Віктор Онисько: монтувати реальність

"Я би дуже хотіла сходити з вами на могилу", — пишу я Ользі Бірзул, дружині загиблого режисера монтажу Віктора Ониська, просячи про розмову-спогад.

"Вітя — про життя, музику, кіно, авантюризм і почуття гумору в найважчі часи. Його офіційна могила на Байковому точно не те місце, де б я хотіла про нього розказати", — відповідає мені Оля. І ділиться лінком на відео, яке друзі зробили після загибелі Ониська з нагоди його дня народження.

На записах Віктор із донькою Захарією танцює серед херсонських степів, у дивакуватих окулярах грає на музичних інструментах, у самому рушнику посеред квартири запускає в доньку стріли з іграшкового лука, під акомпанемент барабанів верещить із нею "Голий король", пісню гурту "Бумбокс". Навіть у касці й формі, під гупання артилерії, Онисько йде напівзруйнованим містечком на сході — і співає.

"Я — ядерний реактор, що працює на збагаченому брейкбіті, dance with me", — пише він якось у своєму фейсбуці.

Я дивлюся відео. Моє тіло хоче танцювати. А душа — плакати. Я заряджаюся від цього реактора.

**
Віктор Онисько — український режисер монтажу, військовослужбовець, молодший лейтенант ЗСУ. Між цими двома ідентичностями — початок великої війни і рішення взяти зброю до рук.
"Ті, хто воювали з 2014-го, дозволили нам вісім років виховувати дитину. Тепер моя черга дати молодшим хлопцям побути зі своїми коханими", — сказав Онисько дружині про своє рішення.
Він залишає незавершеним монтаж неігрової стрічки ​​"Фрагменти льоду" Марії Стоянової та ігрового фільму "Редакція" Романа Бондарчука. Незабаром обидва фільми вийдуть із присвятою його пам’яті.

"Завдяки своїй любові до музики Вітя мав чудове відчуття ритму, а це ключове в монтажі", — розповідає Роман Бондарчук, режисер і друг Ониська.

Зміна одного елемента в монтажі кіно впливає не лише на те, що буде далі, а й на сприйняття всього, що вже було перед цією зміною. Навіть у гарно прописаному і добре зіграному діалозі може бути зайвий такт — і режисер монтажу має це помітити. "Це трохи містичне чуття у Віті було дуже розвиненим", — зазначає Бондарчук.

Осінь 2021 року Онисько провів на зйомках "Редакції" на Херсонщині, а вже восени 2022-го звільняв ці степи від російської окупації. "Воюємо за твої і тепер уже мої землі", — писав він у момент наступу Бондарчуку, народженому в Херсоні.

У роботі над фільмом Онисько був тотально присутній, міг вільно вийти й запропонувати неочевидні акторські рішення. Щоб веселити знімальну групу, в перервах вмикав улюблену музику. А на вихідних утікав роздивлятися місцеві краєвиди.

Режисер монтажу — це, по суті, перша людина, яка проглядає купу відзнятого матеріалу й допомагає автору сформувати структуру фільму, винаходить інтонацію, стиль, будує візуальні речення, — пояснює режисерка Марина Степанська. Недарма режисера монтажу часто вважають співавтором фільму.

"А чому ви так нудно знімаєте?" — міг сказати Онисько зі своїм незмінним почуттям гумору, коли оператор із режисером показували свої чернетки: "Think out of the box!".

Уже на час служби у війську Бондарчук марно намагався переконати Ониська взяти відпустку і закінчити монтаж фільму. Віктор ніколи не вважав, що як представник кіноіндустрії має привілеї перед іншими професіями.

"Коли почалася Революція Гідності, я схопив камеру і почав знімати. А Вітя пішов активно протестувати на Майдан — попри те, що в них з Олею якраз народилася дитина. Вже після втечі Януковича купив рушницю — "аби більше ніколи не опинитися беззбройним перед загоном озброєних беркутів". Продав її лише через кілька років, щоб придбати семирічній Захарії мотоцикл", — згадує Роман Бондарчук.

У військо Онисько прийшов "піджаком" — людиною без досвіду, але з військовим званням. Моментально став командувати взводом, а тоді — ротою. Дуже швидко з’ясувалося, що його робота на війні і в кіно має багато спільного.

Професія принесла Вікторові позивний — Тарантіно. В останніх своїх дописах і повідомленнях він так себе й називав. "Якщо маєш стосунок до кіно — значить, "Тарантіно"", — пише Олександр Михед про це в розділі книжки "Позивний для Йова", присвяченій Вікторові Ониську.

"Я гадав, що ефективний командир організовує групу мотивованих людей, щоб разом досягти результату. А виявилося, що ефективний командир — це той, хто може зробити корисним останнього дурня", — розповідав Віктор із фронту Марині Степанській. Даремно він вважав, що в армії відпочине від роботи з людьми.

"Віктору Ониську, який навчив мене, що немає кращого кіно, ніж реальне життя", — сказано в присвяті "Твоєї книги про кіно" Ольги Бірзул, яка вийшла друком у березні 2024 року. Вигадана разом із чоловіком до початку великої війни — у найщасливіший період життя, — книжка була закінчена під час найбільшої трагедії — його загибелі.

"Вітя залишив по собі багато ниточок комунікації з ним. Одна з них — це монтаж. Моя книжка побудована за монтажним принципом. Я назвала кожен розділ як плани в монтажі — загальний план про історію кіно, середній план про етапи виробництва, крупний план про професії і деталь про нюанси кіноіндустрії", — ділиться авторка.

В окремому розділі українські кінороби розповідають підліткам про свої професії і радять фільми про дорослішання. Віктор Онисько писав уже з фронту: "Я встигаю побачити тисячі версій одного фільму, і тому для мене цілком нормально плакати в монтажці перед монітором або сміятись, лякатись, дивуватись, хвилюватись чи навіть усе одразу. Адже магія монтажу полягає в маніпуляції увагою та емоціями".

У певному сенсі, уже його життя було про монтаж — монтаж емоцій для інших. Він захоплювався мотокросом, подарував семирічній доньці мотоцикл і неповторні враження катання на ньому, обожнював музику, ходив на концерти й любив мандрувати. На день народження перед вторгненням отримав діджейський пульт, щоб веселити застряглих у сорокаріччі друзів.

"Мені дуже важко говорити про Вітю як окрему особистість. За 17 років ми зрослися кореневищами. В нас було дуже насичене життя. Паралельно з роботою, протестними акціями та батьківством ми встигали купу цікавих справ — концерти, кінофестивалі, мандри, мотоцикли, велосипеди та зимові лижі зі сноубордами. Вітя вмів витягувати з реальності не лише якісне кіно, а й яскраві пригоди", — пише мені Ольга Бірзул навздогін нашій багатогодинній розмові про її чоловіка.

**
Віктор Онисько загинув близько 7 ранку 30 грудня 2022 року під Соледаром. Цього дня о 14:00 він мав вивести своїх побратимів з позицій. Із Соледару вони таки вийшли, але вже без Тарантіно.

Увечері новина про загибель дійшла до дружини і доньки. Наступного дня Ольга Бірзул і Захарія сіли в потяг і зустріли найстрашніший новий рік у своєму житті.

Конвенційного похорону не було. Спільно з друзями з культурної спільноти — кіноробами, письменниками, художниками, музикантами — сім’я провела Ониська у засвіти прощальною вечіркою, де грали улюблені треки. "Це була абсолютно безумна інфернальна подія. Ми плакали, сміялися, танцювали. А Вітя був ніби з нами — танцював на відео з екрана", — розповідає Ольга.

Прах розвіяли на карпатській горі неподалік від місця, звідки походить родина Ониськового батька. Віктор обожнював гори і мріяв колись там оселитися.

"Моє завдання — пам’ятати, берегти і мститися", — повторює кінокураторка Ольга Бірзул. У 2023 році для 20-го фестивалю Docudays UA вона зібрала спеціальну програму "Монтажний перехід", присвячену пам'яті Віктора Ониська. Цим жестом прагне формувати "унікальну архітектуру спогадів" про чоловіка.

"Мрію передати доньці татову любов", — каже Ольга. Вона прагне переосмислення традиційних форм комеморації та героїзації, які "ніби стирають особисті якості наших захисників і захисниць".

Віктор Онисько, він же Тарантіно, був людиною культури і не прагнув стати героєм. Він говорив, що адекватний дорослий, незалежно від своєї професії, не може пробачити зло, яке принесли на наші землі росіяни.

"Тому я завжди доньці кажу, що тато — це музика, кіно, книжки, що він завжди поруч і допомагає нам. Ми втратили його лише фізично і з часом навчимося відчувати його присутність і підтримку, а також збережемо його подвиг для наступних поколінь", — ділиться Ольга.

**
"Навіть якщо це апокаліпсис, то я не хочу зустрічати його кислим", — говорить Віктор Онисько, йдучи до війська на початку 2022 року.

"Коли монтаж передбачає хоч трохи творчої свободи — в ньому обов'язково лишається щось дуже особисте", — пише він до того про свою роботу.

"Кожен новий ранок доводить, що неможливе — можливо. І нагадую — ми обов'язково переможемо. [...] Привіт із серця пітьми", — каже він після звільнення Херсонщини.

А якось після загибелі друга (ще до великої війни) Віктор Онисько написав: "Вчитися зберігати людей, навіть коли їх вже нема поруч". Здається, його рідні взяли це собі одночасно за зброю і за відраду.