"Ми ніколи не опустимо голови, нам немає чого соромитися," – журналіст Рустем Шейхалієв

72
Роздрукувати
"Ми ніколи не опустимо голови, нам немає чого соромитися," – журналіст Рустем Шейхалієв

27 березня 2019 року російські силовики провели обшуки в будинках 25 кримських татар. Усіх їх було затримано за звинуваченням в участі в організації "Хізб ут-Тахрір", яку російська влада вважає екстремістською. Серед арештованих – громадський журналіст та активіст "Кримської солідарності" Рустем Шейхалієв. Його історію розповідаємо в межах другої частини медіапроєкту "Люди з порожніх стільців" (#EmptyChairPeople), який реалізовують Читомо та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED).

Дім

Рустем та Суріє народилися з різницею у три дні в одному пологовому будинку у місті Самарканд, що в Узбекистані, куди їхні родини були депортовані після 1944 року. Згодом родини повернулися до Криму. Там чоловік із жінкою зустрілися і згодом одружилися. Зараз у подружжя троє дітей: Ренат, Джелял та Зульфіє. На момент затримання Рустема усі вони були неповнолітніми.

Рустем вчився на електрогазозварювальника, але за спеціальністю ніколи не працював. Мав свою торгову точку на Центральному ринку Сімферополя, де продавав фрукти та овочі. Ставився до своєї роботи відповідально і щиро її любив. До кожного покупця знаходив підхід, умів вести розмову з різними людьми. На ринку чоловік пропрацював 21 рік: з 1998-го і аж до арешту. За цей час набув безліч постійних клієнтів. Навіть сьогодні, коли Рустем перебуває в СІЗО, його дружину часто просять передати йому вітання і разом з ними – різні смаколики.

"На центральному ринку люди працюють роками. І всі цікавляться Рустемом, хтось хоче допомогти і щось передати йому: то коробочку фініків, то горішки", – ділиться Сурія.

У чоловіка була мрія — збудувати для сім’ї великий будинок. У 2009 році він почав будівництво дому, присвячував цьому майже весь свій вільний час. Ця клопітка робота стала для нього практично хобі – хотів зробити все якнайкраще. Та коли будівництво було майже завершене, чоловіка забрали озброєні силовики. Рустем таки не встиг пожити в будинку, який так довго будував.

Журналіст

Сурія не раз запитувала чоловіка, чи не шкодує той про свою журналістську діяльність. Рустем відповідав, що єдине, про що шкодує – це те, що мало часу присвячував журналістиці. І якби його зараз звільнили, то продовжив би писати про арешти та репресії на окупованому півострові, далі б відвідував судилища над кримськими татарами, допомагав би сім’ям політичних в’язнів й документував репресії на півострові.

Муміне Салієва, активістка та правозахисниця ініціативи "Кримська солідарність", дружина політичного в’язня Сейрана Салієва розповідає, що Рустема знає з 2018 року. Він був оператором й фотографом проєкту "Кримське дитинство" – для дітей політичних в’язнів, вів зйомку тренінгів, екскурсій, майстер-класів, конкурсів та ігор.

Після 2014 року Рустем не захотів стояти осторонь подій в окупованому Криму. Взяв у руки телефон, штатив – і почав знімати незаконні арешти, відвідував та фільмував суди над кримськими татарами, писав про це тексти. Після затримання, у своєму листі Рустем написав, що заходив в ролі обвинуваченого в той самий зал Північно-Кавказького військового окружного суду, в який колись вперше зайшов як громадянський журналіст: "Мене ще раз обшукали і одразу ж завели до залу суду. При цьому, я одразу вказав, які документи будуть мені потрібні на судовому засіданні. Зігнувши в позу "дельфінчика", мене повели до залу. Цього разу я заходив як обвинувачений через інші двері до того самого залу, до якого вперше увійшов, якщо мене не зраджує пам’ять, 29 грудня 2018 року – це було так зване "останнє слово першої четвірки Бахчисараю": Зеврі, Ремзі, Рустем та Енвер аг’а".

Дружина Рустема згадує, що чоловік організовував поїздки в Ростов на суди, якщо була така потреба, і сам їздив туди. Коли дізнавався про нові обшуки, одразу брав телефон в руки і поспішав на місце події, щоб все зафільмувати, опублікувати у Facebook і швидко передати матеріали "Кримській солідарності". Так помалу журналістика стала сенсом його життя.

"У нього був внутрішній поклик, за яким він ішов. Він не боявся, хоча я завжди хвилювалася за нього. Казала йому: "Може, не підеш?". На що він відповідав: "Якщо я не піду, той не піде, то хто допомагатиме? Так не можна, треба йти". У нього не було спеціальності журналіста, він був далекий від цього до окупації. Раніше не вмів фотографувати та правильно виставити кадр. Але потім втягнувся і навчився усьому", – розповідає Суріє.

В одному зі своїх листів Рустем Шейхалієв пояснює причину свого ув’язнення: "Насамперед, я – мусульманин, кримський татарин, громадянин України. Я був стрімером, відвідував суди, в тому числі – Північно-Кавказький суд у Ростові. І в цьому суді вся охорона бачила, що я зі штативом, з павербанком, у повному "екіпіруванні", і що я публічно брав інтерв’ю у адвокатів, родичів й усе це викладав в інтернет. У результаті, все потрапляло в ЗМІ і поширювалося світом. Ця діяльність, на мою думку, і є причиною мого перебування тут (в СІЗО – Ред.). Одним словом, через висвітлення правди і істини".

Злодії

27 березня 2019 року одразу до 25 кримських татар прийшли озброєні силовики. Тоді розпочався найбільший кримінальний процес в окупованому Криму.

Ці події Рустем згадує так: "Одного дня, як зазвичай, прийшовши додому й завершивши усі справи, звернув увагу, що вже пізно, влігся спати, через що не зміг вчасно вранці прокинутися, як це робив останніми днями, о 5-й годині: щоб здійснити обмивання, помолитися і вирушити на роботу. А розбудив мене шум, гучні стуки. Розплющивши очі, я зрозумів, що в двері моєї спальні стукають…"

Це був старший син подружжя – Ренат. Він почув сторонні звуки надворі, подумав, що це злодії, тому розбудив тата, щоб той глянув, що за люди ходять біля будинку.

Дружина Рустема каже, що вони знали: одного дня силовики прийдуть до їхнього будинку. І навіть думали, що готові до цього. Але виявилось, що ні.

"Чоловік швидко одягнув штани, футболку і побіг до дверей. Відчинив їх, а на порозі стоять повністю озброєні люди в масках. Один кричить: "Стояти", другий каже: "Лягай на підлогу!", третій: "До стінки лицем, до нас спиною!". Рустем не розгубився і каже: "Слухайте, ви визначтеся, що мені робити". Тоді вони перестали кричати. Чоловік попросив дати йому п’ять хвилин, щоб розбудити сім’ю".

Рустем сказав рідним, щоб заспокоїлися і не боялися. Особливу увагу приділив дочці – Зульфіє. Вона найменша в сім’ї, на момент затримання тата їй було лише дев’ять.

Коли силовики зайшли в дім, то сказали всім зайти на кухню. Там дочка почала труситися від страху, адже не розуміла, що відбувається. "Зайшов до нас у кімнату силовик у камуфляжі й зі зброєю в руках, на якій блимало червоне світло – ніби вона була заряджена. І каже до Зульфіє: "Дівчинко, заспокойся, не бійся. Нічого поганого не сталося". Вона в мене красномовніша, ніж я, і каже: "Як це нічого не сталося? Ви – в нашому будинку. Це вже щось сталося, і сталося дуже погане"", – пригадує жінка.

Рустемові надягнули наручники й почали водити по кімнатах. Силовики забрали книжки на тему ісламу, які відкрито продавалися у книгарнях і не були під забороною. Також жінка розповідає, що їм підкинули одну книжку в кімнату, яку ще добудовували. Пізніше вилучені книжки повернули. Також забрали всі телефони, які повернули лише через рік.

Коли активістові зачитали протокол, там було багато прізвищ інших кримських татар. Суріє подумала, що це адміністративний арешт, адже раніше траплялося, що так забирали й по 14 людей. Слідчий сказав зібрати чоловікові речі, на що дружина сказала: "Навіщо, якщо він зараз повернеться?". Так і не зібрала тоді нічого.

"Машина, в яку мене садили, була впритул підігнана до мого будинку. Це був великий бус, а навколо мене — велика кількість спецпідрозділу охорони. Також я звернув увагу на те, що весь квартал оточений і біля будинку мого сусіда Сеїтабдієва Сейтвелі також багато озброєних людей, а у напрямку мене їде мікроавтобус, в якому перебував Сейтвелі, про що я дізнався згодом. І в один момент дві машини помчали у бік міста у великій кількості супроводу, залишаючи за спиною будинок і знайомих, цивільних журналістів, сусідів, яким була небайдужа доля моєї родини і мене", — напише згодом у листі політв’язень до 1000-го дня у неволі.

Наступного дня Сурія понесе чоловікові речі до Сімферопольського СІЗО. Тоді вона щн не знала, що його вже етапували до Ростова-на-Дону. Декілька днів вона приходила до чоловіка не знаючи, що його вже там немає. Усіх заарештованих вивезли в 30-х числах березня. У вересні їх етапували назад до Сімферополя. Тоді почалися й слідчі дії. Дружині вдавалося спілкуватись із чоловіком, але це не було зроблено згідно з законом. Працівники ФСБ просто не забороняли їм бачитися. Суріє розповідає, що, коли заарештованих повертали в Сімферополь, то силовики над ними кепкували: "Зараз відвеземо вас у Київ, а потім – на курорт у сонячний Узбекистан". Через пів року їх знову вивезли до Ростова, де Рустем перебуває й сьогодні.

"Ця безжальна м’ясорубка не шкодує нікого"

Рустемові Шейхалієву інкримінують участь в діяльності терористичної організації. За вісім місяців утримання в СІЗО Сімферополя йому не доставляли листи. Справа розглядається з порушенням права на справедливий суд. Основними доказами для суду є свідчення анонімних свідків (багато з яких – співробітники ФСБ рф), досудові показання свідків, які згодом у суді заявляють, що такі свідчення дали під тиском, а також лінгвістичні експертизи розмов обвинувачених мусульман, що вказує на фальсифікацію доказів слідчими російського ФСБ. Докази, надані стороною захисту, судді зазвичай не беруть до розгляду. Міжнародними та українськими правозахисними організаціями визнано, що саме такі звинувачення використовуються окупаційною владою рф у Криму для переслідування кримськотатарських представників громадянського суспільства.

"Зараз у нас відбуваються суди по суті, проходять дебати. На останньому суді на дебатах виступав мій чоловік. І ще двоє мають виступити. Потім у нас останнє слово і вирок. Сторона обвинувача попросила для мого чоловіка 17 років суворого режиму", – каже Суріє.

Через погіршення стану здоров’я, жінка не може відвідувати суди, але планує бути на оголошенні вироку. Зараз на засідання їздять діти Рустема. Вони були присутні й тоді, коли сторона обвинувачення попросила для політичного в’язня 17 років. Донька Зульфіє після почутого хотіла плакати, але батько навіть не подивився в сторону прокурора. Він дивився на своїх дітей, посміхався до них, щоб ті заспокоїлися і не боялися.

Суріє Шейхалієва розповідає, що чоловік дуже підтримує сім’ю. Пише рідним і друзям листи, завжди каже, щоб вони були сильними. Адже він – незаконно засуджений, і йому немає чого боятися. Жінка пригадує, що, коли її чоловіка вів на суд конвоїр, то сказав опустити йому голову. Рустем відповів, що він – не злочинець. Тоді він йшов із високо піднятою головою, не приховуючи погляду.

"Ми ніколи не опустимо голови, тому що нам немає чого соромитися", – пише чоловік в одному зі своїх листів.

Суріє розповідає, що, після арешту чоловіка, все змінилося. Раніше жінка не переймалася через платіжки за газ, воду, електрику — всім цим займався Рустем. Коли в домі щось ламалося, все ремонтував він: "В який кут не подивишся – згадуєш його. Що все це він зробив, опікував мене від усього".

Амбасадором Рустема Шейхалієва у межах програми #SolidarityWords є Юрій Макаров. У колонці для Українського тижня він так пише про політв’язня: "Йому 42 роки, в нього гіпертонія, хворий шлунок і нирки, не кажучи про такі "дрібниці", як варикоз і проблеми із зубами. Російська феміда в особі суддів Південного окружного військового суду РФ зі звинуваченими не панькається, але й не поспішає, вбиваючи непокірних повільно, та несхибно. Але він, як і решта подільників, навіть не збирається підігравати чекістам, хоча напевно була можливість пом’якшити умови, скоротити термін — а їм світить по 20 років на кожного. (…) Нема звички. Не заведено в цьому середовищі".

 

16 вересня 2022
72
Теги: #SolidarityWords
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: