Цілковита утопія

178
Роздрукувати
Прохасько Юрій
Прохасько Юрій
Ґерманіст, перекладач, есеїст, публіцист
Цілковита утопія

По суті, у справі "порятунку клімату" маємо справу з поверненням утопії. Кажучи "утопії", аж ніяк і нітрохи не маю на увазі, що справа ця вигадана, уроєна чи неповажна. Якраз навпаки: вага, обсяг і невідкладність вимоги порятунку клімату такі, що вважаю цю мету не просто поважною, але й життєво вирішальною: порятунок клімату якраз і означає порятунок світу.

Цим окресленням – "порятунок клімату як утопія" – хочу тільки загострити увагу, виокреслити певні речі, здається, наразі не зовсім очевидні, зате, можливо, важливі, які, можливо, для чогось та й знадобляться. Отож, завдання і виклик порятунку клімату, його усвідомлення, можливі способи його здійснення і наслідки, які з усього цього випливають, безсумнівно виявляють усі ознаки утопії. Ба, цілком можливо, утопія досі ще ніколи не бувала в чистішому вигляді і бездоганнішій повноті усіх своїх помисленних і непомисленних імплікацій, ніж оця тепер. Що дає підстави вбачати в завданні порятунку клімату досконалу утопію?

Передусім це всеосяжність завдання: ніколи ще досі поняття "ґлобальності" не виявляло себе в такому дослівному, такому повному мовному, достоту етимологічному сенсі. Ґлобальність в тому сенсі, що це стосується цілого ґлобусу, цілої земної кулі без винятку, бо її атмосфера і клімат, що в ній формується, є справді всеохопними. Це відсилає мене подумки до Фройда і його Das Unbehagen in der Kultur. Йдеться мені тут не так про очевиднішу трудність добре перекласти оце поняття das Unbehagen (Потерпання? Недомагання? Незатишок? Невдоволення? Неприкаяність? Страждання? Неспокій? Невпокій?) Набагато більшою мірою ідеться про цілковиту принциповість отого: in der – як перебування в чомусь, всередині чогось, без найменшої навіть можливості його покинути, звідти вибратися, вибратися назовні, бо ніякого "назовні" щодо культури для людини немає. Зрозуміло, що саме ця семантична вимога робить незадовільними будь-які переклади, які намагаються оце перебування всередині обійти, його якось оминути, уникнути, тлумачать цю обставину як "(страждання) від культури", "(невдоволення) культурою", "(хвороба) культури". Бути всередині, перебувати в… без найменшої можливості трансцендування – ось справжній сенс цього становища, сенс дослівно безвиході. І якщо вже людська культура виявляється такою всеосяжною парадигмою, середовищем, яке людині годі трансцендувати, то що казати тоді про вміщеність в атмосферу планети? Що думати про ув’язнення в її кліматі?

У цьому місці поняття "Утопії" ненароком виявляє свій потаємний імпліцитний сенс – можливо, щойно й розгортає своє справжнє і правдиве значення, семантично здійснює його: Утопія – це не тому, що "такого місця насправді немає" (Un-Ort), і не тому, що такого місця наразі ще немає (стан, який дорівнював би усуненню небезпеки, далеко ще не досягнуто, ми ледве почали поволі в цьому напрямку рухатися, навіть не рухатися – думати і тривожитися; непокоїтися і думати, в той час як справжні обсяги емісії вуглекислого газу лише невпинно зростають, попри вимоги їх скорочення); також не тому, що цього бути не може, це власне занадто "утопійно", щоби бути правдою, аби це могло мати якийсь локалізований відповідник у нашому світі; це "не-місце" також не тому, що можливе лишень у царині марень. А тому, що "місця немає як окремого місця, бо місцем цим тепер є все, всі місця, без різниці" – ось ця ґлобальність, ця тотальність місця і є тепер справжнім визначенням утопії. І саме таким є наше становище у кліматичній кризі. Ми не можемо покинути цієї ноосфери, що заступила нам атмосферу, цієї зіпсутої ноосферою атмосфери, ми не можемо вибратися назовні кліматичної катастрофи. Все, що з нами діється –суцільна утопія.

Пов’язана із завданням "порятунку клімату" утопія є такою власне через свою повсюдність. Це "ніде", тому що це скрізь. Це не-місце, тому що це кожне місце, всі місця, не жодне зокрема, а всі разом, до того ж всі разом не просто як сума всіх окремих місць, а як "місце поготів", всі місця, кожне місце: everywhere – так само, як всі англійською everybody дослівно означає "кожне тіло". Кліматична криза стосується кожного місця, кожного тіла, попри те, чи стосується вона кожної душі, до того ж, не тільки людського, але й усіх тварей цілого Творіння.

Завдання подолання, відвернення кліматичної катастрофи, порятунку клімату є достеменною утопією, по-друге, тому, що саме завдяки йому нам знову відкрився обрій майбутнього. Нарешті ми знову побачили майбутнє. Воно нам знов удоступнилося. І відкрилося не лише як згадувана вже катастрофа, на яку ми приречені, якій віддані на поталу, але і як перспектива протидії цій катастрофі. Тобто: протидія означає, серед іншого, діяльність. Можливість боротьби проти кліматичної катастрофи означає для нас можливість активної діяльності з її усунення, відвернення чи недопущення. А діяльність задля чогось, цілепокладена діяльність і є самим семантичним ядром, самим сенсом Новочасності – самим коренем Утопії. Утопія живе не очікуванням, не сподіванням – а власне діяльністю. Чинність Утопії ґрунтується в чині. А чин і є проєкцією майбутнього.

Окрім того, цей чин надає сенс. Це саме Утопія – лише позірно парадоксально! – й забезпечує нас сенсом, сенсовністю. Байдуже, чи виявиться цей сенс і ця діяльність сенсовною в перспективі здійсненності, тобто у перспективі вічності – ідеться про сенсовність нашу і для нас, актуальну, тут і тепер, без якої ми просто не вміємо, не навчені жити – не маємо такої навички. Ми не навчені жити без видимості сенсу, доцільності і цілепокладання.

І такою ціллю є тепер – порятувати клімат, а з ним і через нього – саме життя, саме Творіння.

Найпізніше при слові Творіння з’являється ще один надзвичайно важливий вимір утопії. Утопія завжди береться з переконання, що здійснення її, досягнення, уможливлення – справа наша, людська, і є виразом нашої новочасної людської спроможності добре облаштуватися на цьому світі. Хай навіть – і це ще одне сутнісне ядро утопії – ще не тепер, ще не вже, але в кожному разі в якомусь осяжному майбутньому.

Ця Утопія є досконалою утопією ще й тому, що – як і будь-яка інша утопія, як Утопія поготів – можлива тільки за умови покладання принципової, підставової осяжності поставленої мети – Machbarkeit. Це варто робити, до цього варто прагнути, бо це – попри всі труднощі і виклики, попри, можливо, надвисоку ціну і – звісно – велетенські витрати, випробування й пожертви – таки можливо, таки досяжно. Цим переконанням живе і живиться будь-яка Утопія, без нього вона не те що не приходить в рух – без нього вона взагалі не годна заіснувати.

Цей текст є уривком з есею, написаного в рамках проєкту "Онлайн-резиденція для німецьких перекладачів" Українського ПЕН і translite.V. Повну версію есею можна буде прочитати в збірці "Майбутнє, якого ми прагнемо", яка вийде друком у видавництві "Темпора" у вересні. Проєкт онлайн-резиденції відбувається за підтримки партнерської програми "Культура для змін" Українського культурного фонду та програми "MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді" Фонду "Пам’ять, відповідальність та майбутнє" (EVZ).

7 серпня 2020
178

Читайте також:

Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: