Залізобетон

85
Роздрукувати
Єрмоленко Володимир
Єрмоленко Володимир
Український філософ, письменник, журналіст
Залізобетон
Фото: Тетяна Терен

Під час нічних обстрілів Харкова ми зазираємо в місцеві телеграм-канали. "Повідомляють про виліт першої ракети. Приліт дві хвилини". За дві хвилини ми чуємо сильний вибух. "Друга ракета, приліт за дві хвилини". Теж вибух, уже ближче. За двадцять хвилин 10-12 ракет. Потім можна знову лягати спати.

Зранку містом передають історії про те, куди прилетіло. Кожен ранок особливий. Є ранки без жертв. Є ранки, коли жертв багато. Кожна така звістка це біль і це гнів. У Харкові майже щодня гинуть люди.

На руїнах однієї з будівель у центрі міста, зруйнованих російською ракетою, надпис: "Час чує нас". Його ж ми бачимо у майстерні Гамлета, легендарного харківського художника. Ці Гамлетові тексти-виклики, тексти-постріли розкидані Харковом, перетворюючи місто на обмін шифрами між своїми. Ці слова проступають крізь стіни, натякаючи, що справжній Харків бунтарський, анархічний, революційний, тобто український.

"Час чує нас" звучить як нове одкровення. Бо всю нашу історію час нас здебільшого не чув. Всю нашу історію ми були акторами німого кіно, які щось комусь хочуть сказати, але ніхто не розуміє, що саме. Здається, нам нарешті ввімкнули звук. Здається, наші слова нарешті не падають зариті у землю, не йдуть із нами у могилу. І наші герої говорять і з цього, і з того світу. Так голосно, що так: час чує нас.

У Сковородинівці, 50 кілометрів від Харкова, ми бачимо наслідки російського удару по музею Сковороди. Музей повністю знищено, лишилися стіни під відкритим небом, обвалені перекриття, обгоріла дерев‘яна підлога. Але сад навколо дихає спокоєм. Ти відчуваєш дух цього українського мудреця, енергетику місця, де живе і житиме мислення. "Світ ловив мене, та не спіймав": сьогодні Сковорода додав би до слова світ ("міръ") слово "рускій". Міръ для нього означав передусім злих людей. Під "рускій мір" дуже пасує.

Сковорода говорив про те, що природа персональна, що у кожної людини вона своя, і що віднаходячи свою природу, ми наближаємося до Бога. Російська філософія пішла іншим шляхом, знищивши особистість у міфічному "всеєдинстві". Можливо, тому росіяни вирішили спалити музей Сковороди. Хоча, мабуть, вони просто ненавидять усе українське.

У квартирі Юрія Шевельова, літературній резиденції харківського Літмузею, ми записуємо розмову про Юрія Володимировича з харківським видавцем Олександром Савчуком. Масштаб Шевельова, його вміння вирвати українську культуру з нав‘язаної ззовні провінційності сьогодні орієнтир для багатьох із нас. Раптом під час розмови прочиняється вікно і в квартиру вривається струмінь свіжого повітря. Можливо, дух Шевельова. Можливо, Дух Святий.

У Харкові відчуваєш близькість і Господа, і диявола. І ти точно знаєш, як їх розрізнити.

Хто залишається сьогодні в Харкові попри щоденні обстріли, хто захищає Харківщину від ворога, є героями. Ми захоплюємося цими сміливими людьми і дуже за них переживаємо. Шукаємо можливості приїхати до Харкова ще раз. Привезти щось корисне для наших захисників. Сьогодні Харків одне з сердець України. Одна з його столиць, це точно.

У цій самій квартирі Шевельова ввечері ми музикуємо з київським філософом Вахтанґом Кебуладзе. Так склалося, що нинішні українські філософи музичні, ми мислимо не лише концептами, а й мелодіями, ритмами і гармоніями. Зрештою, одне з корінь і філософії це піфагорійці, які учили слухати музику сфер. Вахтанґ співає "Думи мої": з класичного Шевченкового вірша він створив рок-пісню. Під ракетними обстрілами Шевченко видається як ніколи своїм. Його слова розрізають повітря, як виходи наших ППО.

Шевченкова мова породження землі і вогню. Дерево, що вічно палає і ніколи не згорить. Харків відповідає на ці слова залізобетоном своєї незламності.

Ми носимо футболки з надписом "Харків залізобетон". Гроші від них ідуть на ЗСУ. Держпром на них зображений, як фортеця. Харківський нахабний конструктивізм тут єднається з традицією середньовічних лицарів. Харків‘яни лицарі сьогоднішнього дня. Жадан невипадково написав "Тамплієрів".

Я би хотів, щоби ці футболки сьогодні подорожували країною. Як і футболки про Маріуполь, Херсон, Сіверськодонецьк та Миколаїв, про Бучу, Гостомель, Мощун та Чернігів. Ми маємо тримати ці фортеці біля серця. Деякі з них завжди будуть нашими. У деякі з них ми ще обов’язково повернемося.

2 вересня 2022
85
Теги: #Війна

Читайте також:

117
Земля обіймає нас
686
Ті, ким ми не стали
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: