Політика відбілювання

260
Роздрукувати
Крук Галина
Крук Галина
Поетка, літературознавиця, перекладачка
Політика відбілювання

Галина Крук

На війні одна з найстрашніших помилок – недооцінити ворога. Багатьом із нас, задіяним і зосередженим на обороні всередині країни, закономірно нема сенсу відволікатися на те, що відбувається назовні, за її межами. Тому з перших днів російського нападу викликає здивування, розчарування і занепокоєння інформаційна політика, при якій суттєву частку українського ефіру надається так званим російським лібералам-експертам, опозиційним до режиму Путіна.

Непокоїть те, що таким чином у нашому внутрішньому інформаційному просторі з'являється інший ракурс, відповідного до якого ворог перестає бути ворогом повною мірою, м'яко, але наполегливо нав'язується думка про неоднорідність Росії, про те, що частина Росії не є ворогом, про те, що частині ворога треба співчувати, бо він нам симпатизує, що з нами воює далеко не вся Росія і якось на це треба зважати.

Усі ці картинки з російських протестів, де безборонних протестуючих тягнуть в автозаки чи б'ють дубцями, усі ті підрахунки відсотків протестуючих до загальної маси населення, усі ті дзвінки нещасних російських пацанят, які розмазують соплі і сльози під час телефонних розмов із матерями – це дуже тривожний тренд інфомаційної політики під час війни.

Я розумію, яку ціль переслідували і яку ставку робили на такий прийом, але не врахували, що у внутрішньому інформаційному полі ці розмови теж слухають українські жінки-матері і на них вони діють по-своєму.

Гуманізувати, олюднювати ворога, показувати його людську мотивацію, демонструвати його не як армію, яка напала, вбиває і руйнує, а як окремих людей, які щось роблять не з власної волі, а через примус, під тиском офіційної російської політики, будучи зазомбованими російським ЗМІ, зараз вкрай шкідливо.

По-перше, це підриває бойовий дух армії.

По-друге, це дає цивільним на окупованих територіях хибну надію, що до них поставляться по-людськи.

По-третє, що найважливіше, це стає доказовою базою для тих європейських громадян та інституцій, які досі не можуть визнати українську кризу війною. І такий ракурс є цілком невипадковим, цей грунт готувався росією упродовж багатьох десятиліть, це обов'язкова частина зовнішньої політики росії за кордоном, у тому числі її культурної стратегії.

З перших днів війни в Європі активувалася політика "відбілювання росії", її основні наративи та тренди помітні неозброєним оком.

Разом із першими повідомлення про напад росії, першими фото руйнувань від обстрілів, першими цивільними жертвами в європейському публічному просторі, в соцмережах та коментарях до офіційних новин з України активувалися альтернативні голоси, які намагалися оспорити факти та фоторепортажі нападів і руйнувань, як фейкові, перебільшені, завдані самою українською армією, спровоковані чи підтасовані з метою емоційної маніпуляції чи психологічного тиску на Європу.

Частина цих наративів спочатку навіть дуже успішно працювала, потрапляючи на благодатний грунт симпатиків росії та підгодовуваних росією західних інституцій. Згодом ескалація сягнула тої межі, коли від цього наративу ворогові довелося відмовитися, а в гру почали вводити наступні сили.

Ще в перші дні війни незалежно одні від одних деякі шведські, німецькі та італійські культурні інституції почали організовувати акції на підтримку України під загальним аполітичним гаслом "no war", де українським авторам пропонувалося виступити разом із російськими, які теж висловилися проти війни.

Організатори таких дискусій наводили аргументи, що хочуть таким чином показати, що не всі в росії за війну, що війну ініціював путін, натомість громадяни росії стали заручниками ситуації, особливо люди культури, а отже, щодо них не можна застосовувати санкцій, політики виключення і бойкотування.

І те, що росія почала війну проти України ще в 2014 і зазначені російські культурні діячі мали 8 років на публічне висловлення свої протестів проти війни і проти агресивної політики своєї держави, не переконувало моїх західних колег.

Деякі культурні інституції навіть почали трактувати росіян як потерпілих і пропонувати їм притулок і підтримку нарівні з українцями. Як написала в коментарі одна науковиця з Німеччини, "вони є жертвами, оскільки їм промивали мізки, щоб вони повірили кожній брехні, яку їм сказав їхній уряд.

Я думаю, що ми насправді не розуміємо наслідків централізованих державних ЗМІ та узагальненого переписування історії (починаючи з освіти), щоб країна виглядала великою та могутньою, оскільки ми здебільшого змогли вирости та жити в відкритій демократії".

В хід ішли звичні аргументи про велич російської культури, про українську русофобію (твіт Коельйо), про агресивний і войовничий український націоналізм, який нібито загрожує усій Європі, якщо вона це допустить (розмова з іншою відомою письменницею), про українську ксенофобію і т. д.

У відповідь на мою статтю на сторінці Українського ПЕН про те, що велика російська культура вже давно є троянським конем і ширмою для російської політики завоювання і тому зараз її треба бойкотувати, університетський професор Мартін. Дж.Штіфт звинуватив мене у: 1) мові ворожнечі; 2) етноциді росіян; 3) приниженні їхньої людської гідності.

І апелював до того, що Український ПЕН такою публікацією вдається до пропаганди, гіршої ніж російська, бо показує пересмикування історії останніх 100 років (тут він, звичайно, не погребував витикнути українцям "глорифікацією епохи Бандери" і додати, що навіть щодо нацистської літератури не було таких закликів скасування). Чудесний набір цінностей, якими частина культурної Європи відгороджується від війни в Україні.

Подібні наративи та аргументи активно поширювалися і поширюються в культурних та академічних європейських спільнотах через авторитетних осіб і досягають своїх цілей – вносять сум’яття і створюють альтернативну реальність до новин про війну росії проти України.

Підміняють реальний етноцид, який росія вже третій тиждень здійснює в Україні, висмоктаним із пальця "культурним етноцидом росіян", яким нічого, окрім зовнішніх санкцій та внутрішніх репресій не загрожує. Але провини України нема ані в першому, ані тим більше в другому.

Дискутувати з такої точки українцям немає жодного сенсу, відтак цей наратив і далі квітне буйним цвітом.

Наступною тенденцією, до якої буде вдаватися ворог на європейських теренах – це дискредитація українських біженців де це тільки можливо, налаштування громадян в різних країнах, які прийняли велику кількість біженців, агресивно щодо них, звинувачення їх в різних загрозах, поширення настроїв обурення і т.д.

Подібні маніфестації вже пройшли в деяких німецьких містах, ініційовані російською діаспорою. Зрештою, відтягування уваги найбільших світових медій із новин про війну в Україні на протестні настрої всередині росії теж є одним із таких загрозливих інформаційних трендів.

Втома і роздратування від війни в Україні, які потроху накопичуються у благополучних європейських країнах, ризикують з часом спрямуватися на самих українців, особливо при вміло розставлених інформаційних акцентах.

Європейська політика відбілювання росії насправді є дуже небезпечною, позаяк є наслідком результативної дії російської пропаганди. Вона спотворює ситуацію до невпізнання, подає її з точністю до навпаки, змушує сумніватися в новинах з України, працює проти України, нібито апелюючи до демократичних і гуманістичних європейських цінностей.

Співчуття до агресора з паралельним знеціненням жертв агресора, попри тисячі вбитих та мільйони скалічених росіянами українських життів, доводить, що значна частина європейців і досі неспроможна визнати свої помилки та побороти свої ментально-психологічні симпатії та узалежнення, які сформувалися упродовж століть і з якими нам, українцям, доводиться зараз воювати на зовнішньому інформаційному фронті, так ніби нам замало внутрішнього фронту.

Крук Галина
15 березня 2022
260
Теги: #Війна
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: