Фактично кожного дня Україна змінює світ

13-14 листопада в рамках проєкту Українського ПЕН "Мереживо. Літературні читання в містечках України" письменниці Олена Степаненко (Чернігівщина – Буча) і Світлана Тараторіна (Крим – Київ) відвідали міста Олександрія та Знам’янка, що на Кіровоградщині. Зустрічі модерувала Марія Титаренко (Львів). Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Цього разу в Центральній Україні "Мереживо" поєднало авторок не лише з різними географіями (Північ і Південь), але й різних жанрово (поезія і фантастична проза). І саме завдяки цьому різноманіттю досвідів і традицій, наші розмови заходили у стрімкі віражі, набували несподіваних перегуків, виплітались у дивовижне "Мереживо" нових сенсів.

В Олександрійській бібліотеці для юнацтва на зустріч із письменницями прийшло більше ніж сто читачів, здебільшого старшокласників. Авторки розповідали їм про свій письменницький шлях, про книжки, а також як це - бути українськими письменницями.

"Бути українською письменницею, - говорить Світлана Тараторіна, - це не лише творити тексти, а й говорити про українську літературу, кожного разу переконувати, як багато є імен і книг, що обов’язково сподобаються кожному з вас. З війною письменник отримав нову громадянську місію - не просто розповідати про книжки, а й відповідати за кордоном на питання, що відбувається в Україні".

Світлана поділилась своїми враженнями після невеликого туру в Польщі (де перекладено її книгу "Лазарус"): "Полякам зараз надзвичайно цікава українська історія, вони розуміють, що ми пройшли спільний шлях і маємо спільного ворога, вони розуміють природу цього ворога. І це те, що нам потрібно всім розуміти - хто наші друзі, партнери, а хто наш ворог. І що треба розповідати, чому ми боремося за всіх і чому нам потрібна їхня підтримка".

"Ця війна повністю змінює ставлення Європи до України, - продовжує Олена Степаненко. - Коли я у Британії показую парк у Бучі, вони говорять: "Це так красиво, як у Бельгії!" Ні, це так гарно, як у Бучі! У них раніше не було жодного приводу уявляти Україну. Ми були такою якоюсь недопровінцією, але коли вони побачили наш спротив, нашу боротьбу, вони здивувались: "Боже, яка це країна?" У них з’явилась страшенна цікавість".

Олена розповіла, як минулого року вона потрапила на фестиваль імені нобелівської лавреатки Сельми Лаґерлєф у Швеції та виявилась там першою і єдиною українкою (доти українців на ньому не було). "На порядку денному в них не було мого виступу про Україну, - каже Олена, - але я розуміла, що маю взяти слово". Олена написала промову на дві сторінки, для неї це був виклик і велика відповідальність: "Адже я мала це донести. Бо фактично кожного дня Україна змінює світ. Ми зрушуємо різноманітні процеси: процеси європейської бюрократії, трансформацію в ООН, ми зрушуємо усталені пласти". Потім Олена звернулась до молоді: "Вам доведеться пізніше це теж робити, адже зараз це надзвичайно відповідальна місія - бути українцем. Вчіть англійську і вчіть історію".

На зустрічі старшокласники розпитували письменниць про особливості перекладів, про продовження "Лазаруса" і роботу із власними "всесвітами", про те, для якої авдиторії легше писати, і з якими персонажами своїх творів вони себе асоціюють, а також як сформувати свій особливий авторський стиль. Відповіді авторок вартували б окремої великої статті, ось лише кілька реплік.

"Тигр складається зі з’їдених антилоп, - відповідає на запитання про стиль Олена Степаненко, - але це не шматки м’яса. Кожен письменник виростає із літератури, яку він прочитав, і музики, яку він слухав, і чим більше цих досвідів та різноманіття того, що він засвоїв, тим глибше буде його письмо. Коли я як журі бачу відверті стилізації під якогось із письменників, в мене складається враження, що я дивлюсь на не дуже перетравлену антилопу".

"Створення світів - це найбільше магія, яка може бути в житті будь-якої творчої людини", - ділилась амбасадорка фантастики Світлана Тараторіна, розповідаючи про приховані сенси у книзі "Дім Солі", куди вона також заклала свою важливу візію Криму - минулого і трішки майбутнього. Увечері у Центральній бібліотеці Олександрії Світлана прочитає цілу лекцію про Крим, де розповість про ідею "засолених", про автентичні топоніми в романі, про прототипів героїв, а також про те, як важливо буде нам вибудовувати діалог із тими, хто залишиться в Криму після його деокупації.

Одне з найбільш разючих для Світлани усвідомлень - що тепер на півострові мобілізують для війни тих, хто до анексії Криму були дітьми чи підлітками, хто виростав у неї на очах. Утім, Світлана хоче вірити, що ці підлітки, які колись ходили до українських шкіл, після цих важких дев’яти років окупації все ж пам’ятають Україну, чекають на її повернення і докладаються до нашої перемоги. (До речі, російські пропагандисти якось критикували комікс Світлани "Звуки миру" про підлітків із прифронтових територій, обурюючись, що, мовляв, саме підлітки на окупованих територіях співпрацюють зі ЗСУ і є головним рухом опору).

Наступного дня у Знам’янці письменниць знову розпитували про війну. Про те, як і де авторки шукають відновлення. Як знаходять потрібні слова. Говорили про поезію як магію на межі слів і музики. Про те, що кожен із нас творить власний "словник війни", і "дай Бог, щоби він не довго іще наповнювався", як сказала Олена. Говорили про мову ненависті і мову любові.

"Нормальною людською мовою говорити по нелюдські події просто неможливо, - переконана Олена. - Ми це все переживаємо і мова змінюється разом з нами. Як і кожна жива істота, вона переживе і цей період, страшний, жорсткий, смертельний. Вона має пережити, і Україна має пережити. Потім вона зміниться, але зараз ми плачемо, ми в розпачі, ми ховаємо своїх близьких. І я знаю, що немає жодної іншої метафори про смерть, сильнішої за смерть".

На запитання як пояснювати дітям війну Світлана Тараторіна відповіла: "У цьому найбільша трагедія - коли дітям не треба пояснювати що таке війна. Адже вони в ній живуть. Разом з тим вони виростають стійкішими і не матимуть ілюзій до нашого ворога, як ми колись. 20 років тому ми не могли повірити в те, що буде. Я сподіваюсь, наші діти будуть більше захищені перед викликами майбутнього, на відміну від інших європейців, які досі не можуть повірити, що світ змінився і всі ми опинились у жорстоких умовах".

В авдиторії також розпитували про привезені у подарунок книжки серії "Бібліотеки Українського ПЕН": збірку поезій "Поміж сирен. Нові вірші війни" та щоденник окупації Володимира Вакуленка "Я перетворююсь…". Було ще багато читань. Щемких історій від Олени про її пережиття окупації в Бучі. Були сльози і були обійми. Були прохання про світлу поезію, тож Олена на прощання зачитала легкого вірша - "пухнасту крапочку". За стіною волонтери плели камуфляжні сітки, заливали окопні свічки, пакували провіант і саморобні сухпайки на фронт. Здається, увесь цей час у містечку тривала тривога. Тривога, "Мереживо" і тиха робота волонтерів у тилу.

Український ПЕН висловлює щиру подяку за підтримку:

Бібліотеці для юнацтва м. Олександрія та Центральній бібліотеці (Олександрійські бібліотеки), а зокрема директорці п. Тетяні Троцюк;

Працівникам міського Палацу культури м. Знам’янка, зокрема директорці Наталії Альошиній, а також начальниці відділу культури і туризму виконавчого комітету Знамʼянської міської ради Світлані Бабаєвій.

Авторка: Марія Титаренко