Про літературу з місця злочину та армію звичайних людей

31 січня - 1 лютого в рамках проєкту Українського ПЕН "Мереживо. Літературні читання в містечках України" письменниці Ірина Старовойт (Львів) і Таня Касьян (Маріуполь-Київ) відвідали міста Нововолинськ та Ковель, що на Волині. Зустрічі модерувала Марія Титаренко. Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

У Міському палаці культури в Нововолинську на зустріч із письменницями прийшло стільки відвідувачів, що було вирішено перейти до найбільшої зали. Щойно на сцені облаштували місце для спікерок й усі охочі зайняли свої місця, як залунала сирена й усі змушені були перейти в укриття під палацом. (Подібна ситуація сталася у поїздці "Мережива" 16 вересня 2022 року в місті Бар на Вінниччині: більш як сто учнів слухали письменника у довгому підземному коридорі на лавках при тьмяному світлі ламп).

У Нововолинську сховище мало теж вигляд довгого коридору, розділеного перегородками, але зі свіжим ремонтом, пристойним освітленням і лавками по периметру. Авторкам довелося стояти в арці поміж двох "крил" авдиторії й говорити у дві сторони, максимально напружуючи голоси. Як фіналізувала одна вчителька: "Не знаю, що саме учні запам’ятають із нашої розмови, але те, як вона відбувалась, вони запам’ятають точно!"

На цій "катакомбній" зустрічі багато йшлося про війну, культурний спротив і роль у ньому молоді. "Ви всі - діти війни, - одразу задала камертон Ірина Старовойт. - Українські шістдесятники були дітьми війни". Заглиблюючись в історичні екскурси, Ірина на різних прикладах продемонструвала механізми протидії злу, навіть "якщо ви не в тій ваговій категорії". Ішлося також про те, що "ми нарешті навчилися бачити Україну україноцентрично", про історично зумовлене "суспільне незнання" і "замовчування" з метою збереження життя (і ціною втрати пам’яті). Письменниця наголошувала на феномені анонімного добра в Україні: "Завдяки таким людям я жива".

"Перша фаза війни була про героїв і супергероїв, - говорить Ірина. - Ми робили неймовірне і самі цього від себе не очікували. Але цей ресурс скінченний і багатьох героїв з нами вже немає в живих. Зараз ми з вами - армія звичайних людей. Ми, можливо, і не герої на щодень, але ми й не подонки. Ми робимо все, аби в цих надскладних обставинах і самим лишитися людьми, й підтримати інших".

Hi Таня Касьян ділилась історіями, описаними в її книзі "Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни". Вона розповідала про плекання емпатичного суспільства, про важливість захисту прав людини, про підтримку і довіру. Попри переживання травматичних досвідів (батьки Тані залишились у Маріуполі) і свідчення зі сльозами на очах, Таня все ж завжди сповнена оптимізму:

"Кожен боявся залишитись із цією війною наодинці. Я вірю, що вже відстраждала і що я поверну собі надію".

Найважливіші настанови, з якими авторки залишили молодь: ви будете месенджерами - як вижити в цьому ковчезі. І напутня порада від Ірини - не вірити тим, хто радить ніколи не починати справи, яку не зможеш завершити:

"Бо великі справи більші за кожного з нас. Великі справи не може довершити одна людина, але може велика спільнота і, ймовірно, навіть не одне покоління. Тож починайте справи, які не зможете завершити, вірте у свою велику зірку і що потім прийдуть інші й підхоплять те, що ви почали!"

Після зустрічі старшокласниці ще довго спілкувалися з Іриною і Танею, підписували книжки, питали порад і найголовніше - робили з ними селфі, аби зафіксувати наше спільне "Мереживо" і його контекст.

Наступного дня зустріч у Ковелі розпочалась із проводів загиблого воїна: усі присутні вийшли зі зали Публічної бібліотеки надвір, опустились на коліна уздовж вулиці, провели процесію і потому повернулись назад. Насправді, кожну зустріч "Мережива" ми починаємо або закінчуємо подякою ЗСУ і всім, хто виборює нашу перемогу і право на життя.

У Ковелі мовилось про війну як стан ненормальності ("але в нас не буде іншого життя"), про те, що українці мають взаємодіяти як "відповідальні дорослі", про силу малих жестів добра, про плекання внутрішньої свободи, а також мрій і планів на майбутнє, які так хоче знищити ворог. Принагідно Ірина Старовойт розповідала про їхній із Володимиром Бєгловим проєкт розмов та уявляння "Плани на завтра" . Мовилось також про важливість знання і розуміння історії з особистих, приватних джерел, а це щоденники, спогади, листування, - саме вони показують історію в людському вимірі (як її називає Роман Шпорлюк).

"Наша література сьогодні - це література з місця злочину, - переконана Ірина. - Наші письменники в першу чергу свідчать. Зараз уява менш важлива: треба бути великими вухами, великими очима й великим серцем, аби втягнути у себе, впилососити, оці окрушини людського досвіду і страждання, а потому знайти для них вислів".

Таня Касьян ділилась власними і почутими досвідами з Маріуполя: як спочатку там люди об’єднувались, попри різність поглядів, а тепер роз’єднуються через різність поглядів. Таня говорила про шляхи подолання страху, про гумор на війні, який нам допомагає вижити, про нове завдання для письменника: "Лікувати словом, допомагати людям відшукувати інструменти для подолання травм, що їх ми всі зараз переживаємо". Мовилось також про ревізію мови, а зокрема про важливість інклюзивної, чутливої лексики (тут принагідно письменниця згадувала "Довідник безбарʼєрності" і свої досвіди укладання аналогічних словників, починаючи від 2018 року).

"Інклюзивна мова - це мова, яка дозволяє нам висловити людині свою повагу, а людині - відчувати, що до неї гідно ставляться, - пояснює Таня. - Це мова про гідне ставлення. Якщо коротко, то її основний принцип - це формула "людина з…" Як-от людина з інвалідністю (не інвалід), людина із порушенням зору (не сліпий), людина із порушенням слуху (не глухий) тощо".

Зокрема йшлося про некоректність ужитку терміну "жертва" (бо це про загиблих), замість якого для живих варто вживати термін "вцілілі". Відповідаючи на запитання зі залу, Ірина Старовойт якось принагідно сказала, що "ми не жертви війни - ми протагоністи" і що "ми нащадки не Розстріляного Відродження, а Вцілілого".

Український ПЕН висловлює щиру подяку за підтримку: працівникам Міського палацу культури у Нововолинську та Нововолинської централізованої бібліотечної системи, а зокрема директорці Аліні Регешук; працівникам КЗ "Публічна бібліотека" Ковельської територіальної громади, а зокрема директорці Ользі Пірожик.

Марія Титаренко