Щоденники про війну. Артем Чапай

1884
You can read this article in English
Чапай Артем
Чапай Артем
Член Виконавчої ради
Щоденники про війну. Артем Чапай

Із початком повномасштабного нападу Росії на Україну життя членів та адміністративної команди Українського ПЕН змінилося. Хтось замість пера взяв до рук зброю, хтось проводить дні у волонтерських координаційних центрах або допомагає людям, що тікають від війни, на вокзалах, а хтось надійно тримає інформаційний фронт. Наш колега, письменник, перекладач і репортер Артем Чапай, який усе життя позиціонував себе як пацифіст, вступив до лав ЗСУ, щоб захистити свою країну і свою сімʼю. У спеціальній рубриці "Щоденники про війну" він документує свій досвід і переосмислює події останніх тижнів. Матеріал оновлюватиметься.

03/05/2022

This feeling коли у відповідь на анкетне запитання 'фактичне місце проживання' течуть сльози. Зате зробив бустер-пфайзер. Ще б щеплення від ядерної бімби – але це можуть хіба охоронці уральского бункера зробити.

 

01/05/2022

Раз на розводі перед патрулюванням начштабу в шутку сказав, що у мене борода неакуратна, а ми, ВСП, маємо бути взірцем. То я в шутку вперше в жизні пішов стригти бороду в барбершоп – спеціально взяти чек як довідку про акуратність бороди. Отак армія робить із людини хіпстера.

 

27/04/2022

Дійшов до рівня Elementary 2 німецької, і тут усе про пандемію в минулому часі. Сподіваюся, вже в Intermediate 1 буде те саме про війну.

 

23/04/2022

Російський режим – це ж і є фашизм, саме не нацизм, а отой, класичний. І "Белла чао" звучить буквально: "Одного ранку я прокинувся й виявив загарбника".

Una mattina mi son svegliato

E ho trovato l'invasor

Це буквально про ранок 24 лютого для всіх нас.

 

20/04/2022

Наймиліші моменти – це коли в телеграм-групі роти, де оголошення, раптом з'являється помилково надіслане відео: "Тато приїде, і будемо на мотоцику брунь-брунь!"

Десь так і з'являються позивні: Брунь-брунь!

 

19/04/2022

Почав в армії вчити по Дуолінго мову. Приховати це навіть у навушниках неможливо – та й не завжди можна навушники. Воно по аппці вигідно, бо, на відміну від книжки чи аудіоуроку, можна навіть по одній хвилині у вільний час.

Думав, будуть стібатися – ні. Тепер у роті пошесть вивчення іноземних мов.

 

18/04/2022

У нас є чувак, який одразу прийшов у власному броніку, касці, а по ходу у нього продовжують з'являтися тактичні окуляри, рукавиці, наколінники і хз що. На полігоні нам показували для загального розвитку роботу саперів, то з цього чуваки стібалися що "дивіться, бо зараз у вас пару мін попросить, бо йому все треба". Але найприкольніше про шахи, один колега каже:

"Та як із ним грати? Поки ти втрачаєш фігури – йому з Чехії ще двох коней підженуть!"

 

10/04/2022

Гірше за кошмари, коли ти "хоч би це сон", і прокидаєшся від страху – це коли вночі сниться, що обіймаєш дітей і кажеш їм "сподіваюся, це не сон", але потім розумієш, що таки сон, і прокидаєшся від суму.

 

09/04/2022

Поступово виявляється, що тільки в нашій роті один чувак спеціально вернувся з Гельсінкі, а інший – із Барселони, коли вторглася Росія. І це я далеко не всіх знаю, просто з ким випадково перетинаєшся і балакаєш по кілька хвилин. А ще у нас є "суддя Дред" – реальний суддя, який прийшов добровольцем, і голосом та інтонаціями схожий на сержантів з американських фільмів – то його головним сержантом і зробили. Але добряк.

 

31/03/2022

Штаб-сержант мене підйобує: "Знаєте, що ДРГшник завжди першим ділом робить? Втирається в колектив і стає луччим із луччих, як наш Антон". Ставлять мене, рядового, на офіцерську роботу.

 

31/03/2022

Це ж надалі діти у школі вчитимуть, чи російський військовий корабель іде нахуй разом, чи на хуй окремо… Директорські контрольні писатимуть… Питання у ЗНО буде…

 

30/03/2022

Мої близькі родичі сиділи в оточенні майже місяць.

Слава ЗСУ, які трохи відбили там орків. Слава волонтерам, які вивезли моїх родичів (там двоє маленьких дітей).

Ромашка дізналася про відкриття коридору зі звіту Тома Купера, й знайшла цих волонтерів. А тепер ФБ обмежив акаунт Купера.

Але є переклали Ростислава Семківа. Читайте, це може допомогти цілком конкретно.

 

26/03/2022

Доброго ранку, з вами періодична рубрика "розмишлізм після нічного наряду". Оскільки під час і після війни суспільства неминуче правішають, превентивно розкажу, як ідуть в армію, куди тебе й не кликали, з лівацько-анархістських побуждєній. У 2014 у мене вже був досвід, коли я думав, що загину, і зрозумів тоді, що зберегти гідність і жити відповідно до переконань буває (не знаю, чи для всіх) важливіше, ніж просто жити.

У перший день забрали з села незнайомого чоловіка, у якого ми перед тим обідали. Стало зразу ясно, що патріотизм – це слова, але життя переважно, як завжди, муситиме віддавати простий народ, а привілейовані (як я і більшість знайомих) переважно віддєлаються інформаційним фронтом.

Але при цьому бліцкриг Путіна завершився інформаційним бліцкригом України, й лишатися лише журналістом, чи блогером, чи публічним інтелектуалом сенсу особисто я вже не бачив. Зрештою, в цій сюрній подвійний реальності я роздаю коментарі ВВС та NPR і з казарми. Просили тільки не балакати по-англійськи надворі, бо "хтось подумає, що тут база НАТО, і нам прилетить ракєта" .

Щоб це не звучало надто пафосно, зазначу, що я випадково потрапив у підрозділ, де фактично шанси загинути виглядають статистично не набагато більшими, ніж у цивільних навколо.

А щоб не виглядало, як лівацька пропаганда, зазначу, що внєзапно мій найліпший army buddy – запеклий свободівець. Правда, я тільки слухаю, трохи м’яко сперечаюсь і своїх поглядів не виявляю.

***

Якщо говорити не про війну, а про армію, то, по-перше, вона мені так само не подобається, як і академія СБУ 20 років тому – я не міняюся в цьому. Змінилися обставини, і зараз я розумію, навіщо я тут.

По-друге, в цій ієрархічній за визначенням структурі вкотре підтвердив собі, що у мене абсолютно відсутня ієрархічність і жага влади. Я рядовий, і, дивлячись на офіцерів, постійно згадую собі оту фразу, коли Кевін Спейсі в "Красі по-американськи" дауншифтнувся і йшов працювати касиром в забігайлівці:

I’m looking for the smallest possible amount of responsibility.

 

22/03/2022

Черговий розмишлізм із нічного наряду. Під час війни розумієш буквальний сенс фрази "місця собі не знаходити". Знайомий повернувся, я так розумію, з Німеччини, і каже, що хотів отримати в теробороні автомат – а його там направили будувати фортифікаційні споруди.

А мені навпаки здається, що це корисніше. мені в ЗСУ автомат видали – а толку, якщо він біля мене, але я тут просто сиджу вночі в наряді.

А коли між нарядами беруть на охорону одного стратегічного об'єкта – теж здається, що толку мало, бо просто ходиш без толку.

Але, мабуть, це і є толк – купа оцієї рутинної роботи. Не всім же з "джавеліна" стріляти.

Ходять (хибні) чутки, що таких, як я, цивільних (не контрактників), за законом мобілізують лише на 90 днів і далі буде черга тих, хто далі в черзі – бо ж за мною теоретично зберігається цивільна робота і зарплата. Хз як воно буде на практиці, але собі думав, що в разі дембеля піти на пару днів у гори – але ж теж хз чи там знайдеш собі місце, якщо (а так скоріш за все буде) тоді ще не буде кінець.

От і не знаходиш собі місце, здається, шо надто мало робиш.

 

20/03/2022

У мене тут утворився цикл: раз на певну кількість днів заступаю в добовий наряд, і тоді є час бути вночі "рефлексуючим інтелігентом в армії". Цього разу – рефлексії про росіян і українців. коли читаєш, що після вторгнення підтримка Путлера виросла замість того, щоб диктатура захиталася – це гнітить.

З іншого боку, логічно: теж іде психологічна мобілізація. Не кажучи про посилення пропаганди. Скоріш за все, хто проти Путлера і можуть, виїдуть з РФ, а всередині посилиться оруелівщина, і буде країна, як у книзі "День опричника", аж поки не закінчиться газ. Бо путінізм – це пліснява на газовій трубі.

Колективна відповідальність росіян за путінізм – як колективна відповідальність німців минулого за нацизм.

Але це не тільки етнічні росіяни. У мене є в РФ кровні родичі, а відповідно, на 100 відсотків українці (наскільки родині відомо). В одному випадку це виїзд іще за СРСР, але в інших – цілком собі на заробітки вже після розпаду. І от ці українці теж, блядь, не те що не протестують, а вірять пропаганді.

Доходить до довбоїбізму: "Твій племінник сидить у бомбосховищі, зараз!" – "Це вcе фейки". Ну, але про це вже навіть статті писали.

У мене тут військові навколо вже були на війні, й вони бачили смерть друзів, а попри те готові ризикувати життям і далі. тим часом в РФ багато хто не те що на протест не виходить – а бодай постик на фейсбуці страшно написати. І не тільки росіяни, а й багато громадян України, зокрема, деякі знайомі, які буквально пару років тому поїхали туди. Спеціально заходжу перевірити.

А потім думаєш таке. У випадку військових або цивільних у Херсоні, ти бачиш навколо купу таких самих, готових ризикувати. Якщо живеш в РФ, ти бачиш, що вас десяток і по кожного окремо прийде ФСБ. Зараз я в армії, і тому фантазую собі, що якби був в РФ, то пішов би партизанити чи підривати Лубянку, але потім розумію, що хуй би вистачило яєць.

Буття, як то кажуть, визначає свідомість.

Це була спроба психологічного аналізу, але емоцій це не прибирає. Зневага лишається.

 

14/03/2022

З вами знову рубрика "размишлізми з нічної варти", у нас тут повітряна тривога і щось льотає, але сьогодні поки вибухів не чути. Неможливо уникнути порівнянь: у Херсоні беззбройні люди не бояться в лице озброєним окупантам, які стріляють, кричати "русский солдат фашистский оккупант", у Росії багато хто (в т.ч. український друг) бояться з 24 лютого бодай пост написати.

І, як матеріаліст, я не думаю, що це якась різниця в "людині". Це питання останньої історії. Вони дедалі більш затероризовані до того, що "чесно мовчати" (sic), у нас пизди, що хочеш але цього мало.

Є окремі росіяни, які сміливі досить, аби піти на арешт у нас розуміють, що часом "мирного протесту" не досить. У нас, бля, ще на акціях проти забудов пиздились із ментами та гопниками. Так що поки в Росії не почнуть кидатися на ментів з готовністю побити, а то й убити, чекати чогось від тамтешніх протестів не доводиться. А я не думаю, що це станеться. Тому що там за десятиліття терору всі роз'єднані. А тут в якійсь окупованій маленькій Чаплинці або Мелітополі може бути більше людей, ніж в мільйонній Москві, і принаймні сильніше почуття єдності.

А гуртом, як відомо, легше й батька бити.

І це не в обіду, не у знецінення тих небагатьох у РФ, хто хороводи водить. Там водити хоровод це еквівалент нашого піти битися з беркутами. Власне, зараз у нас більше на кону, а якщо загалом уже є традиція "гуртом батька бити".

United we stand, divided we fall, як співали Pink Floyd. Або те ж саме, el pueblo unido jamás será vencido.

А коли вас двадцятеро, ясно, що страшно. А напишеш пост ти один репресують. якщо ти Дудь або Оксімірон, то ще ладно, а якщо простий іжевський офісник?

 

12/03/2022

Може, це від недосипу, але здалося, що ми зараз опинилися в час і місці, коли від нас буквально залежить майбутнє планети. Вартові галактики.

Ми не можемо хотіти, щоб замість нас ризикували чи страждали інші бо це загрожуватиме виходом усього з-під контролю й навіть, може, життям самої планети. І ми не можемо здатися, ми маємо собою виснажити диктатуру бо інакше на планеті стане гірше жити, стане менше свободи.

І, канєшно, як тільки все закінчиться, всі у "центрі світу" знову про цю периферію забудуть, і в їхніх історіях ключовими будуть вони самі, спасіння рядового Раяна. Але що ж.

Це звучить пафосно, але на практиці пафосного нічого немає. Наприклад, я просто-на-просто вночі охороняю тих, хто вміє щось більше, щоб вони виспалися. У доволі комфортних умовах, у закладеному мішками приміщенні, у більшій безпеці, ніж багато цивільних, ще й з електрочайником. Це тобі не ПВО чи Байрактaром керувати. Але, припустимо, таких простих охоронців зараз десяток тисяч.

Через нас проїжджали кілька хлопців із ПВО. Діти, які бачили смерть. У них рашисти розбомбили казарму, розповідають, в одного руки тремтять, але вони їдуть в іншу бойову частину.

І, до речі, переважно ніяких пафосних розмов, крім матюків на рашистів. Радіють, що хтось у черзі на квартиру, що збільшили зарплату, що сьогодні смачна їжа. А на аватарках у старших вони з внуками (а не з автоматами).

Про можливий ризик найкраще сказав Степан Васильович: "Ще ні один утопленик не повісився".

Серед атошників, які вже щось знають, нема ніякого пафосу і тим паче "героїзму". Діти, кредити. Робиш те, що треба, важлива думка найближчого оточення, посміюються з тих, у кого "ще нічого не сталось, а вони вже повсирались". Якось так.

Коротше, ми просто опинилися в такий час і в такому місці. І не можемо просити, щоб за нас страждали інші: чи то американці ризикували Третьою Світовою, чи то щоб росіяни своїми життями, а не тільки заявами, ризикували проти режиму. Бо й ми б не робили цього, якби мали вибір. Це стається.

 

10/03/2022

Це ж практично нічого не можна конкретно писати, тим паче фотографувати.

Учора мав курс екстремального водіння: тебе тягнуть на шнурку по ямах, і це така медитація на mindfulness, де не можна на секунду відволіктися. Українські машини теж ламаються але ми вдома, тут нам кожен допоможе.

Чи ось вранці стоїш після нічного чергування, голодний, невиспаний, і тому мерзнеш. У нас тут є дядя Міша на прізвисько "Гугл" (бо він завжди все знає краще за камандірів). Дивиться на мене нещасного і каже: "Васильович, ну що ви як російський окупант? Зараз хтось зніме і скаже: дивіться, яку бідосю призвали". Але. Пішов і поїв гарячого домашнього від місцевих жінок і вже чуєш іронічне: "О, тепер Ви виглядаєте як нормальний фашист-каратєль".

Гріє не тільки те, що воно гаряче, а й те, що його робили з власної волі з любов'ю. А тим часом окупантів ненавидять.

До речі, ще дивне і дуже потрібне постійна наявність підтримки від близьких по месенджерах. Думаю, ця підтримка для т.зв. "бойового духу" наразі значно перевершує можливі безпекові ризики (хоча он стараєшся нічого не казати крім загальних емоційних вражень).

Узагалі з армії таке враження, що настав анархо-комунізм. Не утопічний, а народний, як він є: з дегуманізацією ворога, з неминучими гомосексуальними жартами (хоч це в армії стабільно: нічого не змінилося, відколи я був курсантом у дев'яностих). Але money stopped being an issue для рядового.

Повезли нас стригтися, хто хотів. І так вийшло, що попали не в "усі стрижки по 100" а в якийсь "салон краси", де поряд багатій тьоті роблять шеллак. Перукарка відмовилася брати гроші: "Чим змогла, допомогла".

"Я тільки одного не понімаю, каже лейтенант, коли ми вернулись. Якшо це був салон краси, то чого звідти вийшли ви?"

 

07/03/2022

А letter to a very old friend

Hi Rosie,

I'm happy to hear from you and to learn that you're OK. Congratulations on your marriage and future child!

I'm happily married to a wonderful woman, she's a PhD in sociology and we have to boys, 7 and 9.

Luckily we evacuated kids when the bombing of Kyiv started and I felt I must volunteer in the army although I'm still a pacifist. Somehow there was no other moral choice. I consider this included observation or whatever it's called in sociology.

I felt it unfair if common people would fight and we intellectuals only talk and I admire our people. No matter how this ends Ukrainians are so cool, like David vs Goliath.

We're hoping to repel the invasion or for a revolution against Putin the dictator, it's not about NATO or even patriotism, no one just wants to live under a dictator and occupation, and I don't want my kids to flee abroad.

I've become a reasonably renowned Ukrainian author, even translated into several languages.

So far I'm not on the frontline, Ukraine doesn't send the unprofessional soldiers there, only professionals.

I'm basically patrolling, etc. Hoping to become a better person after all this, not too traumatized. Kids and wife are in relative safety. We may lose our home at least temporarily but somehow it's not critical. Interestingly, money stopped being an issue, too. This is something akin to temporary communism. I just really hope none of my personal friends and relatives die. It's so sad to see all these millions of people suffering and at the same time, it's uplifting to see how everyone is helping each other now.

Hugs,
Artem (or Anton)

 

04/03/2022

Найважливіше зв'язок, втратити телефон майже так само страшно, як втратити документи чи автомат.

Складно буває вранці. Раніше бувало, прокидаєшся і уфф, це сон. А зараз снилося, що ведеш дитину до школи, прокидаєшся все ще війна.

Удень одразу стає легше від overwhelming відчуття єдності, ти частинка чогось великого і на доброму боці.

І ще почав постійно казати "я люблю тебе" людям незалежно від статі.

Ну і, про це всі говорять, багаторівневість survivor's guilt. Волонтериш не в армії, в армії не під Києвом, мабуть, навіть якщо під Києвом, чи Херсоном, чи Харковом, усе одно щось не так?

Відчуття, що навіть якщо конкретний момент неефективний, загалом усе одно все це якось по-броунівськи працює куди треба.

І щохвилини бажання, щоб уся ця "велич" закінчилася.

 

02/03/2022

Говорили з другом, що Україна вже виграла інформаційний бліцкриг на світовому рівні але подумав, що не завадить лишатися "рефлексуючим рядовим". Навіть пішовши в армію, я, наприклад, не позбувся почуття певного сорому, що роблю замало, що мене, як людину без бойового досвіду, розподілили в місце, статистично безпечніше, ніж у цивільних десь у Харкові. Це називають survivor's guilt.

Ця провина може виявлятися в агресії щодо інших: наприклад, уже почалось оце "чого біженці тікають, а не всі воюють". Постарайтеся зрозуміти: це говорять люди, які й самі в безпечнішому місці, ніж Київ чи Харків, і це агресія від страху. Вона йде водночас із допомогою.

Хто де є, там має бути. Не можуть усі без досвіду полізти з "Молотовим" на танки. Це нормально.

Якщо вас зачеплять на базарі на Галичині, що "чого ти тут", це теж вираз болю і навіть survivor's guilt, просто без рефлексії.

Такі речі неминучі, і треба старатися це розуміти. Все одно ми всі в ахуї: беззбройні в Бердянську шлють нахуй озброєних окупантів, жінки в Роменському районі шлють нахуй чуваків в обладунках.

Хто що може, те робить.

 

01/03/2022

У нас тут є ще дивніший вояка за мене семінарист, який уже закінчив школу дяків і вчився на священика, та оце прийшов у перший день у військкомат. Дуже м'який і при цьому сильний, він знаходить сили всім навколо допомагати, між своїми чергуваннями.

Я оце думаю про те, що всі прочитані "антивоєнні" книги, від Ремарка й Хемінгуея й до спогадів про Другу Світову, Бійні #5, Пастки-22, суттєво виявляються нерелевантними після того, як ти вивозиш дітей з-під бомб.

До речі, на відміну від ФБ, тут, у казармі, узагалі нема гучних фраз. Один раз хлопець ніяково: "Як то кажуть, слава Україні"; а в основному: "Виспався і вже щасливий", каже строковик дружині по мобілці й обговорює капельки у вушко для сина. Як попратися, як не змерзнути на чергуванні.

Семінарист показує мені, де що лежить. Я поки дуже непристосований порівняно з будь-ким тут: хтось був строковиком, щоб уникнути безробіття, хтось вернувся зараз, хоча вже був на цивільній роботі. А такі, які давно тримали зброю, потрібні поки що радше речі тягати. Ніякого пафосу насправді.

Пів року читав книжки про медитацію, а тут, оформившись і вже у формі чекаючи розпоряджень, несподівано маю час почати практику. Ми всі добряче вийшли з зони комфорту і стаємо іншими людьми. Головне щоб ставати кращими.

В останні дні я дуже всіх нас люблю. Ми допомагаємо одні одним. У "Приватбанку" тобі підсувають стілець і дають смачну каву, а за сусіднім столиком черга тих, хто щось там оформлює для допомоги армії. У казармі відра свіжої домашньої їжі: "Їжте, бо пропаде". І, до речі, ставлення офіцерів до рядових зовсім не таке, як в моїй юності в мирний час: ніяких зайобів статутами, лагідність, людяність: "Поки маєте час, відпочиньте, ось ковдра".

Поряд хлопець, який так само пару днів тому прийшов із цивільних без досвіду, окрім строкової а більшість професійні, дехто по багато років. У старшини син щойно вернувся з заробітків аж із Західної Європи, спеціально записатися.

 

27/02/2022

On the first day, fleeing with kids, I couldn't find words. Words failed me. Now kids are safe and I realised. That's because it's time for action.

Россияне: пока мы их держим за руки бейте в сердце, освобождайтесь. Это лучше, чем остаться в памяти "российско-фашистскими захватчиками", правда?

Друзі: на Галичині у районному війскькоматі довжелезна черга добровольців. Переді мною стояв хлопець, у якого теж двоє дітей. Ще перед ним дядьки, які щойно вивезли жінок і дітей за кордон, а самі прийшли проситися воювати. Що б зараз не було найближчими днями, ми переможемо.

Вони тут у військкоматі навіть перебирають, перевтомлені, когось: "Ну чого ви припхалися, ви нічого не вмієте". Але мене взяли. Я не можу говорити деталей, звісно, але тепер я військовослужбовець. Раптом що, попрошу собі псевдо "Пацифіст".

I'll be honest with you
I hate war in all its forms
Physical, psychological, spiritual
Emotional, environmental
I hate war
And I hate having to struggle, I, I, I honestly do
Because I, I wish I had been born the into a world where it's unnecessary
This context of struggle and being a warrior and being a struggler
Has been forced on me by oppression
Otherwise I would be a, a sculptor, or a gardener, carpenter
You know, I would be free to be so much more
I guess part of me or a part of who I am, a part of what I do
Is being a warrior, a reluctant warrior, a reluctant struggler
But, I do it because I'm committed to life
We can't avoid it, we can't run away from it
Because to do that is to be cowardice

 

26/02/2022

A short letter to some Western intellectuals and some people on the left. Please share to whom it may concern.

I can't write anything long because we're still on the run with kids who are now right here next to me. So, very short. Ukraine was not "dragged into" war, it was attacked. Without even a pretext similar to Hitler's attack on Poland.

I know other countries have had their share of imperialism, right now you're witnessing overt Russian imperialism.

I don't want to make flawed historical comparisons here, but I'll say that empires had lost wars against smaller peoples before, and in the end Russian imperialist government must lose now.

When you're being bombed, when you're thinking of ways to evacuate your kids, it's a different level of analysis than when you're being smart and ironic, sitting in a safe academic office somewhere in MIT. Yes, Mr. Noam Chomsky, I'm looking at you, among others. I started as a volunteer translator of "Responsibility of intellectuals" into Ukrainian, so now I'm really pissed about how he mentions in one sentence the background: "and yes, Russia had to occupy Crimea eight years ago to protect its naval base". What if the US occupied Baja California? Be responsible, intellectuals.

Before "overthrowing capitalism sometime", think of ways for us here not to be slaughtered bacause "any war is bad".

f you're on the left, listen to the local voices here in the periphery, not some sages in the core of this world system.

If you're on the left, when analysing, please start with the suffering of millions of people, rather than geopolitical chess. Start with the columns of refugees, people with their kids and the elderly and pets. Start with those kids in cancer hospital in Kyiv who are now in bomb shelters missing their chemotherapy.

Чапай Артем
16 травня 2022
1884

Читайте також:

Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: