Денис Кривий: боротьба за свій пейзаж

"Природа розкривала йому свої таємниці", — каже Галина Волгіна, дружина фотографа-натураліста Дениса Кривого на відкритті посмертної благодійної виставки його робіт у Житомирі на початку жовтня 2023 року.

Денис самовіддано вибудовував із природою такі довірливі стосунки.

"Сама професія вимагає величезного терпіння та фізичної витривалості. Часто доводиться працювати у важких природних та погодних умовах", — розповідав він про свій фах у ролику для дитячого садка доньки Соломії. "Але те відчуття ейфорії, яке виникає під час зустрічі з природою віч-на-віч, перекриває будь-які труднощі".

Денис міг встати о четвертій ранку, щоб зустріти світанок у заповіднику "Бузький Гард", міг конструювати химерні плоти, щоб із води спостерігати за чаплями у плавнях Південного Бугу. Чаплі застигали перед його об’єктивом у церемоніальних позах, наче танцювали ґальярду, й танули в мареві ранкового туману. Денис піднімав коптер над урочищем Протич на Миколаївщині і в різні пори року фотографував острів Конвалій з одного ракурсу, з хірургічною точністю повторюючи композицію попередніх кадрів. Згори острів Конвалій нагадує серце. Лише взимку, коли острів схоплено білою кригою й окреслено потемнілою водою, стає видно, що в серця відколовся край.

"Він був готовий на будь-які випробування задля високої мети", — зауважує Галина про Денисові фотозйомки та про його службу в Збройних Силах України. Універсальний фотограф-натураліст, який однаково вміло знімав Чумацький Шлях, пташине полювання, грозу над рікою та світанки в Карпатах: із моменту повномасштабного вторгнення він готувався до служби в армії, влітку 2022-го вступив до Сил спеціальних операцій, а в травні 2023 року загинув у бою під Бахмутом, рятуючи пораненого побратима.

**

Після відкриття виставки Галина перевтілюється з вернісажного образу Джекі Кеннеді — короткий білий жакет, смугаста чорна сукня, підбори — у дзвінку, енергійну, практичну молоду жінку, яка долає пів країни автівкою, завантаженою фотороботами загиблого чоловіка. За кермом вона ділиться спогадами:

"У якийсь момент я захопилася клумбами і просила Дениса завантажити кілька камінчиків у машину. Він усе зробив, але дуже нервував. Вивів мене з машини й каже: "Бачиш, на ній написано "КІА", а не "трактор"!". Щоразу тепер, коли машина доверху набита його роботами, згадую це і сміюся".

Галина розповідає, як їхні стосунки розвивалися паралельно з Денисовим захопленням фотографією; як вони з нетерпінням чекали на доньок Соломію та Меліссу; як Денис пішов у військо. Згадує, що перші завдання були для нього найважчими: "Хлопці заходили в село, займали позицію, ховалися в підвал ночувати. Цілу ніч працювала артилерія. Вранці вони вибиралися з того підвалу: а де село? А довкола все викошене під нуль".

Попри те, що військових ССО готують чотири-шість місяців, є речі, до яких підготувати неможливо.

"Він був абсолютно мирною людиною — і небайдужою", — ділиться спогадами Денисів друг Анатолій Білянець, директор рекламної агенції, у якій той працював після інституту. "Піти служити його, мабуть, спонукало те, що він був фізично близько до фронту".

Коли в лютому 2022 року російські війська підійшли до Первомайська, Денис вивіз Галину та дітей у село Рахни на Вінниччині. Уже за три дні повернувся на Миколаївщину і звернувся до військкомату, щоб йому виписали повістку. Однак протягом перших кількох місяців після повномасштабного вторгнення добровольців вистачало.

Чекаючи на виклик у військкомат, Денис купив берці й почав бігати в них, плавати в річці. Галині, що була цілодобово зайнята двома маленькими доньками, про його спортивні подвиги розповідали знайомі. Зрештою фізична підготовка та витривалість дозволили Денисові пройти відбір до підрозділу ССО.

"Я розуміла, що піти служити — це патріотичний порив. Але ж він класичний гуманітарій! — сміється Галина. — Коли заходив у монтажний цех, його просили тримати руки в кишенях, бо він міг то пальця собі прибити, то ножиком на столі порізатися. Проте в армії у нього все вийшло, і він пишався цим".

"Його побратими були і на нулі, і в мінусі, й усюди виходили живими. Він казав, що ССО — це безсмертні хлопці, роботи зі сталі, лицарі в обладунках", — пригадує Анатолій.

Денис став одним із тих лицарів в обладунках. Попри мирний гуманітарний фах, у його вступі до війська та в його ландшафтній фотографії легко простежити спільне: любов до живого в усьому його розмаїтті та прагнення це живе захистити.

"Можна оплакувати його смерть, а можна пишатися його життям. Я обрала другий варіант, — каже Галина. — Він яскраво прожив своє життя. Робив те, що хотів. І пишався тим, що робив. Він зробив свій вибір, а я — свій. Я вибираю рухатися вперед і ділитися його спадком".

**

"Денисові світлини створені на дуже високому технічному рівні", — коментує фотограф Олександр Нестеровський, нині також задіяний у сфері оборони України. Різноманіття опанованих Кривим технік вражає. "Він використовує телеоб’єктиви у зйомках дикої природи, що дозволяє виокремити певні візуальні акценти. Або ж він працює з довгою витримкою на максимальній світлочутливості матриці, щоб досягти ефекту казковості", — й Олександр наводить приклад світлини "Магія зірок". Денис схоплює в кадрі мерехтливий люрекс зоряного неба, а під ним — тихе дзеркало ріки.

Технічну майстерність і бачення Дениса двічі відзначали престижною блакитною стрічкою Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). Його карпатське фото "В тумані" отримало відзнаку в 2012 році, а роботу "Схід сонця на Південному Бузі" визнали найкращою серед чотирьох тисяч претендентів у 2015-му. Його світлини з 2013 року ілюстрували спеціальні випуски журналу National Geographic Ukraine та путівники Національного природного парку "Бузький Гард". Фотографія була для нього не лише покликанням, а й інструментом. Як він сам зізнавався, метою було "показати ці місця, які варті того, щоб ними милувався весь світ, щоб їх вдалося зберегти не лише на фото".

**

Aвтопортрети Дениса Кривого в пейзажі, створені методом аерозйомки, відчитуються ніби розмова з фламандською традицією "світового ландшафту". Цей уявний пейзаж XVI століття, побачений з повітря, не лише компілює видовищні складові європейського пейзажу — скелі й річки, озера, ліси та рівнини, — а й вписує людину і соціум у цей фантастичний краєвид. Традиційна ієрархія між предметом зображення та природним тлом при цьому зникає. Згадаймо "Пейзаж із падінням Ікара" за Брейгелем, у якому ідилічні побутові сцени та не менш ідилічний широкоформатний пейзаж затуляють собою міфічну трагедію: "хлопчик впав з небес!", як пише Вістен Г'ю Оден у присвяченому картині вірші "В музеї образотворчого мистецтва", — проте нікого "нітрохи не схвилювало, що білі ноги чиїсь ідуть під зелену воду" (переклад Максима Стріхи).

В автопортретах Кривого людське не треба розшукувати в нижньому правому куті зображення: фотограф центрує кадр на людській постаті, проте використовує її радше як одиницю вимірювання масштабу. Його фігура не губиться в пейзажі, а підкреслює його велич. Краєвиди "Бузького Гарду" здаються фантастичними компіляціями, подібними до фламандських "світових ландшафтів", проте такими не є. Фотограф лежить просто неба на кам’яному схилі над смарагдовим озером, що утворилося на місці закинутого кар’єра каолінової глини біля села Мигія. Камера висить надто високо, щоб роздивитись його обличчя, проте він точно дивиться в небо і зустрічається поглядом із вічністю. Зустрічається поглядом з нами. Побачивши світовий ландшафт його очима, ми переймаємо відповідальність за те, щоб його зберегти.

Улітку 2023 року Галина Волгіна заснувала благодійний фонд "СЯО", що проводить аукціони фоторобіт Дениса Кривого, а отримані кошти використовує для допомоги його підрозділу

Денис Кривий народився 19 жовтня 1988 року в Черняхові Житомирської області. Вивчився за фахом історика на батьківщині матері, в Первомайському інституті Національного університету імені І. І. Мечникова. Там у 2008 році познайомився з Галиною Волгіною. Пара одружилася 2011-го й народила двох доньок: Соломію в 2018 році, Меліссу в 2020-му. Після закінчення університету Денис Кривий працював дизайнером у рекламній агенції в Житомирі, а з 2013 року почав роботу з National Geographic Ukraine. Переможець національних та міжнародних конкурсів фотомистецтва, зокрема нагороджений двома блакитними стрічками FIAP. Вступив до лав ЗСУ влітку 2022-го. 11 травня 2023 року загинув у бою в Бахмуті.