Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Марґарети фон Тротти

167
Роздрукувати
Рябчук Микола
Рябчук Микола
Почесний президент
Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Марґарети фон Тротти

Цього тижня у рубриці #Кінонавікенд публіцист, перекладач та поет Микола Рябчук розповідає про фільми Марґарети фон Тротти:

"Марґарету фон Тротту зазвичай згадують в одному ряду з найвідомішими німецькими режисерами 60-70-х років, творцями яскравого явища, що сформувалося під впливом французької "нової хвилі" (а також спільних для всієї Західної Європи молодіжних бунтарських рухів) і котре найчастіше так і називають – "нове німецьке кіно". З одним із цих режисерів, Фолькером Шльондорфом, вона була у 1971–1991 роках одружена; як акторка вона знімалася на межі 60-х і 70-х років у його фільмах (упереміш із фільмами їхнього колеґи Фасбіндера), і саме на пару зі Шльондорфом зняла свою першу повнометражну стрічку – "Спаплюжена честь Катарини Блюм" (1975, за однойменним романом Гайнріха Бьоля).

Приналежність до однієї обойми зі Шльондорфом і Фасбіндером, Герцоґом і Вендерсом мала й свою ціну: найчастіше доробок фон Тротти оцінюють як "феміністичний", що в багатьох контекстах звучить радше поблажливо, аніж хвалебно. Її фільми справді виразно ідеологічні, позиція авторки артикулюється в них досить чітко і в найзагальніших рисах зводиться до солідарності із жінками, що опираються чоловічій домінації у суспільстві та на різні лади проти неї повстають. Водночас ця ідеологічність не вихолощує мистецького змісту її робіт: героїні фон Тротти засадничо не "героїчні", вони вагаються і страждають, переживають хвилини слабкості і розгубленості, вони врешті осягають свободу, але переважно внутрішню, і здобувають перемогу, проте найчастіше – суто екзистенційну, "перемогу в поразці".

image

Марґарета фон Тротта уславилася насамперед фільмом "Свинцеві часи" (Die bleierne Zeit, 1981, у міжнародному прокаті The German Sisters, або Marianne and Juliane), який приніс їй Золотого лева у Венеції, а заразом і головну нагороду Барбарі Зуковій, виконавиці головної ролі. Інґмар Берґман на схилку літ включив цю річ до десятки своїх улюблених фільмів, за що режисерка відвзаємнилася йому нещодавно гарною документальною стрічкою "У пошуках Берґмана" (Auf der Suche nach Ingmar Bergman, 2018).

Хоч як важко в це нині повірити, та фон Тротта виявилась першою жінкою-режисеркою, що отримала у Венеції головну нагороду (якщо, звісно, не рахувати Кубка Муссоліні для Лені Ріфеншталь на цьому ж фестивалі у 1938-му). "Свинцеві часи" стали другим фільмом у своєрідній "сестринській" трилогії – після "Сестер, або Балансу щастя" (Schwestern oder die Balance des Glücks, 1979, – якого, на жаль, не бачив) та перед "Любов’ю й страхом" (Paura e amore, 1988, – не надто вдалою, як на мене, інтерпретацією чеховських "Трьох сестер" на тлі сучасної Італії).

Найцікавішою Марґарета фон Тротта видається мені у створених нею біопіках – "Роза Люксембурґ" (1986, Золота гілка в Каннах для Барбари Зукової за головну роль), "Видіння, або Із життя Гільдеґарди вон Бінґен" (2009), та "Хана Арендт" (2012), – річ, про яку Роджер Берковіц захоплено (й цілком слушно) написав: "Зробити фільм про мислителя – неабиякий виклик; зробити це у доступний і захопливий спосіб – справжній тріумф".

А ще я дуже радив би подивитися її "Розенштрассе" (2003), де (зокрема) несподіваним чином оприявнюються залишки Rechtstaat у нацистській Німеччині; також – дуже тонку психологічну драму "Чистий безум" (Heller Wahn, 1983); та зворушливу історію двох закоханих, роз’єднаних на тридцять років Берлінським муром, – "Обітниця" (Das Versprechen, 1995). Ну, й звісно, якщо хто досі не бачив, – "Спаплюжену честь Катарини Блюм", дарма що цей фільм зазвичай приписують Шльондорфу".

21 жовтня 2021
167
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: