Вірші, що пахнуть копченим повітрям із фронту. Ірина Цілик про Максима Кривцова

Письменниця та кінорежисерка Ірина Цілик ділиться думками про вірші та особистість Максима Кривцова

"Вміння бути невидимим зросло за війну неймовірно", – написав колись Гійом Аполлінер, якого Перша світова війна жорстко перемолола і зрештою зламала. Щемко думати про те, що інший поет і солдат із трагічною долею – українець Максим Кривцов – перечитував Аполлінера сто років по тому десь на фронтах уже російсько-української війни. Тут такі самі окопи, такі самі змучені нелюдськими випробуваннями інтелектуали зі зброєю в руках, те саме фатальне передчуття незворотності. І вірші як спосіб зафіксувати важливе, відвоювати у забуття…

33-річний Максим Кривцов, позивний "Далі", загинув на Харківщині 7 січня 2024 року. Український поет, фотограф, людина різних талантів, він, починаючи з часів Революції Гідності, обрав для себе передусім роль захисника своєї країни. З 2014-го року Максим брав участь у бойових діях на фронті як доброволець, пізніше демобілізувався, але з початком повномасштабного російського вторгнення знову став військовослужбовцем. Загибель Максима вразила всіх. Надто яскравим він був, надто хотілося, аби він, саме він "проскочив".

Перша і єдина збірка поезій Кривцова "Вірші з бійниці" вийшла друком у грудні 2023-го року. Автор встиг хіба що потримати омріяну книжку в руках, підписати кілька десятків примірників і надіслати їх першим читачам, а ще похвалитися своєю радістю у соцмережах та весело зауважити, що більшість його поезій про смерть. Це правда, Максим Кривцов часто писав про смерть; надто багато він встиг побачити її різних облич. Але передусім його вірші, що пахнуть копченим повітрям із фронту, таки про життя. У текстах Кривцова дуже багато любові до людей та уважності до того, аби ніхто не лишився забутим. Кожна історія важлива для цього талановитого поета й тонкого спостерігача.

Одна книжка віршів, більше не буде. Її автор встиг залишити нам тільки дрібку слів, але ж яких. "Життя – це випадковість. Смерть – це випадковість. Любов – це закономірність" – написав Максим Кривцов, ніби наперед заспокоюючи всіх, хто тяжко тужитиме за ним. Він гідно жив і загинув як воїн, але від цього не легше. Ми втратили за роки цієї війни вже десятки українських письменників, сотні різних митців загалом. "Що таке війна? Я відповім – імена", – це теж слова Кривцова. І так воно і є. Безкінечні імена та обличчя наших загиблих у зоні видимості, про яку мусимо подбати тепер уже ми, ще поки живі.

Роботи з фотовиставки Максима Кривцова можна побачити у просторі PEN Ukraine