Павло Лі: головна роль

Марія добре пам’ятає день, коли її шестирічний син захотів побувати в театрі. Усю виставу він сидів, не відриваючи очей від сцени і, здається, навіть не кліпаючи. Після фінальних аплодисментів він попросив маму лишитися в залі. "Коли зала спорожніла, він вийшов на сцену, підійшов до куліс і почав ніби вдихати їхній запах. Я запитала його, чи хотів би він виступати на такій сцені? І він відповів: "Так, мамочко, дуже", — згадує Марія Лі. — І я повела його записуватись до театру. Режисер не дуже хотів його брати, бо в нього вже була набрана група. Паша мав виступити перед ним. Спочатку зашарівся, але потім розказав усе, що пам’ятав, і режисер передумав. Через пів року моя дитина вже виступала в театрі". Так, у 6 років, актор Павло Лі знайшов своє покликання і справу, якій присвятив життя.

"Людина, яка зробила себе сама", — так говорять про Пашу Лі ті, хто його знали.

Актор театру й кіно. Голос, яким заговорили українською герої голлівудських фільмів та діснеївських мультиків. Викладач, якого обожнювали учні та який допоміг розкритись і повірити в себе десяткам нових українських артистів. А ще — зйомки в кліпах, рекламі, робота на телебаченні, фотозйомки. Усе це він устиг зробити за 33 роки життя.

Його мрією, як, мабуть, і кожного актора, був Голлівуд. Та попри Павлові яскраву зовнішність та беззаперечний талант, успіх не квапився йти йому до рук. Хоча Лі змалечку марив сценою, однією з його перших робіт став кримський зоопарк, де він доглядав за тваринами. Згодом талановитого хлопця помітили київські театрали й запросили навчатись до столичної академії мистецтв. Свою першу значну роль у кіно він здобув у 17 років. В час засилля російських фільмів вихід першого українського, та ще й україномовного, трилера режисера Любомира Левицького "Штольня" одразу ж здійняв галас. Паша зіграв у ньому студента-"мажора" Дена, який разом із друзями вирушає на археологічну практику та потрапляє в халепу.

У 20 років Паша Лі вирішив спробувати себе у співі та подався на кастинг популярного телешоу "Фабрика зірок-3". Йому вдалося здолати три відбіркові тури та обійти кілька тисяч конкурентів, але підвели глядачі — через смс-голосування він покинув проєкт уже в третьому випуску. Але навіть за цей час він устиг стати впізнаваним та полюбитись не лише журі — його взялась продюсувати співачка Анастасія Приходько. Вони записали спільну пісню "Твоє серце", але на цьому співпраця закінчилась.

Приймати поразки й перетворювати їх на нові можливості було однією із суперздібностей Павла. "Ніщо так не мотивує, як відмова", — сказав актор в одному з інтерв’ю. "Він постійно вдосконалювався. Брав уроки вокалу, займався своїм тілом, хореографією. Працював із вимовою. Він ніколи не здавався", — згадує близька подруга та колега Катерина Буцька. Паша постійно ходив на нові й нові кастинги, а коли його затверджували на роль, викладався на повну. "Ми переживали всі його злети й падіння разом, — додає Марія Лі. — Син переживав, коли був незатребуваним як актор. Він був дуже вимогливим до себе в професії, намагався довести всі ролі до досконалості. Деколи мені здавалося, що він удома репетирує просто до фанатизму". Навіть другорядні ролі у його виконанні були яскравими та змушували глядача запам’ятати його персонажів.

Павло знявся у ще двох стрічках Левицького: знову зіграв студента-історика — в містичному фільмі "Тіні незабутих предків" та охоронця у "Селфі паті". Також були ролі діджея у фільмі "Звичайна справа", тренера з йоги та ловеласа в комедії "Зустріч однокласників" та Дизеля у спортивному екшені "Правила бою". В детективному серіалі "Специ" він втілив образ комп’ютерного генія — айтівця Стаса Кіма, який разом із командою розкриває найзаплутаніші справи.

Колеги по знімальному майданчику згадують: життєрадісний, веселий та відкритий, він швидко вживався в роль, ніколи не скаржився на довгі зйомки і складні умови. В ньому співіснували легкість та глибина, він відчував людей та вмів дуже акуратно й тактовно підтримати у складний момент. А ще багатьом запам’яталося його печиво, яке він приносив на майданчик і пригощав колег. Він пік його за власним рецептом і називав "пашалишки".

Між зйомками в кіно Павло займався озвученням та дубляжем. Його голос легко перевтілювався у будь-якого персонажа, незалежно від віку чи статі. На його рахунку — кілька десятків робіт на різних студіях. Наприклад, його голосом українською заговорили Фродо з "Володаря перснів" чи міньйон з "Нікчемного Я-2". Лав-сторі актора з дубляжем знов-таки почалася з відмови: перша спроба була невдалою — і тоді Павло вирішив довести самому собі, що йому це під силу. Результат перевершив очікування: напружена робота з артикуляцією та голосом дуже швидко зробила Павла одним із найзатребуваніших акторів дубляжу в країні. Незадовго до повномасштабної війни він здобув чергову перемогу: мав стати режисером річного англомовного проєкту з озвучування для іноземної компанії. Якоїсь миті Павло відчув, що готовий не лише працювати, а й передавати свої знання та досвід іншим. Спершу він почав викладати дубляж дітям. Згодом — відкрив авторський курс "Акторська майстерність як інструмент самопізнання".

В останні роки життя Павло грав у театральних виставах "Соломон у спідниці" та "Будьте як вдома" з легендарною Адою Роговцевою, багато гастролював. Готувався зіграти Лукаша у виставі "Лісова пісня" кримськотатарською мовою. Театр, як і раніше, був для нього більш ніж професією: "Для мене театр — це дім актора та медпункт для глядача. Місце, в якому душі зцілюються". Навіть через 25 років після першого знайомства зі сценою та лаштунками в Криму вони не втратили для нього своєї магії.

На свій останній Новий рік Паша був особливо піднесеним і зізнався близькій подрузі: зрозумів, яким актором він хоче бути, і має стільки планів! До нього нарешті прийшло таке омріяне визнання. Українські режисери прагнули бачити його у своїх стрічках і він мав розписаний на кілька місяців уперед графік зйомок. Планував розвивати свій блог. За місяць до повномасштабного вторгнення він знову спробував себе в новому амплуа — став телеведучим денного шоу "День вдома" на каналі "Дом". Для своїх телеглядачів Павло Лі записав ролик та розповів про себе: "Люблю досліджувати, експериментувати, мандрувати. Отримувати від життя задоволення і ділитись досвідом. Не люблю брати на себе відповідальність страшно, але беру — це ріст. Подобається бути володарем свого життя і знати, як я хочу його проживати".

Паша Лі був глибоко віруючим християнином та часто ходив до церкви. Знімав стреси від роботи спортом та обожнював готувати. А ще для нього надважливо було допомагати людям. В одному з інтерв’ю Павло зізнавався: якби не обрав професію актора, став би лікарем.

**
Щойно почалося повномасштабне вторгнення і росіяни посунули в бік Києва, ірпінські активісти організували в місті волонтерський штаб та гарячу лінію. Розмістились у знаковому для Ірпеня місці — Парку письменників, де колись відпочивали й творили автори ледь не половини шкільної програми з літератури ХХ століття. За кілька днів у штаб прийшов хлопець. Відрекомендувався Павлом і одразу ж узявся до роботи. Власне, для цього він і залишився в місті: в перші дні великої війни друзі та рідні просили Пашу виїхати, але він відмовився. Сказав, що зараз потрібніший тут і залишається допомагати. Він приймав дзвінки гарячої лінії, роздруковував карти для оборонців міста, координував евакуацію кількох родин з Ірпеня та розподіл гуманітарної допомоги. "Ми не знали, що він — відома людина. В якийсь момент я кажу йому: "Паш, я тебе десь бачила, в тебе таке знайоме обличчя". А він: "Я іноді знімаюсь в кіно". Я почала розпитувати, а він так просто: "Та нічого такого. Я там секундочку, там секундочку". В нього взагалі ніякого пафосу не було, — пригадує ірпінчанка Ірина Мигітко, що була однією з волонтерок штабу в ті дні. — Під час роботи ми часом співали. Павло завжди співав з нами, не відриваючись від роботи за ноутбуком — він робив таблички, вносив у них інформацію про те, кому і яка саме допомога потрібна, а потім хлопці брали ці таблички і розвозили пакунки з допомогою по місту. Завдяки його допомозі процес суттєво прискорився".

Тим часом росіяни наступали на місто одразу з двох сторін — з Бучі та з Гостомеля, і що ближче вони підходили, то нещадніше обстрілювали вулиці Ірпеня. 5 березня Паша вирішив їхати з міста, але через безперервні обстріли волонтери цілий день провели у підвалі штабу. Надвечір пішли ночувати до однієї з волонтерок, що жила неподалік, — іти додому було ризиком для життя. Тієї ночі Ірпінь палав. Наступного дня, перед тим як виїхати з міста, Павло вирішив заїхати додому — віз продукти своєму самотньому літньому сусідові та мав урятувати домашнього улюбленця — кролика Карму.

6 березня він разом із волонтерами Тарасом Мельником та Іриною Мигітко поїхав у бік дому. Ані Павло, ані його нові товариші не знали: будинок, де він жив, вже в окупації, а групи росіян розповзаються містом. На одну з таких вони натрапили на вулиці Пушкінській. Росіяни відкрили шквальний вогонь по автівці. Ірі й Тарасу вдалось врятуватись, Павло ж загинув на місці. Тіло актора довго залишалось на місці воєнного злочину. Тільки з третього разу, ризикуючи життям, ірпінчанин Максим Шевченко зміг його забрати. Павла Лі поховали 18 березня у Ворохті на Івано-Франківщині, на батьківщині його мами. Неподалік місця, де загинув актор, нещодавно встановили пам’ятний знак — кошти на нього збирали Павлові колеги.

Останніх трьох фільмів за своєї участі Паша Лі вже не переглянув — вони вийшли на великі екрани після його загибелі. Прем’єра містичного трилера "Егрегор", де Лі зіграв поліціянта, мала відбутись у березні 2022-го, але через повномасштабне вторгнення її перенесли. За цей час загинув не лише Паша, а й піротехнік проєкту Олександр Суворов, тож команда вирішила присвятити фільм їхній пам’яті. Ще один фільм — романтична комедія "Смак свободи", у якому Павло зіграв кухаря, — вийшов у прокат на другі роковини його загибелі.

Роль офіцера-прикордонника у фільмі Ахтема Сеітаблаєва "Мирний 21" — також серед останніх ролей Павла. Ця стрічка розповідає реальну історію, якої більшість українців не знала: як у 2014 році луганський прикордонний загін, вже в повному оточенні, дав бій переважаючим силам росіян. Коли почалася робота над фільмом, режисер запропонував актору самотужки обрати позивний для свого героя. Паша назвав свого персонажа Осіріс — на честь давньоєгипетського бога відродження, що переміг смерть. Після загибелі Павло раз по раз воскресає через свій талант — у стрічках, у голосах озвучених персонажів та в роботах численних учнів, яких він передусім учив ніколи й нічого не боятись на шляху до мрії.