Санкції проти російських митців і заклики до "братських обіймів"

178
Роздрукувати
Клочко Діана
Клочко Діана
Мистецтвознавиця, кураторка виставок, редакторка, перекладачка
Санкції проти російських митців і заклики до "братських обіймів"
Фото: Twitter

Заборона культурним діячам на просування своїх продуктів у великих європейських артпроєктах поточного року, яка стала відповіддю на початок війни Російської Федерації проти України, починає розгортатись в осмислення санкцій як цензури, дискримінаційної щодо російських мистців.

На адреси української секції Міжнародної асоціації арткритиків (АІСА) 5 березня 2022 р. електронною поштою надійшов лист від колег, офіційних осіб з італійської секції (Nuova AICA ITALIA). Одночасно його також спрямували до таких респондентів: Andrei Erofeev (Co-President of AICA Russia); Nina Getashvili (Co-President of AICA Russia); Roberto Cicutto (President of La Biennale di Venezia).

Уже в першому реченні, що його я зацитую (оскільки є членкинею української АІСА з моменту заснування) і дам власний переклад, озвучена головна теза: "Act of solidarity towards the whole artistic and cultural community in Russia which fights for the freedom of equality and civil rights in European ethical values" ("Акт солідарності з усією мистецькою та культурною спільнотою Росії, яка бореться за свободу рівності та громадянські права в європейських етичних цінностях").

Прочитавши це речення, я автоматично подумала про помилку, бо італійські колеги 5 березня 2022 року мали написати "Ukraine/Україна", а не те, що написали.

Однак подальший текст листа показав, що вони висловлюють солідарність саме з артспільнотою Російської Федерації, якій відмовили в участі у цьогорічній 59-й Венеційській бієнале. І їх шкода – не через війну, яку веде Російська Федерація в Республіці Україна, а через прецедент цензурування.

Зацитую найобурливіше, те, що потребує негайної рефлексії: "We also condemn any type of censorship in Italy which could occur in schools, universities, exhibitions and events and which could attack the historical and cultural heritage of Russia. Malevich, Dostoevskij, Tchaikovsky, to give examples, must not be exploited by war and by the political ideologies of any Country" ("Ми також засуджуємо будь-який вид цензури в Італії, який може відбуватися в школах, університетах, на виставках і заходах і який може атакувати історичну та культурну спадщину Росії. Малевич, Достоєвський, Чайковський, наприклад, не повинні експлуатуватися війною і політичними ідеологіями будь-якої країни").

Отже, італійські колеги засуджують не війну, а ймовірне переосмислення творчості названої тріади (художник, письменник, композитор) у будь-якому іншому контексті, окрім контексту їхньої приналежності до російської культури. Вони навіть не згадують, що в попередні роки в Україні були дослідження, дискусії, проєкти, особливо щодо українства Казимира Малевича, щодо впливу на його творчість української народної культури, щодо впливу на формування явища українського авангарду першої третини ХХ століття. Для них фігура Малевича апріорі належить російській культурі. Ба більше, вони застерігають від "експлуатації" таких тем, тобто фактично обережно намагаються заборонити (у формі обтічного застереження) вільну трансляцію думок у цьому напрямку.

Тобто в листі до колег-критиків одночасно і жалкують з приводу цензури, і попереджають: "Не смійте мислити Малевича інакше як росіянина".

Чому це так обурливо?

Італійські колеги роблять символічний жест на підтримку російських колег, не вважаючи за потрібне висловити бодай мінімальну підтримку українським колегам у ситуації явної військової агресії. Вони не пишуть фрази "сподіваємось, Ви у безпеці", не запитують "хто з вас у евакуації, чи потрібна підтримка біженцям?". Вони солідаризуються з творцями з країни-агресора, не поцікавившись станом творців країни-жертви. Ніби її не існує, ніби смерті й жахи її громадян не такі важливі, як власне акт заборони трансляції сучасних меседжів агресора. Ніби індоктринацію пропагандистськими і мілітарними кліше сучасних російських митців можна не помічати, бо наразі загрозою є перекодування приналежності митців ХІХ-ХХ століття до іншої культури. Історію російського візуального мистецтва переосмислювати не варто, сучасних митців цензурою не ображайте, навіть якщо вони не висловлювались відверто проти людиноненависницької політики країни свого проживання – ось про що йдеться італійським колегам, ось що продемонстровано адресатам-росіянам. Русофобії не буде, українцям вкажемо на кордони щодо їхніх думок і дій.

Врешті, потік емігрантів з РФ в італійські міста вже зафіксовано, потрібно їх підтримати, зокрема, супроти "невидимих" українських біженців на тих самих вулицях.

Прикметно, що поряд з Чайковським і Достоєвським, чиє українське походження не піддається сумніву, у переліку з'являється прізвище саме Малевича. Ноти і рукописи навряд чи можуть бути частиною репарацій, на відміну від полотен і малюнків. Українці й у ситуації війни, на думку італійських колег, не мають права і на цю спадщину, що, націоналізована, зберігається в російських музеях. Навіть у вигляді частини майбутніх ймовірних репарацій.

Я вбачаю ще один підтекст у наступному реченні: "We are convinced that many of our Russian colleagues are giving solidarity to Ukraine in these days and hours and we hope with the heart that once this suffocating misunderstanding of "time" and "space" is over, we can finally get back together, to live in fraternal friendship, respecting and sharing their "different cultures" ("Ми переконані, що багато наших російських колег солідаризуються з Україною в ці дні й години, і ми щиро сподіваємося, що коли це задушливе нерозуміння "часу" і "простору" закінчиться, ми зможемо нарешті зібратися разом, жити у братерській дружбі, поважаючи та поділяючи свої "різні культури").

Теза про "fraternal friendship", тобто "братерську дружбу", є тією риторичною фігурою, яку російська підрадянська культура активно просувала у часи після Другої світової війни, аби закамуфлювати насилля, що його чинила стосовно багатьох народів, які належали не лише до країн Варшавського договору, а й до підрадянських республік. Із цієї риторики "братських обіймів" Україна вийшла у 1991 р., коли відновила свою незалежність. Однак виявляється, італійські арткритики і тридцять років опісля не зрозуміли, наскільки братовбивчою може бути метафора "братства", якщо одним із братів є росіяни.

Здавалось би, це мікроепізод професійного спілкування в невеликій спільноті, однак він демонструє, наскільки впливовими є наративи російської ідеології. Він демонструє, що навіть під час війни вони не піддаються деконструкції — якщо українці не будуть їм протистояти.

Як?

Скрізь, на всіх майданчиках, у різних формах змагаючись із нав'язаним російським домінуванням, із намаганнями утвердити назавжди вищість російської культури. Змагаючись і з представниками європейської культурної спільноти, адже поборники тези про таке "братерство", у якому одній стороні не вільно переосмислювати власну спадщину, існують і в середовищі критиків, які мали б розуміти всю шкідливість таких облудливих засновків.

Та не менш важливою є робота зі встановлення обсягу всієї культурної візуальної спадщини, яку насильно і нав'язливо назвали "російською", а отже, націоналізували під цим грифом, вилучивши з неї український контекст (місце створення, національність творців, часовий проміжок впливу на локальну спільноту, насильницьку конфіскацію з інституцій під приводом музеєфікації) як малосуттєвий.

Цензурування українських цінностей, подібне до лінгвоциду й русифікації ХІХ-ХХ ст., що продовжується у нав'язливій риториці "братерства" і прихованих заборон на переосмислення візуальної спадщини, має бути і засуджене, і припинене. Якими б мікроскопічними його прояви поки що не були.

11 березня 2022
178

LB.ua продовжує публікацію серії інтерв’ю в рамках фокус-теми Українського ПЕН 2020/2021 "Культура в режимі очікування".

"Культура в режимі очікування" – фокусна тема Українського ПЕН 2020-2021 років, у межах якої провідні інтелектуали – письменники, філософи, журналісти, науковці – розмірковують про те, що чекає на культуру, Україну і світ після карантину і глобальної кризи, які поставили наше життя на паузу.Проєкт реалізується за підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED).

Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: