4 роки повномасштабного вторгнення: як війна змінила життя українських літераторів

Від початку повномасштабного вторгнення понад мільйон українців стали добровольцями. Це люди різних спеціальностей – вчителі, лікарі, журналісти, а також – літератори та літераторки.

До річниці повномасштабного вторгнення члени та членкині Українського ПЕН Василь Карпʼюк, Катерина Зарембо та Павло Матюша розповіли про свій шлях у війську, зміни у творчості і про те, як ця війна змінила українську літературу.

Василь Карпʼюк

Про життя до повномасштабного вторгнення

"До того, як стати до лав війська, я був письменником та видавцем. Цим, насправді, займаюся і досі. Початок повномасштабного вторгнення я зустрів у Києві з розумінням, що воно станеться. Тому рано-вранці 24 лютого 2022 року ми разом з сім’єю виїхали з Києва на Тернопільщину, чуючи роботу ППО. Далі дружина з сином на кілька місяців виїхали за кордон. Але вже наприкінці літа знову повернулися до Києва"

"Я розумів, що це рано чи пізно станеться"

"З самого початку я розумів, що це (повномасштабне вторгнення) рано чи пізно станеться, але мобілізуватися вирішив минулого року. Певний час шукав підрозділ, де міг би застосовувати свої професійні вміння, і врешті приєднався до платформи "Культурні сили", де займаюся освітнім та літературним напрямком.

У загальній динаміці службових завдань поки що не знаходжу того налаштування, коли можна вловлювати настрій для творчості. А проте таки попрацював над книжкою для дітей "Незвичайний Великдень у Карпатах", ідея якої виникла ще в 2022 році. Я дуже втішений, що цей текст вдалося завершити, бо наразі не маю уявлення, коли напишу щось нове.

У мене немає бойового досвіду. Мої завдання, як уже казав, у сфері освітнього і літературного напрямку. Книжка "Незвичайний Великдень у Карпатах" – відображення перших місяців повномасштабного вторгнення очима дитини. Ще один текст, над яким працював у цей період – четверта завершальна історія про Олексу Довбуша. Вона значною мірою пропрацьована, проте наразі на павзі. Наприкінці 2024 року упорядкував книжку віршів для дітей "Побігайці", яка, сподіваюся, вийде цьогоріч. Також написав два "різдвяних" оповідання, а ще кілька "дорослих" віршів, де присутні рефлексії щодо війни"

"Пам’ятати і писати про війну – більш, ніж важливо"

"Я б перш за все виділив твори, написані військовими, які беруть участь у бойових діях і які пишуть саме про свій бойовий досвід. Ці тексти важко переоцінити, бо це найчесніше, що може бути висловлено про цю війну. Досвід людини, яка ризикує своїм життям, воює. Яка також втрачає життя. Їхній досвід на письмі – це те, що має бути зафіксоване і трансльоване для світу як зараз, так і в майбутньому – українські наративи про цю війну. Саме тому один з проєктів, з яким нині працюю у "Культурних силах", спрямований на підтримку авторів-військових і ветеранів, які взялися за письмо вже під час служби, щоб надати їм фахову підтримку в роботі над своїми текстами. Щоб це був не просто текст з інформацією, а літературно якісно висловлений досвід, який би промовляв. Для цього ми з командою працюємо над організацією менторської підтримки для таких авторів від досвідчених письменників, створенням навчального курсу, який не лише вчить писати, а й враховує емоційну складність контенту, тому ми залучаємо психолога. А також робота над популяризацією вже виданих книжок військових на міжнародному ринку. Ці голоси мають звучати. За ними правда, а тому у них правда.

У моїй творчості тема війни присутня у поезії та книжці для дітей "Незвичайний Великдень у Карпатах". Проте навіть у книжці про Олексу Довбуша, події якої відбуваються кілька сотень років тому, безсумнівно, присутня тема боротьби. Думаю, навіть твори цивільних авторів більше не зможуть бути абсолютно "мирними", бо у всіх нас є досвід війни. Досвід життя в країні в стані війни. Це назавжди. І це не є добре чи погано. Погано, що росіяни здійснили напад. А пам’ятати і писати про це – більш, ніж важливо"

Катерина Зарембо

Про рішення мобілізуватися

"Я дослідниця суспільних наук і письменниця. На початку повномасштабного вторгнення я була в Києві з сімʼєю. Бажання мобілізуватися було майже одразу після початку вторгнення, але на той час моїй наймолодшій дочці було усього кілька місяців. Остаточне рішення ухвалила для себе у 2023 році, у 2024 році долучилася до "Госпітальєрів", зараз служу бойовим медиком у підрозділі безпілотних систем"

Про ресурси для "великого письма"

"Після мобілізації особисто мені дуже бракує інтелектуального ресурсу на "велике письмо". Служба, опанування нових навичок та навчання в медичному коледжі паралельно зі службою забирають майже всі сили, за винятком поодиноких віршів. Я також не відчуваю, що можу написати на воєнну тематику щось, не написане колегами до мене. Я певна, що літературна творчість повернеться до мене і що теперішній період мого життя збагатить мій досвід як письменниці, але поки що мій активний ресурс іде на інші завдання.

Мій останній великий текст – художній роман "Євшан" про досвід вимушеного переміщення і відчуття дому. Я писала його до мобілізації, тож бойовий досвід не знайшов у ньому відображення"

"Творити на мирні теми зараз майже неможливо"

"Військові безумовно мають унікальний досвід, а письменники та письменниці-військовослужбовці – талант і хист його описати. Передача цього досвіду через літературу – спосіб "зшивати", тримати вкупі українське суспільство, в якому зібрані дуже різні досвіди проживання цієї війни.

Я думаю, що творити на абсолютно "мирну" тему в Україні зараз дуже складно, якщо не неможливо. Один із моїх творчих задумів – містичний роман про пошук власного коріння, забуття і віднайдення сімейної пам'яті. Навіть якщо його дія відбуватиметься не на війні, навряд чи його можна буде назвати "мирним", враховуючи, що втрата пам'яті – це наслідок цілеспрямованих дій Росії щодо України протягом багатьох поколінь"

Павло Матюша

Про початок повномасштабного вторгення та мобілізацію

"Перед тим, як стати до лав війська, я займався бізнес-розвитком у великій міжнародній компанії. Це поєднувалося з літературною діяльністю: як поезією, так і прозою.

Початок повномасштабного вторгнення я зустрів у потязі з моїми трьома дітьми. Ми їхали на кілька днів з Києва відволіктися від нервозності, яка витала в повітрі. Моя дружина залишилася з наймолодшим у місті, і я розбудив її дзвінком о 5-й ранку, що почалася війна. Мене ж розбудила провідниця в сльозах, сказавши, що Москва бомбить всі міста України і почалася війна. Це був шок, а з іншого боку – початок того, що ми очікували з дня на день, так чи інакше.

Я вирішив мобілізуватися з перших днів, тому що я військовий за освітою і в мене не було іншого варіанту, особливо з огляду на те, що у 2014 році ми очікували третю дитину, і тоді я не мобілізувався. Тож цього разу, навіть маючи чотирьох дітей, рішення було готове відразу. Я мусив подбати про безпеку родини, і як тільки це сталося, під кінець квітня я мобілізувався"

"Мої тексти – швидкий відгук. Осмислення прийде пізніше"

"Після мобілізації літературна діяльність змінилася в тому сенсі, що в перші місяці вона була майже відсутня. Я написав усього лише два вірші, а пізніше нотатки і тексти стали доповнюватися військовою тематикою. Також як відгук на тріщину в нашому звичному світі я написав кілька есе, і виглядає на те, що більшість із моїх друзів-письменників робили приблизно так само. Вони гуртувалися, мобілізувалися, більше займалися війною, ніж писанням. І, на жаль, багато з них уже не з нами.

Під час війни все, що було написано, в моєму випадку так чи інакше стосувалося війни. Це настільки велика і критична подія в житті кожного з нас, історична подія, що писати про щось інше мені виглядає навіть недоречним, особливо якщо ти знаходишся у війську. Тож навіть після звільнення з армії я продовжую писати в цьому ж руслі, тому що ця діра, яку робить у душі війна, надто велика, щоб її вичерпати кількома текстами.

Разом із моєю дружиною Вікторією і французькою журналісткою Доан Бюі ми написали книгу, яка була видана у Франції – "Листи війни та кохання", – в ній ми описуємо мій досвід на півдні біля Запоріжжя, де брала участь бригада під час контрнаступу, і досвід моєї дружини Вікторії у Франції, де вона знайшла притулок з нашими чотирма дітьми. Також написав кілька коротких новел, одна з них – "Ігорок" – вийшла в Україні, Румунії, можливо, ще зʼявиться в інших країнах, але це все були короткі тексти. Це – відгук, швидка рефлексія, яка не потребує тривалого осмислення. Осмислення прийде пізніше"

"Якщо ми не будемо говорити про війну, про неї скажуть за нас"

"Література військових є надзвичайно важливою для української літератури і для соціуму зокрема. Це не лише документування в художній спосіб тієї чи іншої, часто страшної воєнної дійсності, а й спосіб донести до теперішніх і майбутніх поколінь наш погляд на цю війну, щоб світ знав про цю цивілізаційну боротьбу між Україною і Московією українськими очима. Якщо ми не будемо самі говорити – ми, військові, – про війну, про неї скажуть замість нас. Причому це можуть бути наші вороги.

Наразі тема війни нерозлучно йде ниткою через усі тексти, які я пишу – поетичні або прозові, – але разом з тим колись, через якийсь час, звичайно, ми маємо як література, як суспільство говорити на різні цивілізаційні теми, дивитися у майбутнє, бо війна рано чи пізно завершиться. Але поки що ми маємо говорити про війну цікаво і небанально саме для того, щоб наші читачі, як в Україні, так і передусім в інших країнах світу, через призму війни дізналися про Україну, про її народ, про її культуру. А це, своєю чергою, стане містком для тих майбутніх текстів, які стосуватимуться вже інших важливих людських тем"