"Я, Руді – джек-рассел-терʼєр, переселенець": цикл дитячих віршів Григорія Фальковича

Війна змінила життя всіх українців. Але особливий відбиток вона наклала на українських дітей. Хтось із них втратив життя. Хтось – родину чи друзів. Хтось тепер не має дому, хтось виїхав із батьками за кордон і пристосовується до нового життя там, хтось залишився в Україні та постійно чує звуки обстрілів, сирен і спускається в укриття. Наші діти подорослішали занадто рано і занадто швидко. Український ПЕН публікує цикл поезій для дітей українського поета Григорія Фальковича. У ньому оповідь про досвід переживання війни та дні, проведені у бомбосховищах, веде київський джек-рассел-терʼєр на імʼя Руді.

Я, Руді, джек-рассел-терʼєр

Невеликі в мене габарити,
Маю хвіст і прізвисько смішне.
Я – тер’єр. Я вмію говорити,
Та не дуже й слухають мене.

Укриття – то непогана штука:
Стільки звуків, пахощів, облич!
Тут на всіх лише одна наука:
Не панікувати – день і ніч.

Ось уже й відбій оголосили!
Вірю, небезпека промине...
Я людей підтримую, щосили,
А вони – підтримують мене...

Написано в ніч проти 01.03.2022, після другої поспіль повітряної тривоги. Коломия. Собака – реальний, київський, на імʼя Руді.

Руді і бомбосховище

Їх давно переназвали:
Тут, за мирного життя,
До війни, були підвали,
А тепер це – укриття.

Для приїжджого народу
Та місцевих пожильців
У пляшках завезли воду,
Купу лавок та стільців.

Темнувато тут, незвично –
Ми й звикаємо, щодня.
От, якби не ця, трагічна,
Звістка – з Бучі й Ірпеня…

Ми тут – гості, не вигнанці.
Пропозицію таку
Ухвалили вчора, вранці,
Й хом’ячок в прозорій банці,
Й, навіть, кіт – на повідку.

Ні, аж четверо котів!
А собаки – й поготів…

Руді і телебачення

Що поробиш, се ля ві:
Руді розлюбив TV.

От раніше, до війни,
З телевізором вони
Спілкувалися чудово.
Так було. Даю вам слово!

Він любив спортивні ралі,
Ще – музичні фестивалі,
Пляжі, конкурси краси
І рекламу ковбаси.

А тепер, по всіх каналах,
Де не глянеш – вибух, спалах,
Перегуки вояків,
Біль і кров, з усіх боків…

Руді – не такої вдачі,
Він – за мирні передачі,
А, щоб миру досягти,
Треба нам перемогти,

Після чого, довгождані,
На блакитному екрані,
Будуть конкурси краси,
Плюс, реклама ковбаси.

А, крім того, для будь-кого,
І не тільки для собак:
Про музеї і про дачі
Будуть різні передачі –
На нормальний, мирний смак!

Руді і обід

Хай би все було, як слід –
Від землі до неба.
Руді думав про обід.
Зранку. Не для себе.

Десь там літаки летять,
Ще й ракети злющі.
А що собачки там їдять –
В Харкові, у Пущі?

Чи сховалися вони –
В укритті, у льосі?
Чи вже звикли до війни?
Чи живі ще й досі?

Якби міг би, то й вночі –
За вогнем, за димом –
Доставляв би він харчі
Друзям-побратимам…

Вірю, буде все, як слід,
Й треба ще додати:
Навіть власний свій обід
Годен він віддати.

Руді і Чумацький Шлях

Походив, постояв, сів,
Пополежав знову –
Двох сусідських, мудрих псів
Згадував розмову.

Про людей, про давні дні
Мірялись думками.
Хто зна, правда це, чи ні:
Хто загинув у війні –
Ті стають зірками.

Й всі Джульбарси та Сірки,
Дворові й елітні,
Теж засяють, як зірки –
Правда, ледь помітні.

Їх побачать тільки ті,
Що собак не били,
Й у наземному житті
Просто їх любили…

Он воно у чому річ!
Розгадали тайну.
Хтось, із небом віч-у-віч,
Завжди бачить чорну ніч,
Інший – світлодайну.

Руді і місто Коломия

Може, хто не розуміє –
Файне місто Коломия!

Не останнє між містами –
Пахне хлібом і котами,
Пахне кавою міцною,
Пилом, ліками й війною.

А от звуки в нас такі:
Горобці, легковики,
Ще – ворони, голуби
І сирена, щодоби...

Вже збагнула Коломия,
Що, коли сирена виє,
То загроза для життя –
Треба бігти в укриття.

А відбій – маленьке свято!
Наших дуже тут багато:
Де не глянеш – лапа й хвіст,
З різних областей і міст.

Тут і вигул симпатичний,
Ми й гуляємо щодня,
І, дарма, що я столичний,
Ми – собаки, ми – рідня!..

Файне місто Коломия,
Файна в Коломиї й мрія:
Щоб добро перемогло,
Щоб навіки зникло зло,
Щоб сирени не звучали,
Щоб лунала пісня й сміх,
І собаки не втрачали
Щоб господарів своїх.

Руді і нічний політ

Руді снилося, що він не спить,
Снилося йому, що він летить:
Над містами, селами, шляхами –
Спільно з гамірливими птахами.

Ти куди – запитують – летиш:
На Варшаву, в Прагу, у Париж?
Чи в якусь країну невідому?
Ні – відповідає він. Додому!

Там, у місті зраненім моїм,
Чи вцілів, чи вистояв мій дім?
Чи втекли від бомби та від кулі
Всі знайомі Рекси, Джеки, Джулі?
Навіть наших дворових котів
Я б зустрів, як друзів та братів.

Тож, якщо там спокій, мир і лад,
Тим же шляхом полечу назад –
Крізь вітри, негоду і утому,
І скажу – я вивчив це давно:
"Хоч у гостях добре, все одно –
Годі, повертаймося додому!"…

Він зітхнув, ще й позіхнув, як слід,
І продовжив свій нічний політ.