Томики Пушкіна, Достоєвського і Толстого як щити для армії Путіна

896
You can read this article in English
Крук Галина
Крук Галина
Поетка, літературознавиця, перекладачка
Томики Пушкіна, Достоєвського і Толстого як щити для армії Путіна

Галина Крук

Я сьогодні походила сторінками своїх знайомих європейських поетів і почитала, що вони там пишуть. Дякую усім тим, хто підтримує Україну, і намагається хоч чимось нам допомогти, хто розуміє, із чим ми зараз маємо справу. Ваша підтримка і допомога справді неоціненні повірте, українці вміють бути вдячними. Але якщо ви думаєте, що Європа у підтримці України одностайна, то ви сильно помиляєтеся. Скажімо, деякі знайомі італійські чи сербські поети обурюються, що конфлікт (так, саме конфлікт, вони впритул не бачать війни) в Україні – це ще не привід бойкотувати Росію, а особливо її культуру. І що вони не збираються миритися із цими "американськими гірками" політики і культурою виключення. І що ніхто не буде вказувати їм, кого любити, а кого не любити.

В той час, коли Росія жорстоко бомбить українські населені пункти і вбиває цивільне населення (і їхні бомби, о диво, не обминають дітей, а навіть чудово влучають), деякі мої знайомі італійські науковці жартують, що за таким принципом їм що – відмовлятися від російського салату і російського хропіння. У той час, як в Україні горять університети, галереї, бібліотеки і гинуть люди – деякі європейські діячі культури у коментарях на фб переконані, що українці це самі заслужили своїм поганим ставленням до росіян, бо хіба там можна із Пушкіним, Толстим, Бродським і т.д. (оперують фейковими доказами із російських агіток). Агітки ці написані людьми, що виросли на творах Пушкіна, Достоєвського і т.д., які їх вільно і довільно цитують, які ними прикриваються.

Я для цих європейських колег – недостовірне джерело, представник фейкової країни, фото і відео руйнувань і обстрілів України Росією - непереконливі, вони не вкладаються в їхню шкалу цінностей, вони їм не пасують. Декілька знайомих шведів та німців на знак підтримки України "у цій кризі", просять почитати вірші разом із російськими поетами на акції "проти війни". Проти якоїсь абстрактної війни, яку невідомо хто почав, у якій невідомо хто винен, яка звідкись прийшла в Україну як стихійне лихо і яка має за помахом якоїсь чарівної палички припинитися (люди воскреснуть, міста і села піднімуться з руїн, варто тільки прикласти якусь зцілюючу цитатку із великої російської літератури, наприклад ту, що про "тварь дрожащую").

Це така красива картинка, як ми зараз станемо пліч-о-пліч із російськими поетами і побратаємося, примиримося десь посередині, перепросимо одне одного. Більшість же росіян проти війни, каже мені шведський організатор читань, видаючи бажане за дійсне. Якщо більшість росіян проти війни, то чому вони не можуть ніяким чином вплинути на політику Путіна, де багатолюдні маніфестації, де реальні протести не з одиниць, а з тисяч принципових людей, де колективні листи культурних інституцій Росії. Європейці, не майте ілюзій. З початку війни Росії проти України мені написав тільки один російський поет, та й то такий, який давно живе в Німеччині і давно вже засуджує політику Росії.

Решта ж почали висловлюватися проти війни тільки з початком тотального бойкоту Росії, налякані перспективою бути виключеними з Європейського культурного простору. Більшість цих декларацій – виключно на експорт, вони не озвучуються і не транслюється всередині Росії (і ніколи не транслювалися на широкий загал). Навіть у середовищі родичів і друзів цих людей, які ще в перші дні у коментарях на фб по-філософськи обговорювали, на який день Україна здасться (я заходила, бачила на власні очі), робили ставки, аналізували різні варіанти, чим це їм самим загрожує.

Агресія Росії проти України почалася не 9 днів тому, а 8 років тому, невже цих восьми років не вистачило російським авторам для того, щоб раніше висловити свій протест проти політики свого президента і курсу своєї країни, бодай публічно засудити. Донедавна в Росії за це ще не давали 15 років, можна було хоч на щось вплинути – хоч якось формувати громадську думку, хоч якось доносити власний погляд своїм співгромадянам. Невже ви думаєте, що нам було легко виходити на всі наші акції протесту і що постійно захищати межі свободи в Україні нам нічого не коштувало?

Великодушні мої європейці, що досі не готові до бойкоту Росії, невже ви не розумієте, що пропонувати зараз українським митцям виступати разом із поетами з Росії, які просто за мир, це приблизно як запропонувати єврейським авторам під час другої світової виступити в спільній акції з авторами, які публічно не засудили фашизму, а прикриваються яловими гаслами "за мир". За мир на яких умовах – наших чи ваших? Саме таким чином і такими кроками ви прямо зараз позбавляєте шансів на життя та функціонування мене і багатовікову українську культуру, яку саме зараз фізично знищують разом із її носіями, прямо на ваших очах, під час ваших розмов про високі гуманні та демократичні цінності великої культури?

Невже ви не розумієте, що томики Пушкіна, Достоєвського і Толстого уже давно використовуються Росією не за призначенням, що більшість культурних структур на теренах Росії інтегровані в її офіційну політику і відповідальні за створення і поширення російського наративу. Вони функціонують на заході як щити для армії Путіна, як троянські коні в вашому тилу, із яких поночі вилазять диверсійно-розвідувальні групи і по-тихому завойовують вас. Що міфічна широта російської душі не залишає нам сьогодні жодного зеленого коридора для евакуації поранених людей у на 80 відсотків зруйнованому Щасті, Старобільську чи десятках інших міст, де люди дев’ятий день сидять у підвалах під обстрілом, без світла і тепла, харчів, води і ліків. За останні 9 днів ми це дуже чітко зрозуміли, а ви ще, схоже, ні. Пушкін, Достоєвський і Толстой – це зараз мертві душі душі російської культури, вони там ні на що не впливають, просто створюють для вас той загадковий образ Росії, який вам подобається і який вас дезінформує, чим є Росія зараз.

Вчора під час обстрілів загинув шкільний вчитель мого знайомого, вчитель російської літератури, і жодна книжка із його великої бібліотеки не захистила його - ні Пушкін, ні Достоєвський, ні Толстой. Але ви не хочете цього знати, інакше б ви не запрошували за останні 8 років на різні європейські літературні події ідеолога російської агресії на Сході України письменника Захара Прілєпіна чи Єлену Заславську, рупора одної з фейкових терористичних республік на окупованій Росією території України. І не слухали б, як вона із ваших майданчиків читає своє революційне "Бродскій, давай поєбьомся по-скотскі" чи щось ліричніше – про "погібших русскіх мальчіков".

Я теж проти війни, але від цього вона не перестає нас убивати. І я чітко знаю, хто в ній винен і хто її почав проти нас. І я знаю, як довго вона тліла у вашому полі зору, а ви тільки підкидали в неї своє зацікавлення. А зараз вона убиває тисячі людей – при вашій мовчазній згоді, доки ви зачитуєтеся Достоєвським і філософствуєте про абстрактні "війну і мир" та "злочин і кару". І доки колишня велич російської культури не дає вам побачити убивчої сили російської зброї.

Крук Галина
8 березня 2022
896

Читайте також:

253
Політика відбілювання
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: