Роман Барвінок: скрипаль вулиць і степів

"Як Ромашка у нас завівся? — перепитує музикантка Марія Ламаєва під протяжний вий сирени за вікном. — Та якось прийшов переночувати, та й лишився".

Здається, що Роман "Скрипаль" Барвінок з’являвся в життях людей нізвідки. "Він просто прийшов, — пригадує Ярина Чорногуз, військова, поетка та організаторка протесту "Весна на граніті". — Став поруч із нами, і ніхто не питав чому". Рома називав себе менестрелем, вуличним музикантом, "кобзарем, якщо хочете". Мандрував по світу зі скрипкою в рюкзаку, всюди шукаючи близьких духом. Він прагнув простору, вітру та постійного руху. А почалося все біля моря.

Скрипаль народився в Одесі, був хрещений у Диканьці, в тій самій церкві з Гоголевої книги. Трирічним почав займатися танцями, у чотири — музикою, а в п’ять став опановувати скрипку. Вдома Романова мати не визнавала жодної музики, крім класичної та народної, тому із самого дитинства Рома прикипів серцем до Вівальді, Тартіні та Сарасате.

"У них були складні стосунки з матір’ю, — розповідає Марія, яка познайомилася з Ромою в арт-кафе на Басейній, а згодом прийняла у себе як сина. — Він називав її на "ви" та часто втікав із дому. Жив на теплотрасі чи в сусідів — де прийдеться".

Де б не опинявся, Скрипаль завжди мав із собою скрипку. У рюкзаку носив ноти й пюпітр, виходив на вулиці Одеси, Ірпеня, а згодом Києва і грав просто неба. "Він казав, що йому байдуже, де грати — на вулиці чи в оперному театрі, — пригадує Романова посестра, журналістка та військовослужбовиця Олена Білозерська. — Хоча, звісно, в театрі він ніколи не грав". Сценою для Роми ставали невеликі столичні кафе, а частіше — підземні переходи. В одному переході на Чоколівці біля нього постійно спинялася маленька дівчинка й захоплено слухала, як Скрипаль грає каприс Паганіні, аж доки змерзла мама не забирала доньку. "Діти, — писав він, — мої найщиріші глядачі".

Всі, хто чув Скрипалеву гру, ставили собі одне й те саме запитання: чому він не йде грати у філармонію? Чому грає на холодних вулицях та у брудних темних переходах? Той криво всміхався й відповідав, що солдат має стояти на посту. "Навіть якщо пальці до спускового гачка примерзають". Його спусковим гачком були струни, та не лише вони. "Ми дуже хотіли, щоб Рома пішов учитися в консерваторію, — каже Марія. — А Рома хотів в армію".

"Ти пам’ятаєш, як Скрипаль з’явився в нас в Українській народній самообороні?" — питає Олена Білозерська свого чоловіка. Той стинає плечима — Скрипаль, як завжди, з’явився нізвідки. Рома прийшов на військовий вишкіл у 2009 році. Був тоді юний, наївний і геть худий. Там, де йому бракувало фізичної сили, компенсував мотивацією. Він завжди прагнув бути у війську, але коли Росія почала війну у 2014 році, з відчаєм зрозумів, що може опинитися осторонь: його дружина чекала на дитину і просила його лишитися вдома. Була ще одна проблема — у військкоматі відмовилися давати йому повістку через поганий зір. Рома почекав два роки, доки донька Софія трошки підросла, підбурив друга "вручити" йому фіктивну повістку, щоб у рідних не було до нього претензій, і пішов у добровольчий батальйон, де на такі дрібниці, як поганий зір, ніколи не зважали.

Літо 2016 року застало його у Мар’їнці Донецької області. Тендітний хлопець сидів біля кулемета Калашникова, який називав "Петровичем", та розбирав партитури. За 400 метрів від нього у своїх окопах роїлися російські солдати. "Вдень було дуже спекотно, млосно і тихо. Бої починалися ввечері, щойно ставало прохолодніше, — пригадує Олена. — Та коли у сутінках грав Скрипаль, то стрільба, бувало, припинялася. Слухали і наші, і ті, що з іншого боку".

Втім, Скрипалеві дуже рідко вдавалося зупинити російські обстріли своєю грою. Зазвичай постріли ставали акомпанементом до гри. "Партію ударних виконують ворожі САУ", — підписувала Олена Білозерська відео з грою Скрипаля. Якось у 2017-му, у Водяному, група українських військових спостерігала, як за 200 метрів від них один за одним прилітають снаряди. Після п’ятьох хвилин безперервного обстрілу сапер Стрілок затягнувся цигаркою та гукнув до Скрипаля: "Бери гітару, будемо пісні співати". Сіли колом на відкритому просторі, не ховаючись від залпів, — недбалі та відчайдушні, хоча Рома час від часу поглядав у бік виходів.

— Давай "Отряд не заметил потери бойца", — каже Стрілок.

— Може, хоч шоломи вдягнемо? — питає Скрипаль, озираючись на свист снаряда.

— Та давай "Потерю бойца", — сміються невесело, наче нема їм чого втрачати.

Рома заграв, гугняво затягнув слова, решта підспівувала. Снаряди лягали зовсім поруч, Рома співав голосніше, щоб заглушити звук їхнього наближення. Він майстерно володів голосом, стрибав по нотах уверх і вниз і, попри обстріл, віддавався музиці.

"У Водяному в низині не було зв’язку, — пригадує Олена. — Щоб подзвонити рідним, треба було вилазити на горище, яке повністю прострілювалося". Скрипаль часто видряпувався туди і дзвонив доньці Софії. "Якось він розповідав їй про життя у війську, про руду собаку Ефку, пса Шкавулика та чорного кота Матумбу. В цей момент прилетів снаряд зовсім поруч. А він, не міняючи ні пози, ні інтонації, продовжив: "Я тебе дуже люблю, Софійко"".

Коли Рома не грав і не відстрілювався з кулемета, він вчив щось нове. Найчастіше це були складні партії для скрипки, але його захоплювало будь-яке навчання. У війську він познайомився з грузинським інструктором Міхо та вирішив учити грузинську мову. Всюди ходив за ним, перепитуючи слова, й акуратно записував їх у зошит.

Він полюбляв охайність та порядок. "Пам’ятаю, прокидаюся вранці, а Рома драїть стіни. Каже, не спалося, то вирішив поприбирати", — пригадує Марія Ромин метод справлятися з безсонням. Через свою любов до чистоти він часом встрягав у сварки. "Рома мав загострене почуття справедливості та вибуховий характер, а у мене було дві собаки — Ефка і Шкавулик, — розповідає Олена. — Звісно, що вони забігали до нас у кімнату та ходили брудними лапами по матрацах. Рома так сварив мене за цих собак, що мені довелося відселитися в окрему хату. Взагалі, він любив тварин. Був єдиним, хто сидів зі мною ночами, коли Ефка хворіла на ентерит. Але коли справа стосувалася порядку й чистоти, був безкомпромісний".

Куди б його не завело життя, Рома старався навести там лад. У 2020 році він прийшов до Офісу Президента підтримати "Весну на граніті" — культурний протест проти відведення українських військ та послаблення військової підтримки. Він вірив, що треба готуватися до фінальної битви з Росією, а ще був не проти знову "розбити ВОП у центрі Києва", як пригадує Ярина Чорногуз. У перші два тижні протесту Рома намагався підтримувати порядок і чистоту серед розкиданих спальників, карематів і плакатів. "Вітер додає безладу, — писав він, — але я трошки перепочину і знову візьмуся до справи".

Він обирав для чергування найважчий час — темні, сирі та холодні хвилини перед світанком. А коли вставало сонце, брав у руки скрипку і починав грати. "Я часто прокидалася під звуки скрипки, — розповідає Ярина. — Пам’ятаю, місцеві мешканці тоді скаржилися, що ми їм заважаємо спати. А Скрипаль сміявся: нічого собі, мовляв, я вам Брамса граю, а ви кажете — заважаю".

"Скрипаль грав так, що живі чули мертвих", — пригадує його друг і військовий Віктор Пилипенко. "Весна на граніті" повнилася голосами мертвих — полеглих побратимів і посестер, які віддали життя у боях з російською армією. У квітні 2020 року Ярина разом з Ромою влаштували вуличний концерт, щоби вшанувати пам’ять тих, хто загинув на війні від початку року. "Ми дістали окопні свічки — за кількістю загиблих, — розповідає Ярина. — Написали їхні імена, і Скрипаль заграв над ними "Чотири пори року" Вівальді. Я не раз чула, як він потім грав Вівальді на фронті. Мені чомусь здається, що в ті моменти він щоразу пригадував саме цей концерт, мерехтіння свічок і імена. Багато імен".

Початок повномасштабного вторгнення Рома зустрів у лавах 503-го батальйону морської піхоти. Багато грав, як і завжди, та коли приїздив додому у звільнення, не міг узяти скрипки до рук. "Мене це турбувало, — каже Марія. — Він завжди грав, а тут раптом перестав. Нікого не хотів бачити, нікуди не хотів іти. Лише пив, а потім знову їхав на передову". Він став втомлюватися. Прагнув тільки вижити й вирватися. Куди саме? Про це не думав.

"Востаннє ми зустрілися в Євгенівці Волноваського району, — пригадує Ярина. — Стримували російські колони, але були змушені відступати, бо російські сили значно переважали". Під час цього відступу Скрипаль отримав поранення, але далі відстрілювався, прикриваючи відхід своїх побратимів. За це був нагороджений орденом "За мужність". "Я подзвонила привітати його, а він навіть не знав, що його нагородили, — каже Олена. — Здивувався й перепитав, за що йому дали орден, адже він нічого такого не зробив".

"У нашу останню зустріч я сказала йому: "рада, що ти живий". Він відповів: "Я теж радий, що ти жива". І на цьому все", — розповідає Ярина. Таким був його план — жити. "А там вже як життя зі смертю поділяться", — писав він. 20 серпня 2022 року Роман Барвінок загинув у селищі Піски від прямого влучання снаряда в окопний бліндаж. Його музика тепер звучить вічним нагадуванням: пам’ятайте тих, хто з’являється нізвідки та не покидає свого поста ні в полуденну спеку, ані в пронизливий холод світанків.