Чесноти і доблесті. Слово на пошану Клаудії Дате

810
Роздрукувати
Прохасько Юрій
Прохасько Юрій
Ґерманіст, перекладач, есеїст, публіцист
Чесноти і доблесті. Слово на пошану Клаудії Дате

Лавдація на честь Клаудії Дате, першої лауреатки премії Drahomán Prize для перекладачів з української мови на мови світу, виголошеної перекладачем та членом Капітули премії Юрієм Прохаськом під час урочистої церемонії нагородження.

1953 року Дональд Віннікотт, британський психоаналітик, запропонував концепт "достатньо хорошої матері". Свого часу він здійснив переворот у сприйнятті і самосприйнятті того, що мають, мусять, повинні – і чого не конче мусять матері, аби називатися і почуватися хорошими.

Так само й більшість нагород у цьому світі окреслюють достатні і необхідні передумови їх здобуття. У світі є безліч "достатньо хороших перекладачів" – обізнаних, сумлінних, ретельних, вправних, зацікавлених – але їх все одно завжди замало. "Достатньо хороші перекладачі" – сіль нашого світу.

Клаудія Дате вже давно і незмінно виходить незмірно далеко поза окреслення "достатньо хорошої перекладачки". Взірцева майстерність, виняткова компетентність, легендарна працездатність, самовідданість, широта обріїв, обізнаність з українською літературою – ба, досконале знання її процесів зсередини – визначають її перекладацьку творчість, а ім’я Клаудія Дате стало прозивним для цих властивостей. Вона не тільки першорядно перекладає сучасну українську літературу в усіх її вимірах – ліричному, прозовому, драматургійному, есеїстичному, дискурсивному – а це вже значно переважає те, що необхідно, аби бути "достатньо доброю перекладачкою". Вихованка Єнського університету, вона викладає перекладацьку справу у Тюбінґенському; вона скликає і веде – часто у співпраці з українськими колегами – літні школи, симпозіуми, колоквіуми, конґреси, провадить семінари, майстерні і робітні. Вона пише експертизи і коментарі, анотації і анонси, передмови і післямови. Робить пропозиції, подання і обґрунтування, висловлює і здійснює наміри. Орієнтує видавництва і часописи, постачає рукописи.

Вчить, наставляє і формує. Редагує, рецензує, укладає, видає. Обстоює, змагається, домагається. Дає і бере інтерв’ю, тлумачить, публічно дискутує, арґументує, модерує.

Обстоює вартість, змагається за визнання, домагається – і зрештою здобуває справедливість для української культури, до того ж, не тільки естетичну.

Пов’язати не тільки свою працю, не просто свою діяльність, але й усе своє життя з українською літературою – означає дуже багато і про багато чого свідчить. Свідчить це про неабияку життєву відвагу, адже так само очевидно присвяту себе українській літературі ледве чи можна пов’язувати з надією на світову славу, багатство і загальне визнання.

Клаудія Дате – чи не перша серед сучасників, хто не просто зумів сяко-тако зрівноважити цей гаданий недолік, але й обернути його на виразну й переконливу чесноту – для себе, справи, літератури, перекладацтва, цілком у згоді з Ґетевою ідеєю Weltliteratur. Якщо придивитися ближче і розгледіти як слід те, що так переконливо робить в житті Клавдія Дате, виявиться, що вона переконано і послідовно діє під зіркою Weltliteratur в її найчистішому, найпитомішому значенні.

Це свідчить насамперед про її переконання в безсумнівній вартості української літератури у світовій і готовість задля неї жити, нею жити. Про відчуття потреби встановити справедливість щодо української культури, про самоочевидність сприйняття її як важливої серед важливих, і про рішучість змагатися за цю самоочевидність у світі, щонайменше німецькомовному.

Це свідчить також про вміння любити і бути вірною своїй любові. Відчувати красу і силу української літератури, вміти їх захоплено й захопливо віддавати і співтворити. Про охоту й жагу ділитися любленим, поширювати і обстоювати його, захищати від невігластва, зневаги, знецінення і упереджень. Не просто не зважати на ці упередження, не просто діяти всупереч, але й наступально їм протидіяти. Саме таким, як Клавдія Дате, належить заслуга в тому, що цей перелом у сприйнятті таки відбувся. Що українську літературу в німецькомовному світі – а через нього і в ширшому – дедалі самоочевидніше сприймають як цікаву, рівноцінну й рівноправну сучасну європейську художню експресію, як опис і свідоцтво своєрідного і суверенного життєсвіту, його власне – не позичене і не заступлене, незаступне – свідоцтво.

Попри бездоганну докладність мети годі не побачити ще одного: те, що робить Клаудія Дате, наснажене справжньою романтикою – не дарма вона життєво пов’язана з двома найважливішими осередками німецького романтизму – Єною і Тюбінґеном. Це співмірні їй міста. А перекладацтво Weltliteratur – співрідне їй покликання.

Отож належить сьогодні визнати і вшанувати три виміри перекладацької діяльності Клавдії Дате: майстерність – чеснота – доблесть. Сьогоднішня відзнака для Клаудії Дате могла б цілком бути й нагородою за інтелектуальну відвагу, громадянську мужність – Zivilcourage – а могла би бути й визнанням життєвої доблесті. Українська мова – на відміну від латинського virtus і німецького Tugend, уміє розмежовувати "чесноту" і "доблесть", віддавати їм шану окремо й зокрема. Цікаво, як би впоралася Клавдія Дате з викликом перекладу цих двох понять? Та так само, як вона живе і працює: майстерно, переконливо, доблесно.

12 травня 2021
810

Читайте також:

621
Цілковита утопія
795
Незбувна утопія
710
Суцільна утопія
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: