Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Аґнеш Кочіш

124
Роздрукувати
Рябчук Микола
Рябчук Микола
Почесний президент
Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Аґнеш Кочіш

Сьогодні у рубриці #Кінонавікенд публіцист, перекладач та поет Микола Рябчук розповідає про фільми Аґнеш Кочіш:

"З огляду на пізній дебют (у 35) і порівняно невеликий доробок (лише три повнометражних фільми) п’ятдесятилітню Аґнеш Кочіш (Ágnes Kocsis) дехто й досі зараховує до "молодих режисерів", хоча за якістю творів, за самобутністю стилю й за чітко окресленим і послідовно артикульованим світоглядом це абсолютно сформована, зріла авторка, – одна найцікавіших режисерок сьогоднішнього артхаузого кіно.

Ця зрілість і самобутність почерку помітна вже в її "ранніх" короткометражках (2000-2003), знятих під час навчання на режисурі у Будапештському університеті театру й кіно і відзначених на багатьох кінофестивалях. А за перший повнометражний фільм "Свіже повітря" (Friss levegö, 2006, – то була її дипломна робота) Аґнеш Кочіш відразу отримала національну премію Шандора Шімо (за найкращий дебют), Золотого іриса на фестивалі в Брюсселі та ще 14 більших і менших відзнак на інших кінофестивалях.

Цьому передувало вивчення полоністики і теорії кіно в університеті Лоранда Етвеша, стажування у Яґелонському університеті у Кракові та в знаменитій Національній школі кінематографії в Римі (колишній Centro Sperimentale di Cinematografia, де свого часу навчалися й викладали найславетніші італійські режисери) і, звісно, потужна самоосвіта. На запитання журналіста, чи надмірна обізнаність із творами інших митців не заважає власній творчості, Аґнеш Кочіш відповіла, що якраз навпаки – чим більше пізнаєш інших авторів, тим менша загроза потрапити під вплив котрогось із них.

Критики, звісно, знаходять такі впливи: "Свіже повітря" дехто порівнював з фільмами Акі Каурісмякі (сама вона, правда, воліє говорити про Кена Лоча), другий її фільм, "Адрієну Пал" (2010, нагорода FIPRESCI в Каннах), порівнюють деколи із творами її знаменитого співвітчизника Бели Тара (хоча можна було б згадати тут і Тарковського, і Роя Андерсона, і Нурі Бельґе Джейлана).

image

Каурісмякі приходить на гадку лише тому, що в обох своїх фільмах Аґнеш Кочіш показує життєві "околиці", світ поза "центром міста" (beyond Downtown, як вона програмово стверджує), світ людей, яких у нас поблажливо називають "простими", а в політично коректному дискурсі – low middle class. Їхня проблема, однак, не в тому, що вони випали з соціальної ієрархії, а в тому, що випали з часу, закапсулювалися у повсякденній рутині, безрефлексивній і безпросвітній.

Каурсмякі розповідає веселі, місцями сумні, проте незмінно зворушливі житейські історії; він симпатизує своїм героям, намагається бути оптимістичним за всіх обставин: життя триває. Аґнеш Кочіш виглядає беземоційною, вона спостерігає за персонажами оком кінодокументаліста (і в цьому сенсі справді ближча до Бели Тара), її світ – холодніший, зв’язки між людьми – мінімальні, а гумор, якщо й з’являється, то – абсурдистський.

Її фільми можна дивитися як життєві історії, але вони мають ще й другий, метафізичний план, вони творять метаісторію, моделюють людське життя і світ загалом, творять притчу про капсулу, з якої герої (чи, пак, героїні) намагаються вирватися – з непевним успіхом. Критики зазвичай відчитують закінчення її фільмів як песимістичні, хоча насправді все значно складніше: дівчина у "Свіжому повітрі" не просто повторює долю матері, а сама її вибирає, тобто бере у свої руки; медсестра Пірошка (фантастично зіграна непрофесійною акторкою – радіодикторкою Евою Ґабор) ніби теж замикає житейське коло, повертаючись у точку виходу; але в обох випадках геріоїні набули певного досвіду, спробували щось змінити, вони принаймні поставили під сумнів тривкість і непроникність капсули. "Сумний хепі-енд", – так окреслює закінчення своїх фільмів Аґнеш Кочіш, відкидаючи закиди у песимізмі.

Припускаю, що й третій її фільм – "Едем" (2020), якого я ще не бачив, але який уже почав свою фестивальну ходу, теж, судячи з рецензій, присвячений пошукові "свіжого повітря", якого всім бракує й до якого кожен пробивається по-своєму".

28 жовтня 2021
124
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: