Живий досвід війни: члени Капітули про книжки номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025 року

Перед церемонією нагородження лауреата Премії імені Юрія Шевельова 2025 року, що традиційно відбудеться в Києві 17 грудня – в день народження класика, – члени Капітули діляться думками про книжки авторів, що потрапили цьогоріч до довгого списку. Усі книжки, які увійшли до довгого списку, можна буде придбати на фестивалі Дні есеїстики, який відбудеться 11-14 грудня у Києві.

У першій частині ми розповідаємо про книжки Гліба Бітюкова, Богдана Коломійчука і Дмитра Крапивенка. Наступні частини відгуків будуть опубліковані найближчим часом.

Тамара Гундорова про книжку Гліба Бітюкова "Моїй донечці. Записки тата з війни"

Книга есеїв Гліба Бітюкова "Моїй донечці. Записки тата з війни" – це книга живого досвіду, написана з максимальною чесністю і конкретністю. Це текст лікаря, який розповідає про війну зсередини, але не лише як свідок, але і як психотерапевт. Він ставить діагноз і лікує. А ще він говорить як батько, звертаючись до своєї доньки. Як розповісти дітям про війну в майбутньому? Як розповісти про війну сьогодні тим, хто в тилу? Це питання не на майбутнє, а на тут і тепер.

Гліб Бітюков також говорить до тих, хто на фронті. Власне, він навчає, як пережити війну і як вижити, щоб не збожеволіти і зберегти себе́ – для се́бе, для дітей, для інших. У ситуації ненормальності й аномалії, якою є війна, лікар існує у двох іпостасях. Він воїн, і на війні він є передусім мішенню і жертвою, як і кожний солдат. Але водночас, як лікар, ти існуєш для того, щоб вижити і допомагати іншим. "Тебе двоє" – навчає він механізму інкапсуляції. "Тебе двоє. Один ось цей, сповнений емоцій на колінах у траві, а другий спокійно спостерігає зверху. Будь цим другим".

Книга есеїв Бітюкова "Моїй донечці. Записки тата з війни" не лише розповідає, але й тренує, апелюючи до майбутнього. Вона недаремно адресована доньці, про яку автор так тепло говорить. Адже доня – це життя, яке є і обов’язково буде після війни.

Ростислав Семків про книжку Богдана Коломійчука "Хороші передчуття"

"Хороші передчуття" Богдана Коломійчука – книга для вдумливого та спокійного читання. Це воєнна документальна проза, бо ґрунтується на подіях сьогочасної війни, поданих із безпосередньої близькості до боїв – із стабпункту, де рятують чи, на жаль, не в змозі порятувати поранених бійців. Тут про будні військових, неприкрашені та жаскі, до найменших побутових деталей.

Утім, це глибока книжка. Глибока почуваннями, об’ємна, бо розповідь апелює до давніших, ще довоєнних спогадів автора, а то й узагалі давніх історій, як-от спогад про його далекого родича Ісаю Германа, який також брав участь у війні – лиш у Першій світовій, сто з лишком років тому. Дуже багато повчальних паралелей пропонує нам автор.

Це також інтелектуальна книжка. Розповідаючи про цілком буденні справи – на війні та в тилу (у часі відпусток), Богдан Коломійчук розгортає цілий спектр міркувань про книги, музичні композиції, міста, в яких йому довелося бути. Тому читати пізнавально та легко, попри все… Попри гостро трагічні епізоди, які вже потім не забути ніколи — автор таки домагається того, що й у читачів з’являться надії та хороші передчуття.

Володимир Єрмоленко про книжку Дмитра Крапивенка "Усе на три літери"

Це вже дуже цікава ідея: побудувати книжку як словник коротких слів, кожне з яких складається з трьох літер. І кожне з яких є ключем у ту чи іншу реальність війни, яка є зрозумілою лише тим, хто перебуває всередині.

Але раптом ти розумієш, що цей словник стає чимось більшим – він стає словником досвіду війська, словником його мови, кодом його зашифрованих повідомлень.

Жоден сильний досвід не можна описати чужою для нього мовою, мовою-катапультою. Жоден сильний досвід не описати прибульцями ззовні. Бо одразу мелодія буде фальшивити.

Сила досвіду має сама говоритиме за себе, тому цей досвід сам винаходить мову, якою себе описуватиме. Досвід українського війська цю мову собі створив – і продовжує створювати. Книжка Крапивенка – її путівник.

Тому його опис низовий, екзистенційно-аграрний, він торкається того, що проростає саме собою і що винаходить способи свого самовираження.

"Усе на три літери" – це книжка і про біль, і про сміх, і про буденність, і про героїзм, у ній багато простої мудрості. Її написав автор, який знає військо зсередини. Вона прозора, бо істини, яких Крапивенко торкається, великі і прозорі водночас. Військові у ній, мабуть, упізнають багато з того, що трапляється з ними; а цивільні, можливо, трохи наблизяться до розуміння того, що означає бути в українському війську сьогодні.

І в цій книзі є прекрасний розділ "ПТЗ" – посттравматичне зростання. Він корисний для і військових, і для цивільних. Просте і мудре пояснення, чому ті, хто вижив і хто пройшов крізь найтяжче, мають у собі величезний резервуар сили.

Процитую лише п’ятий аргумент. "Війна навчила тебе відрізняти головне від другорядного, і якщо ти маєш мрію, то кому, як не тобі, який вижив, узятися за її втілення?".

Крута воєнна есеїстика. Must read.