Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Вальдемара Кшистека

441
Роздрукувати
Рябчук Микола
Рябчук Микола
Почесний президент
Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Вальдемара Кшистека

Цього тижня у рубриці #Кінонавікенд публіцист, перекладач та поет Микола Рябчук розповідає про фільми Вальдемара Кшистека:

"Переглядаючи фільми про "Солідарність" (переважно вдруге), я несподівано натрапив на чудову річ, якої не бачив і про яку навіть не чув раніше. "80 мільйонів" (2011) Вальдемара Кшистка (Waldemar Krzystek, 1953) – захопливий трілер, у якому молоді хлопці із "Солідарності" напередодні запровадження військового стану виводять з-під носа Служби безпеки профспілкові гроші, рятуючи їх від неминучого арешту. У фільмі є почуття гумору, є динаміка, є колоритні характери профспілкових активістів, католицьких священиків, які їм допомагають, і цинічних, брутальних ґебістів (чи, пак, есбістів), один із яких при кінці відверто каже (off records), що всі ці політичні проблеми йому до одного місця і що за четвертину прихованої профспілкової суми він готовий забути про решту. У Польщі ці лицарі опинилися врешті на історичному смітнику, в Україні стали будівничими нової, тіпа-нєзалєжной держави.

Кшистек, схоже, має свої порахунки з цією публікою: він нещадно змальовує їх принаймні у ще трьох фільмах – "Відкладений вирок" (W zawieszeniu, 1987), "Виключені з життя" (Zwolnieni z zycia, 1992) та "Нюрнберґ" (Norymberga, 2006), а також, імовірно, в четвертому – "Останній пором" (Ostatni prom, 1989), якого мені не вдалось поки що побачити, але із синопсису зрозуміло, що й там есбісти полюють за опозиціонерами: дія відбувається на польському туристичному кораблі, що пливе у грудні 1981 року до Гамбурґа й незадовго до прибуття отримує наказ повернутися назад у зв’язку з запровадженням у Польщі військового стану.

"Відкладений вирок" – це зворушлива (і драматична) історія офіцера Армії крайової, засудженого до страти, обложеного зусібіч есбістами і порятованого – принаймні на якийсь час – коханою жінкою. "Виключені з життя" – це вже фільм про новіші часи, хоча есбісти у ньому ті самі, як і їхня нещадна хортяча гонитва за обраною жертвою. Дія тут відбувається наприкінці 1989-го, коли "Солідарність" уже виграла вибори і сформувала уряд, проте силові структури, за домовленістю, залишалися на перехідний період під контролем комуністів і використовували той період для знищення не лише документів, я й небажаних свідків. Тут теж зав’язується любовна історія, але більше в трагікомічному, ніж мелодраматичному ключі; тут теж головну роль блискуче грає Кристина Янда (нагороджена Срібною мушлею за цю роль у Сан-Себастьяні, де й сам фільм отримав почесну нагороду кінокритиків FIPRESCI). І нарешті "Нюрнберґ" – це коротка телевізійна драма, блискуче розіграна двома акторами (Янушем Ґайосом – у ролі відставного полковника контррозвідки, та Домінікою Осталовською – в ролі молодої журналістки, що бере в нього інтерв’ю й відкриває дедалі несподіваніші факти зокрема й про власну родину).

image

Я настійно раджу подивитися усі три фільми – вони є в ютюбі польською у вільному доступі, а можливо, є десь і російською. Єдиний фільм Кшистка, якого дивитись не раджу, – "Без пощади" (Nie ma zmiłuj, 2000), – невибаглива молодіжна драмокомедія, достатньо захоплива, щоб розважити, проте недостатньо глибока, щоб залишити після перегляду якусь додану вартість (окрім тривіальної істини, що не в грошах щастя).

На окрему увагу заслуговують його "російські" фільми – тобто з російськими персонажами і акторами. Найгучніший із них – "Мала Москва" (2008) – підсвідомо (і незаслужено) відохотив мене від знайомства з Кшистком, хоча йдеться там, власне, про місто Леґніца під Вроцлавом, де була розташована велетенська совєтська військова база, за що місто й отримало сумнівне прізвисько (свого часу, пригадую, навіть поїзди із Москви до Вроцлава називалися не Москва – Вроцлав, а Москва – Леґніца, – такий собі центр Європи, Soviet-style). Фільм побудований як мелодрама – про безнадійну любов дружини совєтського офіцера до офіцера польського, проте історичні й психологічні реалії кінця 60-х, зокрема обставини вторгнення у Чехословаччину, показано напрочуд переконливо, а зловісний, нелюдяний дух совєтчини відтворено з моторошною прецизійністю.

Про серіал "Анна Герман" (2012) не скажу наразі нічого, тому що не бачив, натомість останній фільм Кшистка "Фотограф" (2014), знятий майже повністю у Москві, проте із сюжетним початком і специфічним завершенням у рідній режисеровій Леґніці, рекомендую до перегляду. Формально це добре закручений детектив з елементами фільму жахів – про невловного серійного вбивцю, а проте, як і "Мала Москва", він є водночас нещадною деконструкцією совєтизму. І навіть більше: із сьогоднішнім досвідом, припускаю, і "Фотографа", і "Малу Москву" можна інтерпретувати як своєрідний аналіз того соціально-історичного середовища, з якого проріс добре відомий нам феномен путінізму".

9 вересня 2021
441
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: