Антон Смецький: танцюючи, він жив

"У танцюристів зовсім інше сприйняття світу. У нас чутливі тіла, ми чутливі одне до одного і до того, як рухаються люди. Це загалом про тілесність: у танцівників вона не табуйована, а разом з нею не табуйована й ідентичність. Ми розуміємо, що таке мова тіла і пристрасть", — розповідає хореографиня та режисерка Кристина Шишкарьова.

Танцівник та хореограф Антон Смецький відчув цей запал рано. Він почав танцювати в шість років і відточував майстерність так, що з танцем об’їхав світ. Віддаючися справі, Смецький мав успіхи в шоубізнесі, балеті, повітряній гімнастиці, хореографії, а згодом — на фронті.

"Антон був справжнім у своїх тілесних проявах: якою був людиною, так і дозволяв рухатися своєму тілу. Все, що він ставив, було максимально естетичне і драйвове. Джазове, видовищне, — пояснює Кристина Шишкарьова. — У нього був кураж, він любив виводити на приємні відчуття: від сексуальних до гумористичних. Завжди викликати ефект "вау"".

Антон Смецький загинув 22 червня 2024 року на фронті, куди повернувся після травматичної ампутації частини ноги та довгої реабілітації. У спогадах близькі раз по раз називають його зіркою: все життя він світив яскраво і впав, щоб інші могли здійснити бажання.

**

"Я його якось запитала: "В тебе така гарна усмішка, але що за дрібні тріщини на зубах?". Він відповів: "А ти знаєш, скільки я п*здився за свої танці?"", — розповідає Антонова дружина Олеся Смецька.

Антон Смецький народився в шахтарській родині, далекій від мистецтва, а зростав у такій же далекій від мистецтва спільноті в Донецьку 90-х. Його іскру важко було не помітити: білявий хлопчик гасав велосипедом по дворах, бігав і стрибав — словом, мав "шило в одному місці". Тож учителька танців запропонувала Антоновій матері віддати його на хореографію. Відтак він учився спочатку в шкільному гуртку, а потім — у найбільшому художньому колективі Донецька — ансамблі "Донбас". Там Антон невдовзі став солістом. "Соло всюди були за ним", — каже Олеся.

Дружина розповідає, що Антон був із складної, бідної сім‘ї і зростав сам по собі. "Його батьки мені казали: "Він був спокійний, ми його не бачили і не чули". Таке з дитинства загартовує, і ти прагнеш самостійності", — пояснює Олеся.

Тож хлопець у чотирнадцять років поїхав до столиці на свій перший кастинг. Незабаром отримав контракт у хореографа Євгенія Чернова.

"Антона завжди було видно в натовпі. Я закохалася в його талант і потенціал із першого погляду", — згадує першу зустріч із чоловіком Олеся Смецька.

Вони познайомилися на контракті в Туреччині і відтак завжди танцювали разом. Телевізійні шоу, виступи українських артистів — Олеся не може перелічити імен усіх українських зірок, з якими вони працювали. "В шоубізі Тоху знали всі. Так, як хореографію поставить він, не поставить ніхто, — каже його дружина і додає: — А там, де ставить Антон, ставлю і я".

Щоразу Смецький підіймав собі планку. Це прагнення він особливо відчув після контракту в Сполучених Штатах, де танцював у відмінних костюмах серед найкращих декорацій. Відтак Антон намагався зберігати рівень у всьому, що робив. Мабуть, саме цю рису цінували майстри, які з ним працювали. Балетмейстер Микола Міхеєв колись запросив Антона й Олесю долучитися до турне Національного театру опери і балету головними сценами Китаю. "Він сказав, що їм потрібні такі люди, як ми", — згадує Антонова дружина.

"Антон був трохи "крейзі". Ми дуже втомлювалися фізично, але, бувало, ми вже лягаємо спати, він серед ночі встає і починає танцювати. Я питаю: "Що таке?". Він каже: "Та мені ідея прийшла"", — розповідає Олеся Смецька.

**

"Крейзі" Антон був і у війську. Вступивши туди на початку повномасштабної війни, він думав, що треба обрати для себе щось співзвучне. Так і придумав: "танцор-сапьор". "Я думаю, що танцюристи воюють так само на куражі. Вони спритні, сильні. З одного боку, вони атлети, а з іншого — максимально гнучкі, як куниці", — каже Кристина Шишкарьова.

На другий місяць служби Антон отримав медаль "За хоробрість". Його дружину це злякало, і вона запитала: "Антош, за яку таку хоробрість?". Він відповів: "Я тобі потім якось розкажу". Пізніше Олеся дізналася, що чоловік сам-один пробирався на російські позиції, викрадав там кулемети і ставив розтяжки.

"Під час штурму російських окопів у районі Роботиного я наступив на "пелюстку" — протипіхотну міну, і мені відірвало ступню", — написав Антон Смецький в серпні 2023 року.

Він розумів, що це означає для його життя. Навіть маленький розрив зв’язки для танцівника — крах його кар’єри. Крім того, Антон, як і його колеги, сприймав дійсність через тіло, тож утратив частину свого світовідчуття. "Подзвонив мені по відео. Лежав у палаті, і по його обличчю текли сльози. Я сказала: "Я ж розумію, що ти і на милицях зможеш танцювати"", — згадує Олеся Смецька.

Танець і допоміг йому жити далі. "Танцюючи, ми живемо. Бажання повернутися до того, що робить тебе щасливим, не має перепон", — пояснює Кристина Шишкарьова.

Тож Антон вирішив усміхатися та рухатися — без ноги робив шпагати й колеса, а також допомагав Шишкарьовій створити перформанс про танцівників, що пішли на фронт.

"Я йому кажу: "Слухай, ну, стопа — то таке. Не завжди треба танцювати босим і витягувати ніжку", — розповідає Кристина. — Потім його почали часто різати, загнивала кістка. І він мені каже: "Кріс, за всієї своєї позитивності, навіть я вже дуже втомився. Вони все відрізають, відрізають. Спочатку була стопа, а тепер вже майже під коліном"".

Антон пережив три операції на нозі. Кристина весь час намагалася підтримувати: "Давай, збережи коліно".

На третій день після операції під знеболювальними та з перебинтованою куксою записав їй відео: там він стоїть, тримаючись за підвіконня, і робить батман фондю. "І каже мені: "Дивись, Кріс, тепер у мене не стирчить п’ятка і ти не будеш за це на мене кричати". Я в жарт сказала: "Ну ти ідіот!"", — розповідає Шишкарьова сміючись.

**

За пів року Антон уже знову був на фронті. "Він любив драйв, тому не міг інакше. А ще він казав: "Я не хочу, щоб хлопці помирали"", — згадує його дружина. Тож Антон пішов учити інструкторів, аби побратими краще розумілися на саперній справі. І не помирали.

Антонові Смецькому було тридцять вісім, коли він загинув під час російського обстрілу. "Я говорила з командуванням і запитала: "Антон сильно страждав?", — розповідає Олеся. — Мені відповіли, що він навіть нічого не помітив".

Його дружині здається, що він живе далі — тепер у своїй семирічній доньці Стелі. "Вона дуже схожа на нього. Друзі жартували: "Лесь, а ти взагалі там була присутня?". Стела не встигла піднятися на ніжки, а він уже вчив її балансів і стійок на руках. У своєму останньому листі Антон просив, щоб доньці дали все найкраще. І щоб вона займалася мистецтвом", — каже Олеся Смецька.

**

За десять днів після поховання друга Кристина Шишкарьова представила у Франції перформанс, який їй допоміг поставити Антон. Під час триб’юту вона сказала, що на сцені мала б бути ще одна людина, якої немає і вже ніколи не буде.
"Я розповіла, що Антон був танцівником, воїном. Всі були шоковані, адже в Європі мають ілюзію, що в нас тут воює армія. Але армія складається з танцівників, художників, режисерів", — розповідає Кристина.

Глядачі співчували і плакали. Режисерці здається, того вечора вони зрозуміли, що кожен із нас раптом може не вийти на сцену.