Про російську культуру – і що в ній "рятувати"

799
You can read this article in English
Панич Олексій
Панич Олексій
Філософ, перекладач та громадський діяч
Про російську культуру – і що в ній "рятувати"

Олексій Панич

Культура Московської Русі формувалася на основі двох гетерогенних джерел. Засади релігійної та художньої культури прийшли у Москву з південно-східної Європи (Візантія, Балкани) транзитом через Київ. Натомість засади політичної та правової культури прийшли у Москву з Улусу Джучі, більше відомого як "Золота Орда".

Як наслідок, прошарок російської "духовної культури" перетворився у впізнавано європейський фасад, за яким ховалася принципово неєвропейська державна інфраструктура.

Оскільки ж російська культура все ж таки існувала як одне, хоч і внутрішньо суперечливе, ціле, вплив імперської політичної культури не міг не отруювати й російську духовність. Звідси щире оспівування своєї імперії Пушкіним і Тютчевим, фанатичний антиполонізм Достоєвського, "ура-патріотизм" раннього Бердяєва, і багато іншого.

Тим же, кого відлякував чи відвертав імперський чад, російська духовна культура пропонувала цілий спектр варіантів внутрішнього політичного алібі: "А я що? Я людина маленька; держава там щось злодійське робить, але ж я тут зовсім ні до чого, і навіть, як можу, від неї ховаюся! Мене-то за що?!". Серед моделей такого алібі можна згадати "Соборян" Лескова, багатьох персонажів Чехова, "сценарії втечі" в пізнього Толстого і таке інше. Саме в такому алібі зараз намагаються сховатися не сотні, а багато тисяч відносно сумлінних "російських інтелігентів".

Нарешті, крім імперського чаду і внутрішньополітичного алібі, російська культура знає ще й третій, найрідкісніший тип: свідомо антиімперський, з одночасним запереченням внутрішнього алібі. Останнє найкраще видно в раннього Бахтіна ("не-алібі у бутті"), перше у Чаадаєва, Щедріна, пізнього Бердяєва, тощо.

З цієї загальної типології співвідношення російської політичної та духовної культури випливає, що в закликах російських і деяких європейських діячів "врятувати від санкцій російську культуру", позаяк, мовляв, вона "не Путін, а зовсім інше", є невелика частка правди й велика частка лукавства.

Антиімперський тип російської культури не вимагає від нас нічого крім підтримки. Єдине, що його прибічникам потрібно визнати так це те, що Imperium Russicum delendum est, "Російська імперія має бути зруйнована", і це історичне завдання досі не виконане.

Тим, хто ховається у "внутрішньому алібі", можна лише побажати знайти собі в процесі неминучого розпаду імперії таке державне утворення, яке вони прийняли б як своє разом з особистою відповідальністю за всі його дії. Нині вони "баласт", гідний лише жалю. Ба більше: вони є пасивними співучасниками діянь своєї імперії вже тому, що не чинять опору злу, яке коїться в ній і нею. Кажучи словами Мартіна Німьоллера, вони винні у злочинах своєї держави просто через "das Nichtstun, das Nichtreden, das Nicht-Verantwortlich-Fühlen" тобто через те, що вони "нічого не робили, нічого не казали, ні за що не почувалися відповідальними".

А ті, хто свідомо став на бік імперії, вже зараз повною мірою поділяють весь тягар відповідальності за всі її звірства.
Хочете швидко дізнатися, з яким типом маєте справу в особі конкретного росіянина скажіть йому класичне "Чий Крим?". Один скаже вам "російський", другий "український", третій дасть ухильну відповідь, яка по суті зводиться до "це питання не до мене, я людина маленька".

Головне, чого не можна зараз дозволяти так це протягувати імперський ізвод російської культури як такий, що потребує підтримки просто зараз, незалежно від будь-яких дій російської держави. Але санкції також мусять розбудити тих, хто ховається у "внутрішньому алібі": це одна зі свідомих цілей впровадження санкцій.

Звісно, ми й сьогодні можемо слухати Вагнера, не згадуючи ні про його антисемітизм, ні про те, як його музикою надихалися нацисти. Можемо дивитися фільми Лені Ріфеншталь, дивуючись її кінематографічній майстерності. Так само й імперський ізвод російської культури, в його найяскравіших проявах, стане частиною культурного фонду людства... коли імперія, що породила його, піде в минуле слідом за Третім Рейхом.

Але в цьому останньому ми якраз-то й мусимо їй допомогти. Просто зараз.

13 березня 2022
799
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: