Культура закритих кордонів. Тези дискусії в рамках V Регіональної зустрічі Центрально-Східноєвропейських ПЕН-центрів

240
Роздрукувати
Культура закритих кордонів. Тези дискусії в рамках V Регіональної зустрічі Центрально-Східноєвропейських ПЕН-центрів

28 жовтня 2020 року відбулася V Регіональна зустріч Центрально-Східноєвропейських ПЕН-центрів, організована Українським ПЕН. В онлайн-дискусії дискусії "Культура закритих кордонів: виклики та можливості" взяли участь інтелектуали Оля Гнатюк (Україна/Польща), Заал Андронікашвілі (Грузія), Мария Мартисевіч (Білорусь), Алмантас Самалавічіус (Литва), Браніслав Слишко (Словаччина) та Адам Шосткєвіч (Польща). Захід модерував український філософ Володимир Єрмоленко.

Учасники дискусії представляють країни, які лише 30 років тому вийшли із зони Східного блоку, підірвавши спочатку "залізну завісу". Навесні цього року, у зв’язку із запровадженням карантинних обмежень, ми знову зіткнулися із закритими кордонами. У багатьох людей ці заборони викликали неприємні асоціації з минулими роками, які, здавалося, давно лишилися позаду. Чи можна проводити паралель між закритими кордонами в нашому тоталітарному минулому і тими, з якими ми зіткнулися через пандемію? Які наслідки це "закриття" матиме для культурної сфери? Пропонуємо до вашої уваги головні думки, що прозвучали під час обговорення.

imageОЛЯ ГНАТЮК, польсько-українська дослідниця та перекладачка, віцепрезидентка Українського ПЕН, про власну подвійну ідентичність та важливість живого спілкування

Перш за все я хотіла б наголосити на нашій солідарності з Білоруським ПЕН та нашими білоруськими колегами, тому що це загроза від авторитаризму, а не від пандемії сьогодні для них найголовніша. Під прикриттям загрози пандемії чимало авторитарних і квазіавторитарних режимів намагаються внести у світовий порядок денний власні інтереси та нав'язати своїм громадянам вину за ситуацію з пандемією, начебто саме громадяни винні у неспроможності наших урядів впоратися з надзвичайно поганою медичною ситуацією.

Ситуація у Польщі є досить невтішною, адже на вулиці вийшли протестувальники (безпосередньою причиною протестів я запровадження нового закону про цілковиту заборону абортів. – Ред.), але не настільки складною, як у Білорусі. На жаль, через пандемію ми не маємо можливості добре відслідковувати все, що відбувається у сусідній країні. Тому, будь ласка, наскільки це можливо, повідомляйте нам про ваші справи, думки і проблеми. Ми не можемо підірвати режим, але можемо, щонайменше, вас підтримувати величезними обіймами і тримати кулаки за перемогу всіх білорусів. Я вірю, що наступного року – парафразуючи вислів наступного року в Єрусалимі – мені вдасться вперше в житті побувати у Мінську. Тому до зустрічі, Мариє і друзі!

Відповідаючи на головне питання нашої дискусії про відкриті й закриті кордони, мушу визнати, що для мене, людини, чия родина перебуває в Польщі, дуже важливо подорожувати без перешкод. Складна ситуація з пандемією вплинула водночас і на моє особисте життя, і на процеси культурного обміну. Звісно, мені важко перебувати далеко від мого чоловіка, сина та друзів. Ця особиста ситуація – дозволяє мені співвідчувати з іншими, які не мислять себе без культурного обміну з митцями різних країн. Якщо письменникам важко, то уявімо, наскільки важче тим, хто існує в просторі, а не в слові. Я думаю, особливо митцям вкрай важливо підтримувати діалог. Добре, що є такі платформи, як Zoom, що уможливлюють наше спілкування, але, на жаль, вони не передають ефекту живої присутності. Під час онлайн-спілкування ми не можемо відчувати одне одного, не маємо змоги створювати нові роботи та оюмінюватися ідеями так, як ми могли б це зробити, зустрівшись у Києві чи Львові.

Наші регіональні зустрічі беруть початок у 2012 році, коли Україна перебувала під загрозою режиму Януковича. Тоді ми вірили, що мати гостей і друзів, відчувати моральну підтримку – дуже важливо. Євромайдан і Революція Гідності дали нам зрозуміти, що такий зв’язок працює. Тож я вірю, що і в випадку наших білоруських друзів спрацює. І що наші проблеми з перерваними зв’язками не назавжди.

image

МАРИЯ МАРТИСЕВІЧ, білоруська письменниця, заступниця президентки Білоруського ПЕН, про наскрізну свободу та характер білоруських протестів

COVID-19 у Білорусі змінив країну, і почуття свободи стало для нас новим і основним. Якщо раніше тільки письменники чи інтелектуали відчували себе вільними, то зараз це почуття свободи наскрізне, воно поєднує всіх людей.

Протести в Білорусі часто порівнюють з такими рухами, як "Солідарність" у Польщі у 1980 році чи "Арабська весна" у 2010-2011 роках у Тунісі. На мою думку, теперішні мітинги в нашій країні поєднують у собі всі ідеї і види рухів, які ми вже спостерігали, і водночас уособлюють новий тип протестів. Щоб його описати, ми використовуємо термін blockchain. Він означає, що у нас немає одного лідера, натомість кожна людина може керувати ситуацією. Якщо хтось із протестувальників з якихось причин (наприклад, через коронавірус чи затримання) не може долучитися до протестів, мітинги все одно тривають.

Напевно, саме розвиток громадянського суспільства у світі запропонував нам схему "блокчейну". Можливо, через кілька років у Росії або інших країнах зі схожою політичною ситуацією її використають знову.

image

АЛМАНТАС САМАЛАВІЧІУС, письменник, віцепрезидент Литовського ПЕН, про неможливість передбачити майбутнє

Спокусливо робити прогнози, але насправді мало хто знає, як все відбуватиметься насправді. Озираючись на деякі недавні події нашого спільного центрально-східноєвропейського минулого, я намагаюсь бути обережним. Адже з досвіду знаю, що часом, коли нам здається, все йде гладко, через кілька років ситуація кардинально змінюється, втручаються інші мотиви. Наприклад, у 1990 році Литва здобула свою незалежність, а вже через два роки в країні при владі опинилися колишні комуністи. Сьогодні, коли ми з ентузіазмом підтримуємо наших друзів-білорусів, ми не маємо забувати про пильність. Я думаю, що рух спротиву не має чіткої мети. Крім того, біля Білорусі постійно крутиться містер Путін. На жаль, нині ані європейські, ані американські структури нічого не вирішують, а саме Путін залишається найбільших гравцем у цьому регіоні. Не варто про це забувати, коли ми дискутуємо про події в Білорусі.

Щодо Польщі, то ця країна швидше здобула незалежність і завжди мала більше свободи, ніж балтійські країни. Однак свобода ще не є гарантією того, що будь-які зміни в суспільстві підуть омріяним шляхом. Ми маємо бути готові до того, що чекає нас попереду: багато труднощів, змін і несподіванок. Я вважаю, що авторитаризм не має майбутнього, але він може перерости в більш небезпечні форми, набути більш демократичного вигляду, з різними урядами і партіями, які здійснюють контроль за допомогою PR-технологій та маніпуляції людьми. Я думаю, що період, коли все вирішує "чиста" сила, уже завершився. Ми переступаємо поріг у більш складний і небезпечний світ.

image

БРАНІСЛАВ СЛИШКО, Президент Словацького ПЕН, про європейські цінності та нестачу сильних політичних персоналій

На мою думку, міграція і Brexit, можливо, є одними з найбільших викликів, які коли-небудь випадали на долю ЄС. Якщо ви подивитеся на результати останніх опитувань європейців, то вони досі дуже прихильні до ЄС і європейських цінностей. Я ж у свою чергу працював у Європейській комісії упродовж 14 років. Як на мене, то з кожним роком дедалі гостріше ми відчуваємо нестачу таких цінностей, як мир, співпраця, солідарність, процвітання. Через кризу і згадані виклики ми дедалі частіше говоримо про гроші. На мою думку, втрата цінностей пов’язана з нестачею сильних політичних персоналій. У Європі є чудові представники у сферах культури, науки, освіти, спорту, але не політики.

Усі мої колеги за час правління Жозе Мануеля Баррозу скаржилися і думали, що гірше бути не може. За Юнкера чимало людей були б щасливі знову мати Баррозу. Тепер, на жаль, немає нікого, хто б доніс до молодих людей повідомлення про те, що таке Європейський Союз. Люди, які справді не мають почуттів до ЄС, роблять шалені помилки, як-от Юнкер відразу після хвилі міграцій. На пропозицію провести саміт Європейської комісії з приводу міграції, Юнкер заявив у медіа: "Це не тема для комісії". Це причина для звільнення, коли 1,5 мільярда людей знають, що є важливим, а президент комісії не знає. Після цього ми врешті провели три саміти, але вони не допомогли вирішити проблему. Коли ж у Великобританії відбувся референдум, то Юнкер наступного ж дня заявив: "Забирайтеся!", – навіть не розглядаючи опцій діалогу. Що гірше, він навіть не розумів, як відбувається цей процес.

Зараз ми маємо великих лідерів, які насправді руйнують ЄС. На моє переконання, якби Тоні Блер був головою Комісії, то 90 %, що Великобританія б не покинула Євросоюз. Але доклався Юнкер. Тому нам потрібні лідери, які будуть амбасадорами цінностей.

image

ЗААЛ АДРОНІКАШВІЛІ, письменник, член Грузинського ПЕН, про спільну історію і спільний шлях

Наші новітні історії довели, що ми маємо чимало спільного або, послуговуючись військовим виразом, "знаходимося по один бік барикад". Коли у 90-х Грузія пережила економічний колапс і дві спустошливі громадянські війни, то в нашому регіоні Білорусь здавалася чи не найбільш збереженою країною з цілісною індустрією, де більшість сфер працювала. Білоруси не мали тих економічних проблем, з якими зіштовхнулися грузини. Але й Білорусі бракувало того розвитку, який відбувся у Грузії: сильний громадянський сектор, міцний демократичний рух.

Попри те, що Білорусі не вистачало базових структур громадянського суспільства, ми зараз бачимо мільйони людей на вулицях Мінська та інших міст. Мільйони людей, які хочуть того ж самого, чого хотіли грузини, вірмени й українці кілька разів під час своїх революцій. Вони хочуть самостійно керувати своїми країнами. Люди хочуть повернути собі владу, і мова не про якесь "імпортоване" розуміння демократії та громадянського суспільства, а щире бажання. Ось підтвердження. Ніхто не може закинути білорусам (наприклад, Росія), що їхні дії фінансовано Фондом Сороса чи США, тому що таких понять у Білорусі немає. Люди кажуть: "Ми хочемо повернути собі владу!", – і я думаю, що це чудово. Це доказ, що ми маємо спільну історію – не лише минуле, а й теперішнє. Отже, ми об’єднані й сильні.

Однак у мене таке враження, що наше пізнання одне одного, навіть щодо найближчих сусідів Грузії – Вірменії та Азербайджану, – не є великим. Тож упродовж останніх 15 років ми почали для себе відкривати одне одного: цікавитися політикою, перекладати наші літератури, дивитися наше кіно. Наш східноєвропейський регіон, наше "східноєвропейське партнерство" почало зростати разом. Думаю, це чудовий процес. Мені це подобається, бо коли ми об’єднані, то сильніші, ніж Росія, і навіть ніж Європейський Союз. Вони врешті починають нас сприймати всерйоз, розуміти, що ми не просто якісь країни між Європою і Росією. У нас є голос, який дужчає з кожним днем.

imageВОЛОДИМИР ЄРМОЛЕНКО, український філософ, модератор бесіди, про гідність

Дуже цікаво, що ми згадали слово "гідність", тому що я певний, що це щось, що народжується зараз у Східній Європі. Ми перевинаходимо значення цього слова. Я не ідеалізую нашого протесту. Можливо, коли ми перебували всередині цього явища, ми намагалися його ідеалізувати. Звісно, це помилка, всюди однакові люди зі своїми "за" і "проти", але дуже цікаво спостерігати за тим, як ідея "гідності" перевинаходиться у Східній Європі.

imageОЛЯ ГНАТЮК про ЄС як спільну ціль та польсько-українські відносини

Для мене спокуса – використати слоган "будуйте мости, а не стіни", але, звісно, загрози для польсько-української співпраці існують, зокрема щодо спадщини Єжи Ґєдройця. Парадоксально, але його ідеї зараз більш популярні в Україні, ніж у Польщі.

Десь близько 15 років тому почався підрив його спадщини з боку польських політиків – відразу по тому, як Польща приєдналася до ЄС. Я думаю, що проблема полягала у спільній меті поляків – долучитися до ЄС, але після цього ми втратили ціль, яка нас поєднувала. Ця нестача спільної мети – це внутрішня проблема поляків з "великою ідеєю". Також проблемою була спокуса Польщі стати великим гравцем у Центрально-Східній Європі.

Хочу наголосити, що наша польсько-українська співпраця відбувається не лише на рівні політичному, але й між представниками громадянського суспільства. Під час Євромайдану та російсько-української війни поляки активно підтримували українських бійців та їхніх дітей, які постраждали від війни. Крім того, можемо похвалитися культурною співпрацею між митцями та письменниками. Маємо більш ніж 700 перекладів сучасної польської літератури українською, і десь 100 перекладів українськомовної прози, поезії, есеїстики та матеріалів гуманітаристики на польську. Це надзвичайно добра співпраця. Я вірю, що політики приходять і йдуть, а співпраця між митцями дає більше плодів.

image

АДАМ ШОСТКЄВІЧ, політичний журналіст, член Польського ПЕН, про невтішні прогнози польсько-українських відносин

Я працював політичним журналістом дуже довгий час. Мені пощастило зустріти "батьків-засновників" ідеї польсько-українського діалогу і примирення – у політичному та культурному вимірах. На жаль, я не дуже оптимістичний щодо майбутнього і перспектив наших обох країн і цілого регіону загалом.

Теперішній польський уряд ще не виробив послідовного плану дій не лише щодо України, а й щодо путінської Росії. Я відчуваю, що політики вагаються між продовженням так званого "плану дій Ґєдройця" та зміною парадигми, яка б знаменувала налагодження відносин з путінською Росією. Щодо інтелектуального аспекту – може трохи краща ситуація, та все ж невеликою мірою.

Я бачу хмари, і хмари не білі, а темні. Почасти проблема у непередбачуваності – не лише з боку політиків, у яких немає плану дій. Крім того, проблема в тому, що деколи нам, ліберальним демократам у Польщі, так видається, що, можливо, Білорусь сьогодні наближається до нас і захоплює нас більше, ніж теперішня Україна. У нас чимало питань до українських політиків. Тож сьогодні ми й не знаємо, до кого маємо говорити у справі українсько-польських відносин.

Що справді вселяє оптимізм, то це слова Олі Гнатюк про велику кількість книжок, перекладених українською і польською мовами. На рівні вищої культури, на рівні спілкування цивільних людей з обох боків, звісно, проступає надія.

image

ЗААЛ АДРОНІКАШВІЛІ про речі, які технології не зможуть замінити

Будь-яка ситуація не є просто негативною чи позитивною, і в нинішніх обставинах є також позитивні аспекти, якими ми можемо скористатися. Наприклад, люди починають отримувати – особливо студенти – доступ до конференцій та лекцій, до яких вони не мали б доступу за інших умов. Але ми точно нині втрачаємо тактильність, а людям потрібна особиста взаємодія. Не просто бачити одне одного в Zoom, що, звичайно, дуже приємно. Ми потребуємо цієї аури й цієї тактильності. Без цього ми, безсумнівно, опинилися б у якомусь антиутопічному майбутньому, яке, мабуть, хоч і не було б ізоляцією, утім позбавило б нас деяких суттєвих речей. Це антиутопічний роман, в якому ми сьогодні живемо. Нинішня ситуація може бути останнім попередженням для нас, адже вона нагадує нам про речі, які технології не зможуть замінити.

Підготувала Романія Строцька

2 грудня 2020
240
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: