Визначні світлини за березень 2022

Команда Українського ПЕН спільно із Премією Ґонґадзе відібрала п’ять визначних світлин, зроблених фотографами у березні 2022 року.

Житомир — Слава Ратинський

У цій роботі Слава Ратинський розповідає про те, як мирні жителі Житомира готувалися зустрічати російські танки з коктейлями Молотова. Світлина ввійшла до переліку "Фотографій року" видання Reuters.

Перший тиждень війни. Російські війська впритул підійшли до Києва, оточили Чернігів, окупували частину півдня й сходу України. У Макарові поблизу Житомирщини точаться бої. Жителі Житомира усвідомлювали ймовірність наступу на місто. І не запанікували, а виявили готовність боронитися.

Вони будували барикади і розставляли протитанкові їжаки, копали окопи. А ще — готувалися зустрічати ворога з будь-якою зброєю, зокрема і з коктейлями Молотова.

"Люди були серйозно налаштовані захищати своє місто — доказом є бодай те, що сотня добровольців прийшла тренуватись у жбурлянні коктейлів", — розповідає В’ячеслав Ратинський.

За словами В’ячеслава, у момент створення світлини він не відчував нічого, крім гордості за наших людей. А ще — ковток ейфорії від усвідомлення вдалого кадру.

Бородянка, Київська область — Макс Левін

Фотографія зруйнованого будинку в Бородянці — одна з останніх у доробку досвідченого документаліста Макса Левіна. 13 березня 2022 року журналіста вбили російські військові.

Напередодні повномасштабного вторгнення документаліст Макс Левін був у кількамісячному відрядженні на сході України. А 24 лютого він уже фотографував спалені російські танки у Харкові. Як завжди, документаліст працював пліч-о-пліч з українськими військовими у найгарячіших точках бойових дій.

Протягом 2-3 березня Левін перебував у Бородянці — селищі на шляху до Макарова і Житомирської траси, через яке щодня проходили танки і броньовані машини росіян.

Селище зазнавало нищівних російських авіаударів. У ті дні росіяни поцілили у восьмиповерховий будинок, внаслідок чого сорок мирних жителів загинули у підвалах. Макс задокументував наслідки обстрілу за допомогою дрону.

Згодом цю світлину побачили читачі передових українських та закордонних видань, зокрема на обкладинці Die Spiegel. Водночас Макс ділився світлинами зі своїм колегою Едвардом Серротою — з надією, що той поширить правду про війну.

"Коли я побачив його світлини, моє серце стиснулося. Він був не поруч із фронтом. Він був на фронті…" — пише американський журналіст і фотограф Едвард Серрота.

Макс залишався на Київщині до останніх днів. Одного дня його дрон із надважливими знімками впаде поблизу села Гута-Межигірська. Макс поїде на його пошуки і потрапить під російський вогонь.

Українсько-румунський кордон — Іоанна Молдован

У серії світлин "Життя у валізі" румунська фотографка Іоанна Молдован висвітлює історії українських біженців. З різним досвідом та різними маршрутами вони, вмістивши все життя у одній валізі, прибули на українсько-румунський кордон. Одна з історій — про шістнадцятирічного Леоніда.

Леонід родом із Дніпра. Батьки довго вмовляли його поїхати з України. Утім, самі мали залишитись і доглядати за рідними. Вони провели сина до румунського кордону, де Леонід зустрівся з друзями родини. Ті згодом відвезуть його в аеропорт, звідки хлопець полетить до Іспанії в українську родину.

"Я такий злий. Ситуація погана. Так триває вже вісім років. Ми маємо це спинити. Світ має це спинити", — розповів Леонід фотографці.

Ірпінь, Київська область — Максим Дондюк

Від початку повномасштабної війни фотограф Максим Дондюк створював фотощоденник про життя і смерть у Києві та передмісті. Ця світлина, зроблена у момент евакуації мирних жителів з Ірпеня, потрапила на обкладинку TIME.

У Ірпені точилися важкі бої. Українські військові були змушені підірвати міст у напрямку на столицю, щоб стримати російський наступ. Утім, через міст усе ще можна було пересуватися пішки. На іншому боці річки на мирних жителів чекали евакуаційні автобуси. Жінки з дітьми, люди похилого віку та з інвалідністю продовжували йти під снарядами росіян.

"Ворог вирішив пограти з ними наостанок, проводжаючи їх мінометними та артилерійськими обстрілами. Уламок пройшов по моїй руці. На жаль, не всім вдалося добігти до автобусів. Їхні тіла так і залишилися на холодному асфальті", — згадує Максим.

Дондюк розповідає, що ніколи не забуде свист мінометних снарядів та вигляд жінок і дітей, яких він фотографував у той день.

Маріуполь — Євген Малолєтка

Фотожурналіст Євген Малолєтка задокументував наслідки авіаудару росіян по пологовому будинку в Маріуполі. Ця світлина уособила абсолютну жорстокість російської армії.

Жителька Маріуполя Ірина готувалась до пологів. Утім, під час прицільного російського удару вона зазнала поранень у стегно і живіт.

Євген Малолєтка разом із колегою Мстиславом Черновим прибули до пологового будинку одразу після влучання снаряда. За кілька метрів від будівлі вони побачили величезний кратер і вагітну жінку на ношах, яку евакуювали в іншу лікарню.

Протягом наступного дня журналісти шукали Ірину. У лікарні вони дізналися, що матір і її ненароджена дитина загинули. За словами медиків, Ірина, усвідомлюючи, що втрачає дитину, кричала: "Убийте мене зараз!".

А тим часом довкола лікарні велися бої. Євген і Мстислав опинилися в оперативному оточенні. Вони розуміли, що росіяни полюватимуть на них, останніх журналістів, які висвітлювали блокаду Маріуполя. Утім, втекти не було змоги, адже вихід з лікарні контролювали російські снайпери і танки.

У лікарні журналістам вдалося зв’язатися з поліцейськими. Українські спецпризначенці вивели Євгена і Мстислава з будівлі й вивезли у центр міста. Відтак журналісти евакуювалися з Маріуполя.

Після публікації світлин з пологового будинку Росія розпочала інформаційну кампанію проти документалістів. Їх звинувачували в брехні та фальсифікації російські чиновники, журналісти та пересічні громадяни. Утім, документалісти мали достатньо доказів, щоб довести правду.

Редактор — Іван Андрусяк