Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Масаюкі Суо

1088
Роздрукувати
Рябчук Микола
Рябчук Микола
Почесний президент
Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Масаюкі Суо

У рубриці #Кінонавікенд публіцист і почесний президент Українського ПЕН Микола Рябчук продовжує відкривати для нас розмаїття японського кінематографу. Сьогодні говоримо про фільми режисера і сценариста Масаюкі Суо.

Масаюкі Суо (1956) не належить до японського першого ряду, хоча два його фільми – "Сумо, до очманіння" (Sumo Do, Sumo Don't, 1992) та "Затанцюймо?" (Shall We Dance? 1996) – отримали головну нагороду Японської кіноакадемії, причому той другий здобув ще сім японських "оскарів" у різних категоріях.

А почув я про нього від Пітера Боґдановіча, котрий у своїй розмові з Юрієм Шевчуком прихильно згадав цю стрічку серед кількох інших, головно французьких, які під той час саме переглядав. Екзотичне ім’я у цьому переліку відразу ж привернуло увагу. А що Боґдановіч-кінокритик для мене не менший авторитет, як Боґдановіч-режисер, то було б гріх не скористатися його підказкою. Тим більше, що, за легендою (і власними розповідями), він переглядав щороку понад 400 фільмів – цифра навіть для мене за межею фантастики, бо ж знаю, що протягом року випадає принаймні кільканадцять вечорів, у які з тих чи тих причин подивитись кіно не вдається. А тому навіть 350 стрічок за рік – показник майже недосяжний.

Та хоч би там як, а знайти той фільм виявилося нескладно, – бажано тільки при тому уникнути безнадійно поганого американського рімейку 2004 року з тою самою назвою та зірковими акторами у головних ролях (Річард Ґір, Дженіфер Лопес та Сюзен Сарандон). Утім, подивитись американську стрічку теж варто – просто щоб зрозуміти наскільки тонко і делікатно вибудовує свою ліричну (справді милу й зворушливу) комедію Масаюкі Суо і наскільки спрощено, грубо й банально виглядає це все у рімейкові Пітера Челсома. "Затанцюймо?" – це справді маленька перлинка, варта легкого і спокійного перегляду у родинному колі, досить весела і в міру сумна, розважальна, але й не позбавлена водночас глибшого, притчевого підтексту.

Інші фільми Масаюкі Суо не справляють такого беззастережно доброго враження, хоча кілька з них я радив би подивитися з низки причин. Насамперед це стосується, звісно, дебютної стрічки "Дивацька родина: наречена старшого брата" (Abnormal Family: Older Brother's Bride, 1984) – розкішної пародії на Ясудзіро Одзу, зробленої в стилі "рожевих фільмів" (так називали у 60-х один із різновидів японського "м’якого порно"). Комічний ефект досягається тут, з одного боку, блискучим, надзвичайно дотепним обігруванням усіх характерних для Одзу кінематографічних прийомів та сюжетних і ідеологічних мотивів, а з іншого боку – накладанням цієї маєстатичної дзенської "метафізики" на досить відверті еротичні сцени, що розгортаються паралельно, деколи зовсім поруч – за картонною стіною сусідньої кімнати. Звичайно, щоб по-справжньому засмакувати цей фільм, треба подивитися спершу хоча б одну стрічку Одзу – найдоцільніш, певно, "Токійську історію" (1953), оскільки саме вона пародіюється Суо найдокладніше. Для кінознавців і кіноґурманів це правдивий бенкет.

Ще дві комедії Масаюкі Суо заслуговують на увагу як достатньо дотепні і динамічні, а головне – присвячені екзотичним і досить мало у нас знаним аспектам традиційної японської культури: класичній боротьбі сумо в одному випадку і побуту юних послушників у буддійському монастирі – в другому. Це – вже згадувана "Сумо" (1992) та попередня, друга за ліком, Fancy Dance (1989), – названа саме так і в оригіналі, тільки в ієрогліфічній транскрипції.

У мережі є ще один фільм Суо – "Але ж я того не робив!" (I Just Didn't Do It, 2006), який започаткував не дуже вдалий і досі перехід режисера до "серйозного" кінематографу. Любителі судових драм можуть, звісно, подивитися і його, хоча американці опанували цей жанр значно краще; так само краще впорався з подібною темою (пошуку правди героєм, несправедливо оскарженим у молестуванні) й Томас Вінтерберґ у знаменитому "Полюванні" (2012). Зрештою, два добрих фільми Масаюкі Суо – "Затанцюймо?" та "Дивацька родина" – цілком достатньо для доброго вікенду, особливо якщо той другий доповнити (попередити) ще й переглядом знаменитої "Токійської історії", яка, завдяки вдалій пародії, стає ще знаменитішою.

2 лютого 2022
1088
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: