#PEN_TEN: Інтерв’ю з Гаською Шиян

Опубліковано: 26.02.2020,  Переглядів: 366

У рубриці #PEN_TEN – подвійна інтелектуальна насолода: письменниця та перекладачка Гаська Шиян відповідає відразу на 20 запитань про творчий процес, силу слова, найбільші виклики у професії та важливі теми в українській літературі.  

1. Як змінилася роль письменника/перекладача у ХХІ столітті?

Мені здається, основні зміни почалися значно давніше – коли письменництво перестало, так би мовити, “належати елітам”. Безумовно, завжди були народні поети, але, на мій погляд, у ХХ столітті література суттєво урізноманітнилася стилями і жанрами, які без проблем співіснували в одній епосі й кожен з яких мав своє коло читачів. Саме через цю сегментацію аудиторій письменники мають дедалі менше впливу на загальні маси, хоч у найуспішніших із них може бути багато шанувальників. Утім, критерії успіху в літературі, як і в інших мистецтвах, теж викликають багато запитань, бо розміри накладів зовсім не завжди є ознакою художньої якості тексту.

Якщо говорити про перекладачів, то не думаю, що їхня роль суттєво змінилася. Художню книжку не заженеш у ґуґл-транслейт, а інтерес до іншомовних літератур у часи глобалізації насправді зростає, і, скажімо, норвежцю може бути дуже цікаво читати сучасну японську літературу (і навпаки).

2. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?

Я дуже обережно ставлюся до покладання “моральної відповідальності” на плечі митця. Безумовно, кожен, хто має хоч якийсь вплив на громадську думку, повинен на це зважати. Втім, я вважаю, що якщо у мистецтва і є завдання, то воно полягає у тому, щоб ставити суперечливі запитання і привертати увагу до незручних моментів, а не в тому, щоб давати відповіді й рецепти.

3. Чи може письменник сьогодні лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Так, письменник, як і будь-який митець, не є автоматично громадським діячем чи моральним авторитетом. Зрештою, є дуже різні жанри. А також є талановиті люди, які є мізантропами, соціопатами, мізогінами чи просто аполітичними фріками, байдужими до суспільних проблем.

4. Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Слово взагалі може багато що змінити. У хороший чи в поганий бік. Бо одна з його прямих функцій – імператив і заклик до дії. Воно завжди було дуже ефективним інструментом пропагандистської машини і залишається ним, навіть якщо форми подачі й видозмінюються. Тому дуже важливо не плекати і не розвивати мову ненависті. Я проти табу і цензури в творчості, але треба завжди пам’ятати, що кожен звук викликає відлуння.

5. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Навіть найбільша вигадка (скажімо, фантастика чи казка) все одно про правду, бо описує взаємодії й процеси на основі людського й суспільного життя. Мені ще не доводилося читати жодної книжки, яка би була абсолютно відірвана від реальності. Це б, мабуть, мав бути просто якийсь набір букв, абракадабра без слів і речень. Усі речі, які здаються нереальними, здебільшого є просто метафорами. Ну, а якщо говорити про “засновано на реальних подіях”, то в художній літературі і як читачка, і як авторка я найбільше люблю твори, де персонажі та події сконструйовані, а не прямо переписані з життя. Документалістику, автобіографізм і пропускання історії через призму власного “Я” волію залишати для есеїстики і репортажу.

6. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

На безпосередню роботу над текстами – написання і редагування – мушу виділяти час і простір. На жаль, не можу писати будь-де і будь-коли, і, крім того, мені важлива безперервність у кілька тижнів мінімум, під час яких живу за своїм біологічним годинником і не відволікаюсь на практичні речі. Втім, творчий процес все одно триває постійно, бо складається з накопичення досвідів та інформації навіть у зовсім нетворчій рутині. Письменництво – це спостережливість і архівування. Тому книжка, яка номінально писалася рік-два, скорше за все насправді “варилася” і вистоювалася десять-двадцять.

7. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника/перекладача?

Це два зовсім різні процеси. Перекладацтво – це така гра на влучність, бо потрібно водночас і передати інтонацію та мелодику письма, і часом пояснити чи адаптувати контекст. Тому мені дуже подобається польське слово tłumacz – воно значно краще передає поставлену перед фахівцем задачу.

Щодо письменництва, то тут для мене магічним моментом є оживання персонажів. Оживаючи в уяві й книжці, вони починають диктувати авторові, що хочуть робити. Ще крутіше – це коли зустрічаєш прототипів тих, кого вигадала. Буквально нещодавно був випадок такого стовідсоткового візуального потрапляння: я зустріла дівчину, схожу на другорядну героїню мого роману “За спиною”. В такі моменти розумію, що написала правду.

8. Які найбільші виклики у професії письменника/перекладача сьогодні?

Один із викликів – це якраз те, що від письменника все ж очікують чіткої громадянської позиції. Вважають, що він має стояти на чиємусь боці в найрізноманітніших дискурсах – від феміністичного до екологічного. Типу є така ілюзія, що письменнику до всього є діло – від порятунку пінгвінів до сексуального харасменту і зарплат в конвертах. Насправді ж основна задача, яку я бачу перед авторами текстів (та й то не всіх, а лише тих, хто пише про сучасність), – фіксувати добу. При цьому за людиною залишається право бути асоціальним снобом чи розпусним дослідником маргінесу. Це вже суто її людське, а не професійне.

9. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

Думаю, що до цього моменту на мою творчість дуже сильно повпливало те, що я народилася і прожила більшу частину життя у Львові. Попри всю складність моїх стосунків з цим містом, це точка, від якої відштовхується вся компаративістика. Бо це те, про що я найбільше знаю, у чому є найбільшим інсайдером і де найлегше зчитую людські й соціальні маркери. Уже написавши “За спиною”(роман, який я не позиціонувала як львівський) і презентуючи його в інших містах в України, я виявила, що в моєму творі є досить багато контексту, який поза Львовом здається незрозумілим і бутафорним.

Проте абсолютно не уявляю, що розвинулася б як письменниця, не виїжджаючи зі Львова. Мені дуже потрібен глобальний контекст, і писати я почала лише тоді, коли почала активно подорожувати. Загалом я не прив’язана до локусу проживання й ідентифікую себе як українську письменницю – передусім через мову письма. Нерідною мовою писати художні тексти мені дуже складно. Хоч спробувати цікаво, бо кожна мова змінює інтонації й оптику. Мені важливо писати на універсальні теми, працювати над сюжетами, які були б зрозумілі в різному місці й у різний час. І що б я не обрала як контекст чи тло, мені цікаво робити це описово. На кшталт: “Подивіться, ось у нас така-то історія в таких-то декораціях”.

10. Як знайти слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни?

Я не думаю, що до людей різного походження треба промовляти по-різному. Я б навіть не обмежувала це Україною. Впевнена, що емоційне, чуттєве, фізіологічне, екзистенційне дуже схоже переживалося і давніми греками, і сучасними індонезійцями.

11. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?

Гм, важко сказати. Відчувала не раз, як прочитання певних творів змінює інтонацію, настрій, ритміку й мелодику власного письма. Але ніколи не мала відчуття, що краду щось чи надто експлуатую або вдаюся до плагіату. Та й прикладів, коли інших впіймала на чомусь такому, пригадати не можу.

12. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

У мене не такий вже й великий творчий доробок. Але всі три мої книжкові проекти – “Світло згасло в Країні Див” (переклад), “Hunt, doctor, Hunt!” і “За спиною” – писалися досить легко. Мені загалом найскладніше всістися за роботу. А вже як проект зрушив з місця і я на ньому сфокосувалася, то далі рухається досить таки в задоволення. Проте мені завжди складно писати тексти на замовлення. Оповідання для збірок на задану тему витискаю з себе з певним зусиллям.

13. Чому ви навчилися, пишучи/перекладаючи книжки?

Дуже цікаве знання прийшло з аналізом реакцій на тексти. Деякі з них передбачувані, але деякі зовсім ні. Тому я навчилася ще краще усвідомлювати, що сприйняття одних і тих самих речей двома різними людьми може бути діаметрально протилежним.

14. Які важливі теми лишаються невисвітленими в українській літературі?

Мені здається, досі досить мало уваги присвячено всьому спектру людської сексуальності. Ми тільки-но почали виходити на більш-менш чесне й відверте письмо про традиційний формат стосунків між жінкою і чоловіком, а це лише частина того, що можна в цій площині досліджувати.

15. Яких жанрів/форматів бракує сучасній українській літературі?

За моїми спостереженнями, різні жанри розвиваються поступово. Про деякі, як, приміром, фентезі чи детектив, я мало знаю, бо не особливо ними цікавлюся, але так виглядає, що в нашій літературі всього є потроху. І той факт, що вже сформувалися окремі письменницькі тусівки, які між собою не перетинаються, є ознакою позитивної динаміки.

16. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

О! Це страшенно цікава тема! Звісно, за кілька останніх десятиліть аналогове мистецтво зазнало дуже сильних трансформацій. Але, скажімо, фотомистецтву значно складніше, ніж літературі, бо із сучасними технологіями робити класні кадри, які миттєво побачать мільйони, може значно більше людей, ніж в епоху плівки. Щоб зробити вартісний фотопроект в наші дні, недостатньо добре володіти камерою – потрібна цілісна концепція, яка б допомогла йому виділитися на тлі картинок в інстаграмі.

В цілому соцмережі – це про підглядання і показування. Якщо ж говорити про текстову складову, то соціальним мережам характерне також мовне недбальство. Натомість художнє письмо неможливе без фантазії і ретельного ставлення до мови як інструмента передавання емоцій. Зрештою, соцмережі дали багатьом сміливість почати писати і отримати коло читачів. Маю сказати, я – одна із них. Проте в онлайн-форматі, серед мерехтливих сторіз, довгі тексти сприймаються дедалі гірше, крім того, загострюється цензура і все, що з’явилося в соцмережах від твого імені, автоматично вважається твоєю думкою в режимі лайв. Це мене почало втомлювати і дратувати. Як би це дивно не звучало, але написання художніх текстів дає свободу, яку зараз мало де знайдеш. Читання ж допомагає сповільнитися, банально розвантажити мозок і очі від постійного інформаційного й візуального шуму. Якщо ж читати з паперу, то це ще й відпочинок від девайсів. Тому я вважаю, що легкої, розважальної літератури теж цуратися не варто, коли відчуваєш перевтому.

17. Ваша улюблена книгарня або бібліотека

Тут я страшенна віртуальниця. Купити в один клик – це моє. Давно відстежую новинки на літературних фестивалях і подіях, а потім скуповую одним махом усе, що зацікавило. Дуже не люблю носити важкі пакунки, а книжки купувати менш ніж десятками не вмію. Але що стосується бібліотек, то дуже радію, що вони трансформуються і стають осередками культурного життя. Нещодавно мала зустріч із читачами в Бібліотеці імені Тичини на Лівому березі – була дуже приємно вражена комфортністю простору, професійністю працівників і залученістю відвідувачів. Сподіваюся, ця тенденція поширюватиметься.

18. Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Ну, це не єдина моя діяльність. Представлятися письменницею я перестала соромитися десь, може, пів року тому. Мабуть, коли побачила першу наукову статтю про свою творчість – ось тоді відчула, що можна. Але якщо говорити про професії-мрії, за які братися вже точно пізно, то дуже мене приваблюють науковці, які досліджують в лабораторіях усілякі суперточні штуки і ставлять досліди. Наука і технології дуже мене заворожують, хоч я для них ніколи не була достатньо сумлінною.

19. Книги, які вас сформували, мали на вас найбільший вплив.

“Пітер Пен” Джеймса Баррі, “1984” Джорджа Орвелла, “Коханець леді Чаттерлей” Девіда Лоуренса, “Відстрочення” Жана-Поля Сартра, “Світло згасло в Країні Див” Ді-Бі-Сі П’єра.

20. Три книги, які ви прочитали останнім часом і хотіли б обов’язково порадити іншим.

“Конрад, або Дитина з Бляшанки” Кристини Нестлінґер (так, можу дозволити собі розкіш перечитувати дитяче), “Моя бабуся просить її вибачити” Фредріка Бакмана, “Шумовиння днів” Бориса Віана (раджу видання “Вавилонської Бібліотеки” разом із фільмом).

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, в рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на 10 запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай