"Ми – не терористи". Історія кримськотатарського громадянського журналіста Руслана Сулейманова

85
Роздрукувати
"Ми – не терористи". Історія кримськотатарського громадянського журналіста Руслана Сулейманова

У липні 2020 року Україну сколихнула звістка про зникнення 3-річного Муси Сулейманова, сина кримськотатарського активіста Руслана Сулейманова, незаконно ув’язненого окупаційною владою. Після дводенних пошуків, тіло хлопчика знайшли у вигрібній ямі біля дому. Коли ФСБ-шники повідомили Русланові про загибель сина, той втратив свідомість. Смерть хлопчика викликала великий резонанс. Президент Зеленський у той же вечір звернувся до путіна із закликом звільнити Руслана Сулейманова. Проте на могилу Муси батькові не вдалося потрапити досі.

Історію кримського громадянського журналіста та стрімера громадського об’єднання "Кримська солідарність", фігуранта другої сімферопольської "справи Хізб ут-Тахрір" Руслана Сулейманова, який уже четвертий рік перебуває в російському СІЗО, розповідаємо в межах другої частини медіапроєкту "Люди з порожніх стільців" (#EmptyChairPeople), який реалізовують Читомо та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED).

Народжений у депортації

Прагнення чесності та справедливості проявлялося у Руслана ще змалку. Його мама – Зера Сулейманова – пригадує, що перший протест хлопець висловив у шкільні роки, коли не заслужено отримав двійку. Тоді він заліз на шкільне горище і не хотів спускатися, поки вчителька не вибачиться за несправедливу оцінку. Він навіть погрожував, що стрибне звідти. Маму викликали до школи, щоб вона попросила сина спустися вниз.

Руслан Сулейманов народився 21 квітня 1983 року в Узбекистані. Про себе розповідає так:

"Я правнук та внук депортованих, син народжених у депортації, сам народився у депортації, і сьогодні знову в депортації".

Мама політв’язня пригадує, як одного разу син прибіг до неї і почав просити повернутися в Крим. Тоді він навчався в першому чи другому класі й однолітки називали його "руським" через його блакитні очі, навіть казали йому їхати звідти. Тоді Руслан пообіцяв вчитися на самі п’ятірки, якщо вони повернуться на батьківщину.

"І він дотримався свого слова. Після повернення до Криму почав вчитися на відмінно! Директор школи і класний керівник казали, що Руслан дуже розумний і пророкували йому професію математика або фізика. Дуже він любив ці предмети. Школу закінчив із золотою медаллю", – ділиться Зера.

Після закінчення школи хлопець вступив до Таврійського національного університету імені Вернадського, на факультет фізики магнітних явищ. Після закінчення вишу працював лаборантом в Таврійському екологічному інституті. Пропрацював на цій посаді два роки, після цього викладав фізику в коледжі. Перед окупацією Криму працював програмістом в турецькій компанії. Але коли Росія окупувала півострів, фірма закрилася – Руслан втратив роботу. Тоді почав займатися репетиторством – викладав фізику дітям.

Мама політичного в’язня згадує: "Руслан викладав фізику одному хлопчикові, готував його до вступу в Севастопольський інститут ядерної фізики. Але посеред навчального семестру Руслана забрали і звинуватили в тероризмі. Хлопчик був змушений вчити фізику самостійно, а потім таки вступив в той інститут. Потім його батьки розповідали, що вражені тим, як Руслан зміг зацікавити хлопця фізикою. І були йому дуже вдячні".

Якщо я тобі подобаюся – виходь за мене

У Криму Руслан познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ельзарою: "Познайомилися ми 2008 року в грудні. Познайомила нас моя тітка. Якось вона гостювала у знайомих, які жили на південному березі Криму. Їй там так сподобалося! І вона запитала, чи не знають вони хорошого хлопця для її племінниці, щоб я теж могла жити серед цих красот. Руслан саме там працював. Виходить, нас звели разом".

Після знайомства Руслан та Ельзара бачилися чотири рази і вподобали одне одного. Жінка згадує перші зустрічі з Русланом із посмішкою:

"Його приємна зовнішність, блакитні очі, завжди усміхнений… Він якось одразу привернув мене до себе. Мені було дуже приємно з ним спілкуватися і постійно було враження, що я знаю його давно. Він дуже турботливий, уважний чоловік, дуже любить дітей. Покохала його тоді й кохаю досі".

Руслан сказав Ельзарі, що довго чекати не буде: "Якщо я тобі подобаюся – виходь за мене". І вже в січні наступного року пара одружилася. Разом вони прожили 10 років щасливого життя, поки окупаційна влада їх не розлучила.

У подружжя народилося троє дітей: Муххамад, Асія та Муса. Через рік після арешту політв’язня, українців шокувала загадкова смерть його наймолодшого сина Муси. І хоч слідчий комітет рф у тимчасово окупованому Криму ознак кримінальної смерті не виявив, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров заявляв, що офіційна версія смерті хлопчика викликає багато запитань.

Питання звільнення Руслана Сулейманова президент Володимир Зеленський тоді піднімав двічі: перед владіміром путіним і згодом перед президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, проте й по сьогодні кримський активіст таки не зміг відвідати могилу сина.

Не терористи

Руслан Сулейманов перебуває у незаконному ув’язненні вже понад три роки. Він належить до другої сімферопольської групи справи "Хізб ут-Тахрір". Представники цієї організації називають своєю місією об’єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті. І, що важливо – відкидають терористичні методи досягнення цієї мети. У 2003 році росія визнала організацію терористичною.

"Хізб ут-Тахрір в Росії вважають терористичною організацією без єдиного чинного вироку за терористичний акт, без доказів причетності до тероризму. Зазвичай російські силовики затримували у цій справі двічі на рік: на початку першого півріччя і на початку другого. Це пов’язано зі звітними періодами. "Розкривати" такі справи дуже легко: співробітники не наражаються на жодну небезпеку, при цьому беруть за це премії, їм іде стаж і підвищення. Це справи, де наших підзахисних називають "паперовими" чи "кухонними" терористами. Фактично за розмови, які вони ведуть, їх визнають учасниками терористичної організації", – розповідає адвокатка Ліля Гемеджі.

"Ми не терористи і не екстремісти. Ці речі чужі для мого народу, у ньому не було нічого подібного. Сьогодні судять за позицію", – наголошує Руслан Сулейманов.

Переслідування Руслана почалося ще задовго до його арешту. У лютому 2017-го чоловіка затримали біля будинку кримськотатарського активіста Марлена Мустафаєва. Тоді його звинуватили у нібито несанкціонованому мітингу і присудили адміністративний арешт на 5 діб.

15 жовтня того ж року активіст провів самотній пікет на підтримку арештованих кримських татар. На акцію протесту він вийшов з плакатом із написом: "В 1944 – выслали. Сегодня – сажают". Тоді його оштрафували на 10 тисяч рублів. Також піддали примусовій дактилоскопії й відібрали зразки слини, сфотографували і відпустили без складання процесуальних документів.

26 березня 2019 року, за день до арешту чоловіка, російські прикордонники затримали його на адміністративному кордоні "Каланчак". Протримали 7 годин та зіпсували паспорт. З Криму на материкову частину України не випустили.

Обшуки й затримання

Мама та дружина політв’язня детально пам’ятають день затримання активіста. Це був світанок 27 березня. Тоді Зера Сулейманова разом із чоловіком почули шум на вулиці й вибігли глянути, що відбувається: вони жили поряд із сином. Побачили багато машин, автозаків та росгвардійців. Спершу силовики вломилися в будинок Османа Аріфмеметова, проте його тоді не було вдома – він поїхав на материкову частину України робити документи. Пізніше його таки арештують.

Згодом озброєні люди звернули увагу на батьків Руслана Сулейманова: силою посадили їх на землю й наказали не рухатись. Силовики стояли над ними зі зброєю й охороняли. Поряд посадили й старшого сина Ескандера і спитали, де живе Руслан Сулейманов. Брат політв’язня показав братів будинок, але попросив не лякати дітей, щоб вони не бачили цього жаху.

Дружина Руслана Ельзара Сіферша наголошує, що під час обшуку та затримання її чоловіка, права людини були проігноровані: "Коли зайшли вже до нас у будинок, мама знепритомніла. Вони не хотіли викликати їй швидку допомогу: сказали, що ми влаштували цирк. Я кажу, що вона старша жінка, у неї хворе серце! Коли вони зрозуміли, що мама не приходить до тями, тільки тоді викликали швидку".

Під час обшуку силовики підкинули Русланові дві книжки: "Це абсолютно нові книжки. Їх підкинули за піч, яка забезпечувала опалення всього будинку. Там вугілля, дрова, пил, при цьому книжки були нові, без жодної плямки".

Жінки розповідають, що в кожній кімнаті будинку було по дві-три людини. У відчаї мама Руслана попросила слідчого, на прізвище Махньов сказати, коли забиратимуть її сина, щоб вона могла б хоча поцілувати й обійняти його на прощання. В один момент силовики почали збиратися й виходити з будинку. Мама почала шукати Руслана, але марно. Присутня там Ліля Гемідже сказала жінці, що її сина вже забрали. А через півтора місяця силовики відібрали в матері й Русланового брата – Ескандера Сулейманова.

З мішками на головах

Через добу після затримання, Руслана Сулейманова та інших політв’язнів із сімферопольського СІЗО вивезли літаком з мішками на головах до Ростова-на-Дону.

Адвокатка Ліля Гемідже розповідає, що до Руслана застосовувалися тортури – катування, відоме в народі під назвою "карусель": коли в’язня постійно переводять з камери в камеру. В одній камері політв’язень міг перебувати два-три дні, максимум тиждень. Руслан практично завжди перебував в окремій камері, де є постійне відеоспостереження: навіть тоді, коли йдеш у вбиральню. Маленька камера, відсутність телевізора і оця "карусель", за словами Лілі, мали привести до потрібних ФСБ результатів. Проте, попри тортури, які застосовувалися протягом тривалого часу, Руслан не зламався.

Як фізик він намагався весь час складати формули. Вимірював кроками камеру й робив із цього задачі. Після цього йому поставили маркування "схильний до втечі".

У СІЗО Ростова-на-Дону дуже суворі умови допуску до в’язнів. Навіть Гемідже важко до нього потрапити, це досить тривала процедура.

"Завжди, коли я приходила до нього, нас поміщали не до слідчого кабінету, а до кабінету для зустрічей із родичами. Ми могли спілкуватися виключно через скло, я не могла йому показувати жодних документів, він не міг нічого підписувати. Якщо мені потрібно поставити підпис на якихось документах, я маю це робити виключно через співробітників ізолятора. Тому не може бути й мови про будь-яку конфіденційність: вони могли вивчати і цензурувати всі ці документи, які Руслан міг і повинен був підписувати. Крім того, що ми спілкувалися за склом, у цьому кабінеті є відеокамера, а поряд з нами постійно перебував співробітник слідчого ізолятора", – розповідає адвокатка.

Батьки не мають можливості поїхати до сина, тому спілкуються через листування. Також працює Зонателеком – телекомунікаційна мережа зв’язку із в’язнями у рф. Ельзара Сіферша бачиться із чоловіком в судах, але там вони не можуть сказати одне одному й декількох слів – це заборонено. Спочатку в побаченнях із політв’язнем жінці відмовляли, потім пояснювали це ковідними обмеженнями.

Шито білими нитками

Руслана Сулейманова звинувачують за двома особливо важкими статтями кримінального кодексу російської федерації: участь у терористичній організації та спроба захоплення влади або збурення конституційного ладу в росії.

Ліля Гемідже пояснює, що у звинуваченнях посилаються на аудіозаписи прослуховувань, які були записані в будинку, де збиралися мусульмани й обговорювали різні питання: "Щоб було зрозуміло, одна з тем, яку обговорювали на зустрічі, де був присутній Руслан, звучала так: Як людина має витрачати свій час? Там обговорювали, що гра в танчики не є продуктивною до того моменту, поки в тебе ненагодована сім’я чи ти не зробив якісь домашні справи. Після того, як ти виконаєш свої обов’язки як господар дому, тоді можеш розслабитися і пограти в ігри чи зайнятися якимось хобі. Ось такі теми стали по суті основою для притягнення до кримінальної відповідальності".

Амбасадоркою Руслана Сулейманова у межах програми #SolidarityWords стала Мар’яна Савка.

Письменниця називає політично вмотивовані справи "шитими білими нитками". "Загарбники відверто та цинічно склеюють ці справи і не задають собі труду інсценізувати все це уміло", – наголошує вона.

Адреса для листів Русланові Сулейманову

Електронна форма на сайті Кримської Солідарності (ці листи роздруковують і далі передають ув’язненим

або:

  • 01001, Київ 1, а/с В 539,
  • Центр інформації про права людини

21 серпня 2022
85
Теги: #SolidarityWords
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: