Література часів війни

1202
Роздрукувати
Соня Кошкіна
Соня Кошкіна
Журналістка, шеф-редакторка ​​LB.ua
Література часів війни

З виступу на конференції Асоціації чеських письменників, яка відбулася 15-17 вересня у Празі

"Я вірю, що людина не просто вистоїть, вона переможе. Вона безсмертна не тому, що ніколи не вичерпається людський голос, а тому, що за своїм характером, за своєю душею людина здатна до співчуття, жертв, непохитності. Обов’язок письменника — писати про це, допомагаючи людині вистояти, зміцнюючи людські серця, нагадуючи про мужність, честь, надію, гордість, співчуття, жалість, самовідданість — про те, що утворює одвічну славу людства". Це уривок із промови великого американського письменника Вільяма Фолкнера з нагоди вручення йому Нобелівської премії з літератури у 1950-му році.

Думаю, що такі слова цілком могли б сьогодні повторити українські письменники.

"Література часів війни" — так називається тема мого сьогоднішнього виступу, і це велика честь для мене — стояти тут, на цій сцені.

ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

За оцінкою відомої української журналістки і перекладачки Ірини Славінської, сучасне мистецьке життя нагадує підйом 1920-х років, коли українська культура здійснила величезний прорив у галузі літератури, театру, кінематографа, музики тощо.

На жаль, тоді ми не мали своєї Незалежності, тож усе закінчилося "Розстріляним Відродженням". Цю назву свого часу запропонував Єжи Гедройць. Її використовують на позначення представників покоління культурних дієвців, які творили протягом 1920-30-х років. Їхні долі переважно трагічні — їх було вбито внаслідок сталінських репресій 1930-х. Загинули в сталінських таборах, були страчені, викреслені з підручників, заборонені до публікацій та згадок.

Із 1980-90-х українська культура повертає собі імена Валер’яна Підмогильного, Миколи Куліша, Миколи Зерова, Миколи Хвильового, Євгена Плужника та інших. Парадокс, але діалог із поколінням митців, які творили сто років тому, є важливим джерелом живлення для сучасних українських авторів. Тож минуло 100 років — і Новітнє Відродження відбувається в умовах свободи та демократії. А також — сприяння з боку держави. Та з 24 лютого 2022 року доля нашої культури та спадщини під загрозою російських бомб.

Однак повернуся до сучасного літературного контексту. Сьогодні в українській літературі маємо широке жанрове різноманіття — від "високої полиці" до масових жанрів, тобто детективів, любовних романів, фентезі. Також добре представлена перекладна література. Робота сучасних перекладачів і перекладачок продовжує традицію українського перекладу, тож маємо і твори світової класики, і найновіші іноземні бестселери.

Важливою особливістю українського книжкового ринку є впливовість великих книжкових фестивалів. Із найбільш відомих — Книжковий Арсенал у Києві, Book Forum у Львові, MeridianCzernowitz у Чернівцях; також після 2014 року в Україні постали й нові проєкти — наприклад, фестиваль Book Space у Дніпрі та "Книжкова Толока" у Запоріжжі. Видавництва часто синхронізували публікацію своїх новинок з датами проведення цих заходів, щоб презентувати їх на популярних і велелюдних фестивальних майданчиках. Ця практика дозволяла бодай частково дати відповідь на виклик недоступності книжки та мале проникнення книгарень у менші українські міста.

На розвиток книжкового ринку в Україні вплинула й пандемія COVID-19. Так, у часи карантину, щоб стимулювати українців до вакцинації, Уряд ухвалив програму з назвою "Є-підтримка". У рамках цієї програми кожен, хто отримав дві дози щеплення від COVID-19, мав право на матеріальну допомогу в розмірі 1000 гривень. Ці кошти можна було використати лише на певні статті витрат — наприклад, на культурні потреби, як-то квитки в кіно чи театр. Статистика показала, що значна частина населення ці гроші витратила саме на книжки. Тож із моменту впровадження програми обсяги продажів українських видавництв зросли у 2,5 рази.

Видавничу діяльність також значно підживили 2016 року законодавчі обмеження на ввезення в Україну книг російських видавців: насамперед ішлося про ті, що мають відверто антиукраїнський характер і працюють на російську пропаганду. До того понад половину асортименту в українських книгарнях складали саме книжки російських видавництв. Поширення російських книжок на українську територію було елементом російської зовнішньої політики, культурної експансії.

Ось що із цього приводу говорить один із найбільш відомих українських письменників Сергій Жадан:

"Навіть у 90-ті роки, коли в нас книги в принципі не видавалися або видавалися на газетному папері, росіяни лайнерами літали на книжкові ярмарки в Париж, Берлін чи Нью-Йорк за державної підтримки. І ліберали, і консерватори, і імперці, і так далі. Вони розуміли важливість цієї культурної складової". І ще одна цитата Сергія Жадана: "Я пам’ятаю, як росіяни вбухували величезні державні кошти в свою книжкову індустрію з тим, щоб ця індустрія залила собою і Україну. Вони фактично контролювали наш книжковий ринок. Це правда, це не якась там русофобська маячня, це — факт".

Ще в червні 2022 року Верховна Рада України додатково посилила обмеження для літератури, виданої в Росії та Білорусі. Проте цей закон досі не підписаний Президентом Зеленським.

Моя розповідь про зміни, які відбулися в українському літературному житті, буде неповною, якщо не згадати про реформу найбільшої в Україні Національної премії імені Тараса Шевченка. Вона існує з 1961 року та є відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. За часів СРСР нею нагороджували лояльних до влади митців, якось її отримав навіть Микита Хрущов. Згодом ідеологічного тиску не стало, проте широка громадськість ставилася до премії критично, а її присудження часто супроводжувалися скандалами. Наприклад, 2011 року письменник Василь Шкляр попросив перенести вручення йому нагороди на той час, коли при владі не буде відомого українофоба Дмитра Табачника, який тоді обіймав посаду міністра освіти.

Для реформи премії 2016 року при Президентові України було створено спеціальну групу, а всі члени попереднього складу Комітету премії склали повноваження. Скоро було затверджено новий склад і нове Положення премії. Нинішній склад Комітету премії працює з 2019 року, всіх членів було обрано в результаті опитування культурного середовища, що мало змогу делегувати тих, кому воно справді довіряє. Тепер вручення премії стало важливою подією в культурній сфері, нею відзначають твори, а не людей, а в Комітеті працюють визнані спільнотою фахівці, мотиви її вручення — прозорі та зрозумілі.

ЛІТЕРАТУРА І ВІЙНА

Тепер поговорімо про важливі тексти, які з’явилися в Україні після 2014 року.

Гаряча фаза подій Революції Гідності закінчилася 24 лютого. Уранці стало відомо, що режим Віктора Януковича остаточно скинуто — диктатор утік у Росію. Його евакуювали росіяни з території півострова Крим. Спеціальний десантний катер Чорноморського флоту РФ доправив його в нейтральні води, де Янукович зміг зійти на палубу російського корабля, опинившись у такий спосіб (згідно з міжнародним законодавством) на території Російської Федерації.

Я в деталях описала цю історію втечі у своїй поки що єдиній книжці "Майдан. Нерозказана історія", яка вийшла друком у лютому 2015 року. Події Революції Гідності є системоутворюючими для новітньої української політичної нації. Відтворити всі ці події, реконструювати те, що відбувалося за кулісами, і було моєю метою. На мою думку, загалом у новітній українській літературі події Революції Гідності досі не були належним чином описані, відрефлексовані, проаналізовані.

Сподіваюся, це ще буде виправлено. Проте й причини зрозумілі. З моменту завершення Революції Гідності до початку вторгнення Росії в Україну минуло лише дві доби. Штурм Верховної Ради та Ради Міністрів Криму російськими військовими відбувався в ніч з 26 на 27 лютого. З того часу в моїй країні триває війна.

Війна принесла нову тему в українську літературу. І тут я б хотіла дати слово письменниці, воєнній кореспондентці Євгенії Подобній, яка отримала Шевченківську премію 2020 року за книжку "Дівчата зрізають коси", де написала про жінок-військових, які брали участь у війні на сході України:

"За ці 8 років видано понад 900 книжок воєнної тематики — від романів до коміксів, від мемуарів до довідкової літератури, від репортажистики до дитячих книжок про війну та фотоальбомів. Ринок воєнної літератури представлений усіма можливими жанрами на будь-який смак. Автори — від професійних літераторів до волонтерів, журналістів. Головне — на авансцену вийшли військові, котрі пишуть про власний досвід. Воєнна література стала і інструментом рефлексії, і самопсихотерапією, і джерелом для майбутніх дослідників історії війни. Деякі видавництва запустили окремі лінійки воєнної літератури, з’явились і видавництва, орієнтовані на суто воєнну літературу.

Цікава тенденція: автори найпопулярніших книжок про війну до початку війни не мали жодного стосунку до літератури, але одразу ж почали входити до шортлистів престижних премій і вигравати важливі конкурси. Феноменом стала книжка Валерія Ананьєва (Маркуса) "Сліди на дорозі", яка розійшлась шаленими накладами без участі видавництва і чіткої маркетингової стратегії — просто на особистості автора. Кілька накладів витримала книжка "Цуцик" Віталія Запеки — полтавського фотографа і добровольця, який до цього не писав. Після війни він написав 4 книжки.

Військові і волонтери, що почали писати про війну і завоювали любов читача, продовжили працювати з іншими темами і жанрами. Наприклад, військовий Влад Якушев після книжки про війну написав книжку про "сіру" археологію. Маю згадати і про дилогію Олександра Терещенка "Життя після 16:30". Особливість цього автора в тому, що він не має обох рук і ока й пише, тримаючи стилус у протезі. Ця книжка стала дуже популярною серед військових як мотиваційна".

Якщо говорити про теми, то в нас досить скупо представлена література про прифронтову зону; практично так само скупо — про донеччан та луганчан, про трансформацію їхньої свідомості станом на 2014 рік; практично нічого немає про життя в окупації та взагалі про ці регіони. Винятки — збірка статей Станіслава Асєєва "В Ізоляції" та його ж "Світлий шлях" — книжка про досвід полону у вже згаданій катівні "Ізоляція", – а також роман "Смерть Лева Сесіла мала сенс" науковиці та вимушеної переселенки Олени Стяжкіної.

Тобто, як бачимо, ще є над чим працювати. Водночас саме на теми життя Донбасу створено низку яскравих книжок, які отримали важливі нагороди — наприклад, "Доця" Тамари Горіха Зерня, яка у своєму романі описує перші місяці окупації Донецька. Цей твір 2022 року отримав Національну премію імені Тараса Шевченка. Воєнна тема також присутня в сучасній драматургії: так, свою п’єсу про життя "сірої зони" написав Сергій Жадан ("Хлібне перемир’я"), також за мотивами свого роману "Сірі бджоли" Андрій Курков написав п’єсу про життя двох пенсіонерів у "сірій зоні"; знаковим текстом стала і п’єса "Погані дороги" Наталки Ворожбит — за її мотивами ставлять театральні вистави, також сама драматургиня з цим текстом дебютувала як кінорежисерка, знявши онойменний фільм.

Третій акцент — поезія. Її бурхливий розвиток відзначає Ірина Славінська.

"Нині потужні голоси насамперед жіночі — Катерина Калитко, Галина Крук, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Катерина Бабкіна та багато інших", — зазначає вона.

ЩО ДАЛІ?

"Мені здається, що роль письменників змінилася. Письменник зараз має всотувати в себе, як губка, якомога більше досвіду, бути в гущі подій. Багато українських літераторів пішли на фронт добровольцями, письменниці пішли працювати в медичні служби, практично всі в той чи інший спосіб волонтерять",розповідає український письменник та перекладач Андрій Любка. З початком війни він сам став волонтером і наразі придбав для ЗСУ вже понад шістдесят автомобілів.

" …А вже після війни, коли можна буде видихнути, ми зможемо використати цей досвід, який ми здобули, згадати усе, що побачили. Війна — це велика енциклопедія людських характерів, людської психології. Це той матеріал, який у нас немає часу зараз опрацьовувати, але потім ми зможемо написати на його основі якісь тексти. Та для мене це буде можливим лише після війни", — резюмує він.

Чимало колег Андрія Любки із ним погоджуються. Для того, щоб працювати над чимось великим, потрібні належні умови.

"Художню літературу з цього приводу (нинішніх подій — С.К.) я, звісно, не пишу, — зазначає Сергій Жадан. — Навіть і думати про це не можу, тому що реальність поки що набагато сильніша, набагато страшніша і набагато правдивіша за будь-які спроби якось її відрефлексувати".

Тож, на мою думку, сьогодні — час коротких форм: колонок, есеїв, поезії. Вони є надзвичайно важливими в сенсі фіксації подій, настроїв, емоцій "тут і зараз". До того ж, короткі форми не знають проблем із доступом до читача — достатньо опублікувати їх у соцмережах.

Натомість із більшими форматами та виданням книжок справи складніші. Важливі друкарні та видавництва України розташовані в Харківській та Київській областях. Значна частина цих виробничих потужностей пошкоджена або й повністю знищена внаслідок російських атак. Попри все, видавнича справа сьогодні починає потроху відновлюватися — видавництва знаходять альтернативні друкарні та опановують навички планування проєктів в умовах невизначеності. Частина нових проєктів — книжки про війну.

"Є багато дискусій, коли варто писати про війну — одразу чи почекавши років десять, коли емоції уляжуться і досвід буде "перетравлено". Я думаю, що писати про війну потрібно завжди — коли автор відчуває в собі сили і бажання щось сказати", — додає Євгенія Подобна.

"Якою буде ця література? Найближчі роки у ній точно буде багато болю. Точно буде багато переосмислення, виросте інтерес до свого, до автентики, персоналій, історичних книг. Водночас, я думаю, що суспільству потрібно буде виговоритись, тому кількість книг, зокрема і про війну, принаймні найближчим часом зростатиме", — наголошує вона.

Зі свого боку, дозволю собі спрогнозувати, що повоєнна українська література точно буде літературою нації переможців — у цьому немає жодного сумніву. У ній знайдеться місце і суто воєнній тематиці, і осмисленню випробувань, які довелося пережити цивільним, і досвіду вимушеної тимчасової еміграції. Буде простір і для документалістики, і для художньої літератури.

Але одне я розумію напевне: у центрі всього цього буде людина, її прагнення, переживання, сутність. Також — українське суспільство, яке велика війна змінила докорінно та назавжди.

28 жовтня 2022
1202
Теги: #Війна

Читайте також:

187
Мова війни
372
Мова поезії і втрат
89
Гідність більшості
108
Безцінний досвід
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: