“Мереживо” скорочує відстань

20-21 грудня в рамках проєкту Українського ПЕН "Мереживо. Літературні читання в містечках України" письменники Володимир Аренєв (Київ) і Катерина Міхаліцина (Львів) відвідали міста Смілу та Городише, що на Черкащині. Зустрічі модерувала Марія Титаренко (Львів). Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Культурно-освітній центр Сміли зустрів письменників задекорованим до свят великим сонячним залом і повним аншлагом. Зустріч тривала дві години з лишком, авторів закидали запитаннями, а потім довго не відпускали з обіймів. Як завжди, у розмові йшлося про літературу і про війну. А зокрема про письменницьку кухню, про історії книжок та довкола книжок, про писання як терапію, як спосіб самоідентифікації та спротиву.

"Я взаємодію зі світом через слова, - розповідає Катерина Міхаліцина. - Тому писання віршів з початком повномасштабного вторгнення - це був такий собі спосіб самозахисту. Тепер же, думаю, коли росія несе на нас безкінечний хаос, кожен маленький акт творення - писання, малювання, шиття, музика, плетіння сіток тощо - це протидія йому. Поки щось твориш, набираєшся сили, визбируєш себе по частинках і можеш тривати далі. росія прийшла руйнувати, вбивати, нищити, відтак створювати щось - це форма опору".

"Чи може одна людина щось змінити? Може! - додає Володимир Аренєв. - Насправді, багато різних речей роблять окремі люди. Без них, наприклад, не був би знайдений щоденник Володі Вакуленка. Не сталось би багато інших ініціатив".

Мовилося зокрема про амбасадорів України за кордоном, як-от Стівен Кінг чи Тімоті Снайдер. Про письменників, які воюють в лавах ЗСУ, про важливість говорити про тих, кого вже немає (про літературу як пам’ять і форму не-забування), про роль українських бібліотек як культурних хабів.

"Бібліотеки тепер часто працюють як волонтерські хаби. А інколи це реально єдине вікно у щось інше, окрім руйнацій, які можна бачити навколо, - каже Катерина. - Це часом єдине місце, куди можна прийти, щоб поговорити, побути разом". Катерина розповідає історії, коли дитячі письменники теж стають такою собі помічною "волонтеркою" на деокупованих територіях. Так, наприклад, вона їздила із харківським волонтерським об’єднанням "Доброчинець": "У них є бусик "Дрімчик", куди вміщається все (від книжок і до якої завгодно медичної допомоги), і вони їздять туди, де не часто ступає нога волонтера, у глибокі прикордонні села". Авторка ділиться досвідом, як на таких зустрічах разом із дітьми вони намагаються створити простір безпеки: "Книжка слугує входом у розмову, і дає можливість просто побути дітьми, подуріти, посміятися". Адже до читання зазвичай підв’язуються інші активності, зокрема малювання, ліплення, інтерактивні ігри.

Катерина також розповідала, що після початку великої війни практично перестала писати для дітей і відповідь, чому це так, їй підказала Туве Янссон, авторка "Мумі-тролів", яка свого часу написала, що війна загасила у ній внутрішнє світіння, унеможлививши творчість. А писати для дітей, вважає Катерина, варто лише з "точки світла" в собі: і це не про уникання складних тем, а про вміння не відлякати, зберегти в них надію.

Володимир Аренєв ділився досвідом бойкотування російських видавців у спільноті фантастів, а також новими ініціативами з промоції української фантастики. У березні 2023 Володимир уклав першу ретроспективну антологію української фантастики ("від Гоголя і до Кідрука") під назвою "Мова Вавилону".

"Чому мало пройти двадцять років, аби ми нарешті почали цю розмову? - каже він. - Український видавець на мої пропозиції щоразу відповідав: не цього року, ми не готові. Аж польський видавець звернувся до нас у 2022 році і сказав, що хоче нас підтримати, якби ми зробили ось таку антологію (всі кошти з її продажу йдуть на підтримку наших біженців у Польщі). І лише у 2024-му році ця антологія нарешті вийде українською мовою".

Присутні також розпитували письменників про екзистенційні кризи, про різницю писання для дітей і дорослих, про роботу з мовою та діалектами, про способи боротьби із вигоранням.

"Читання дуже добре працює на перемикання свідомості від війни, - відповідає Володимир Аренєв. - Читання діє навіть краще за кіно і серіали. Адже в цей момент наша свідомість працює активніше, аніж коли ми просто дивимось картинку. Аби в голові почало працювати "кіно" з книжки, мозку треба максимально включитись і відкласти усілякі онлайни і соцмережі. Раджу це робити (і сам роблю!) бодай годину в день. Допомагають також ходіння, музика, зустрічі з кимось, обійми. Приймайте це, як ліки. Бо це так само важливо, як і все інше".

Наступного дня "мереживці" попрямували у Городище, де в актовій залі навчального закладу Городищенської ЗЗСО № 3 зібралися до сотні дітей та підлітків разом зі своїми вчителями та працівниками школи. Відтак Катерина працювала з меншими, проводячи з ними різноманітний інтерактив та ексклюзивне читання фрагментів ще не опублікованої книги "Булка із притулку", а Володимир - зі старшими, зачитуючи їм уривки з "Пана малодоброго". На запитання до письменників школярі вишикувались у довгу химерну чергу до мікрофону, а після зустрічі побігли в обійми до авторів, наче пересвідчитись, що ось вони - письменники зі шкільної програми (!) - справді тут і поруч. Для надійнішого доказу пішли в хід селфі.

"Такі проєкти, як "Мереживо", важливі, бо це також про побудову спільноти, - резюмувала Катерина для радіо-етеру в Городищі. - Довколакнижкової, бо ж до зустрічей і розмов нас збирають насамперед книжки. Але водночас це й змога прокомунікувати свої враження та досвіди в ширшому розумінні, познайомитися навзаєм. У кожному містечку ти лишаєш частинку себе, бо викладаєшся на сто відсотків, і так само багато забираєш із собою - людськими історіями, їхніми уявленнями про власне містечко, зацікавленнями і проблемами. І це ніби скорочує відстань, географічну й особистісну. "Мереживо" робить нас в хорошому сенсі єдиними".

Український ПЕН висловлює щиру подяку за підтримку:

Працівникам Культурно освітнього центру в Смілі, а зокрема заступниці міського голови у сферах культури і освіти Тетяні Карло, начальниці управління культури Ірині Бобошко, начальниці управління освіти, молоді та спорту Тетяні Трушковій, фотографині події Юлії Харченко, а також Яні Юрченко-Романовій, Ларисі Петрушевич та Юлії Близнюк.

Працівникам опорного навчального закладу Городищенської ЗЗСО № 3, а зокрема директорці Сиченко Вікторії, завідуючій сектором культури Городищенської міської ради Салій Наталії та директорці Городищенської публічної бібліотеки Ровінчук Людмилі.

Марія Титаренко