Слухайте і дивіться: Ми існуємо

Сергій Буковський

Я – український кінорежисер Сергій Буковський. Я росіянин за походженням, народився в Башкирії. Моя мама – кіноактриса Ніна Антонова, народна артистка України – теж із Росії. Як і мій батько, кінорежисер Анатолій Буковський, який родом із Балашова. Усе життя я прожив у Києві; це моє рідне місто. Україна – моя Батьківщина.

Мені байдуже, як Путін піде з цього світу: чи то через постріл у голову, чи то через задушенням шарфом. Так чи інакше, його кінець – близько.

Але мене хвилює, (насправді мені страшно), що мої родичі з Москви надіслали моїй мамі і дружині веселу онлайн-листівку, щоб їх із Міжнародним жіночим днем ​​8 березня, і побажали мирного неба над нашими головами. Їм, як і мільйонам інших громадян РФ, промили мізки – чи, можливо, я б сказав, що їхні мізки повністю вимили. На це були цілеспрямовано витрачені мільярди доларів Путіна. І цією роботою була зайнята російська культурна сфера, в тому числі й кіно – "найголовніше з усіх мистецтв", за Леніним.

Я точно знаю, що, починаючи з 2014 року, РФ створювала фільми, присвячені російським військам – "героям, які прийшли звільняти народ Криму та Донбасу від українських націоналістів". Кіноактор Пореченков особисто приїхав підтримати російську армію у штучно створених так званих "Л/ДНР", і навіть вправлявся у стрільбі з рушниці.

14 років тому ми зі знімальною групою створили фільм "Живі" про український голод – Голодомор 1932–1933 років, геноцид українського народу, здійснений Росією за мовчазної підтримки більшості її народу. Під час ретельного й широкого дослідження ми виявили, що посольства іноземних держав інформували свої уряди про те, що відбувалося в Україні. Докази включають уривки з документів, які у нашому фільмі можна почути мовами оригіналу: італійською, французькою, польською.

Валлійський журналіст Гарет Джонс поплатився життям за те, що розповів Європі та Америці про це звірство. Але ніхто не хотів цього чути. У цей час Бернард Шоу відвідав СРСР.

У 1950-х роках Пол Робсон приїхав виступати для радянської молоді.

В останні роки Шерон Стоун фотографувалася з Путіним.

У 2017 році Олівер Стоун взяв інтерв’ю у Путіна для свого фільму "Знай свого ворога".

Хіба це не на підтримку російської культури?

А минулого, 2021 року, на Каннському кінофестивалі відзначили роботу про Бабин Яр режисера Лозниці, нібито українського режисера, наповнену наративом, який звинувачує мій народ – народ України – в участі у масових вбивствах єврейського населення.

Світ досі не бачить Україну як окрему, незалежну державу навіть через 30 років – країну з давньою культурною спадщиною, минулими і сучасним культурними іконами. Світ нічого не знає про покоління українських авангардистів, розстріляних Сталіним у 1930-х роках. Ім’я Валентина Сильвестрова відоме багатьом у західному світі, але майже ніхто не знає, що він – український композитор.

Але слухайте і дивіться: ми існуємо!

Не будьте причетними до цих звірств. Припиніть засліплювати свою аудиторію наявністю сучасної російської культури у світі. Кожен несе відповідальність за дії своєї країни, включно з режисерами.