Андрій Гудима: філософія серця

Найочевидніше питання про гурмана, кулінара й автора книжки про спеції: з якою спецією асоціюється він? Це питання я, хвилюючись, ставила рідним і близьким Андрія Гудими, який загинув на фронті за кілька місяців до виходу своєї першої книжки "69 спецій для Серця". Це ж питання у львівському ресторані, де він працював бренд-шефом, озвучила видавчиня Мар’яна Савка. Гості на вечорі пам’яті письменника та бійця з позивним Гудок заходилися пропонувати версії, аж поки категорична відповідь не пролунала від тінейджерки з темним волоссям і сіро-зеленими очима:

— Він — паприка! Я знаю краще.

Я вірю їй. Розгортаю книжку Гудка на розділі про паприку, читаю: "Її одразу видно на кожній розкладці спецій. Яскравий колір, масляниста сипуча текстура, солодкий смак з тонкою гірчинкою" — і справді бачу Андрія Гудиму в помаранчевій бандані чи шотландському кілті, з пучком на голеній голові, на палубі яхти, в горах чи обкладеного лисими котами біля комина. Він яскравий, як паприка, помітний усюди. Тінейджерка, що знає його краще за всіх, — Юля Гудима, його донька.

"Ми з ним мислимо однаково", — сказала Юля, коли ми вперше зустрілися в жовтні після презентації книжки. "Я — його копія. Він живе в мені". Юля говорила різкими і точними реченнями, приправленими міцними слівцями, — наче нарізала цибулю, не скориставшись батьковою порадою змочити ніж холодною водою. Мабуть, тому на очі мені наверталися сльози. Думаю, якби вгледіла їх у напівтемній львівській кав’ярні, Юля б мене за них зневажала. Вона, як і батько, — не про плачі. Дівчина показала мені фото юного Андрія у шкірянці, віночку й подертих джинсах, з виразним підлітковим поглядом спідлоба, який з ним залишився на десятиліття: "Це ж одне обличчя". І справді, одне.

Юля — це "Серце" з "69 спецій для Серця", книжки, де за пікантною назвою і чуттєвими описами приправ ховається ніжна, відверта, дбайлива розмова батька з донькою. Інструкції для таких тестів, як похід на базар ("Тебе розіпнуть і висушать на місці, якщо ти будеш неуважною"), чергуються з поетичними посланнями ("На урвищі над морем — підставляй обличчя танучому сонцю, у потягу, що, як завжди, везе тебе від мене, — тримай у кишені цибулину, ніж і сіль"). Попри сітку обіцянок, які через вторгнення росіян залишаться нездійсненними ("Колись розкажу про французький набір овочів для супів"), книжка пливе у майбутнє листом у пляшці. Автор передбачає розлуку, і вона дійсно станеться — проте не через плин часу, а через його зупинку.

За словами колишньої дружини Уляни Сурмай, Андрій думав про книжку для Юлі років п’ять. Коли текст потрапив на першу читку до редакторки Катерини Ісаєнко, це вже був "зрілий, вилежаний, якісний перепис спецій", викладений живою мовою. "Це одна з найприємніших і найлегших моїх редакцій, дуже світла і цілісна книжка", — розповідала Катерина за чаєм. "Вона малювалася довше, ніж була у мене в редакторській роботі. І я все думала: в чому ж буде підступ?"

За кілька годин по тому, як Катерина надіслала видавництву рукопис, прийшла звістка, що підрозділ Андрія потрапив під обстріл. "Потім з'ясувалося, що саме 2-го числа він загинув. А 1-го до пізньої ночі ми обговорили кожну примітку, кожну правку, яку Андрій хотів внести", — згадує редакторка. "Я саме завершила фінальну читку. Андрій каже: у нас завтра нічний вихід, а я от з інтернетом, можу говорити, писати. Давай все погодимо зараз".

Уже під час служби у війську Андрій готував книжку до друку, курував роботу ілюстраторки Світлани Фесенко і тішився, що "69 спецій для Серця" вийде під осінь, "у найкращу пору року, на мій день народження". Натомість у день його народження родина передала на фронт 20 дронів-камікадзе — на його честь.
**
Після повномасштабного вторгнення Андрій Гудима часто навідувався у військкомат. "Тримав їх за шию, щоб забрали, — розповідав його батько Олекса Гудима. — Він був здоровий, високий, мав оселедець, напевно, був подібний на хулігана-бандита. Його забрали в штурмовики". Це сталося в травні 2023 року. Можливість служити у штабі чи подалі від лінії зіткнення Андрія не приваблювала. "І правильно, — відгукувалася про це рішення Юля. — Ти йдеш на фронт — ти йдеш на смерть, це не обговорюється".

Проте військові дописи Гудка сповнені його брендованого життєлюбства. "І ми говорили — о, ну ясно, яка книга буде наступною", — писала Уляна. Під час бойових виїздів він помічав "вітер в писок і гілки черешень шо вряди-годи бʼють по шолому"; писав про комфорт, який можна зробити будь-де, — й "у хатині де кожного дня чути громи, які не є громами"; зворушливо дякував за донати на мавіки і за "ящички, пуделочка, мішки і торби напхані волонтерськими продуктами". Гудок спостерігав за побратимами і записував: "тут одні здорові лосі, бабуїни скажені та інтірєсні лічності у розквіті сил. Об деякі мордяки можна просто подряпатись — подивившись ненароком". Заразом із тим, "хто вміє дивитись — бачить: [...] як людина скручується у сні калачиком, підклавши долоні під щоку. Долоні розміром з штик-лопату, під щоку розміром і виглядом як каменюка". У його письмі про спеції та війну однаково чіпляє увага, властива тому, хто справді відкритий світові.

Андрієва сторінка у фейсбуці після смерті рясніє десятками спогадів тих, кому він дарував свою увагу за життя. Здається, кожній близькій людині він залишив у спадок якийсь особливий рецепт. Умів поглянути на подругу і, сказавши: "я знаю, яка кава тобі треба, ти її ніколи не забудеш", — привести її львівськими дворами саме до тієї незабутньої філіжанки. Створити свято на своїй духмяній кухні хвилин за десять, поки друг вийде по незайву пляшку вина пізнього вечора в листопаді. Почувши, що близька подруга у відчаї, зірватися в інше місто й кілька днів поспіль готувати для неї й разом дивитись кіно. Дати дієві поради підліткові, що прагне йти у військо. Допомогти прийняти важкий діагноз. І, звісно, вибудувати для своєї доньки окремий всесвіт, про який згадують усі, хто його знав.

**
За словами Олекси Гудими, його син Андрій у 44 роки досі шукав себе, змінивши шість чи сім професій. Батько Андрія змінив сферу діяльності лише раз, коли з посади заступника голови "Львівобленерго" пішов народним депутатом у Верховну Раду. Не зраджуючи себе, Гудок легко перевтілювався. Бренд-шеф, письменник, моряк, дипломований юрист, художник-реставратор і графічний дизайнер, штурмовик: ким насамперед був Андрій Гудима?

"Він був митцем, — прояснила Юля. — В усьому, що робив".

У його пошуках сродної праці було щось сковородинівське: здається, Гудок міг повторити за Григорієм Савичем, що "життя залежить од насолоди, й веселість серця — це життя людини". Людина, чия ранкова вівсянка складалася з десяти інгредієнтів і п’яти спецій, яка любила ластівок у себе на балконі та кермувати яхтою спекотної літньої ночі, "зустрічати схід сонця на кручі, з горнятком кави в одній руці та теплою долонькою в іншій", розділ чиєї книжки незабаром надрукує український Playboy, — така людина розумілася на веселості серця і насолоді. Своїм життям він ніби відгукувався на настанову із "Саду божественних пісень": "Ах, відкинем печалі! Вік короткотривалий! Будь солодке, життя!". Як Сковорода, що цінував голландський сир і пармезан, брав участь у місії із заготівлі токайських вин, мандрував європейськими містами та писав сердечні листи своїм друзям, Гудима не сидів на місці: ходив яхтою по Чорному й Середземному морях, вештався турецькими базарами й захованими барами старого Львова. І в цьому вирі життя умів, як пише Уляна, "розсмішити, зворушити, заспокоїти, підтримати мудрими настановами, які давав з такою легкістю, з таким гумором, так по-Гудківськи".

Останніми рядками в книжці Андрія Гудими звучить звернення до його Серця: "Ніяка праця не вартує витраченої секунди, якщо вона не приправлена головною спецією з тут описаних. Люби готувати. Люби життя". Головна спеція з ним описаних — це любов, а вона, як нагадує один сковородинівський афоризм, "міцна, як смерть". "Міць" — слово, що спадає на думку, коли дивишся на Серце Гудими, Юлю. Сьогодні п’ятнадцятилітня донька митця, естета, життєлюба і бійця приміряється до кар’єри у розвідці. Здається, що поле, на якому втілюється українська філософія серця, — це поле бою.

Андрій Гудима народився 23 серпня 1979 року у Словацькій Республіці, проте невдовзі родина повернулася до Львова. Здобув освіту за спеціальностями "художник-реставратор" у Львівському фаховому коледжі декоративного й ужиткового мистецтва ім. І. Труша (1998) та "графічний дизайн" у Львівській академії мистецтв (2004), а також закінчив юридичний факультет Львівської комерційної академії (2010). У період із 2002-го по 2006 роки був більд-редактором у газеті "Експрес", із 2006-го по 2016 рік працював у державних структурах. У 2008-му у шлюбі з Уляною Сурмай в Андрія Гудими народилася донька Юлія. Із 2013 року почав ходити в море на яхті, що назавжди залишилося його пристрастю. У 2017 році почав кулінарну кар’єру. Працював бренд-шефом мережі ресторанів "Open", а з 2021-го — паралельно бренд-шефом мережі ресторанів "Re:bro"; став шефом Академії смаку. Андрій Гудима ступив до лав ЗСУ навесні 2023-го, воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади та загинув у боях під Бахмутом 2 липня 2023. У жовтні 2023 року у "Видавництві Старого Лева" вийшла його книжка "69 спецій для Серця". У грудні 2023 року Капітула Премії імені Юрія Шевельова присудила Андрію Гудимі (посмертно) спеціальну відзнаку за смак до життя і слова, з глибокою вдячністю Герою за чин.