Головне – грітися між людьми

Катерина Бабкіна

Мій прихисток – дім із пелюсток й листків,

із диких троянд несміливих ростків;

із ірисів ніжних і лілій, з люпин,

з тендітних конвалій, із різних шипшин.

Фортеця моя із гілок й корневищ,

із темряви нетрищ, із жару кострищ,

з ранкових туманів з-над рік та боліт.

там вежа і варта, там рів й живопліт;

там день і там харч; там і тут, і тепер;

там всі врятувались, ніхто не помер;

там більші і менші міста і доми,

там степ і шляхи, і вечірні дими;

там зела живі, ковила й полини;

там мама й сестра; там немає війни.

Він був, але зник, мій найкращий з домів.

Я знову би там опинитись хотів.

Сергій Жадан

Уявляю, як це бачать птахи:

чорну гілку ріки,

і зимові дахи,

і розгублених перехожих на хіднику.

Уявляю, як страшно птахам перелітати ріку.

А вони все одно дивляться на місто згори.

На депо за станцією,

на двори,

на бібліотеку з іншого боку ріки,

на вулиць списані сторінки.

Повторюють цей лютневий вірш,

знаючи його від брам до горищ,

знаючи, де він завершиться, врешті-решт,

і чим він, до речі, завершиться – знаючи

Теж.

Проступить грунт,

як проступають риси лиця,

риба стане в заплавах Дінця,

по обрію сплине домішок чорноти,

буде радість,

будуть очерети.

Головне – грітися між людьми,

любити цю артільну роботу зими,

це нечутне дихання грунту,

його печать.

Треба про це кричати.

Ось вони і кричать.

Ірина Цілик

Сполучені посудини

Ми з тобою – сполучені посудини.

Скільки в мені любові, стільки ж буде і в тобі.

Скільки спокою в тобі, стільки ж і в мені буде.

Але от яка проблема,

ти у війську, я в Києві,

і під час війни закони фізики не діють.

Відтепер

я дірява непросмолена шлюпка,

тріснута порожня ваза,

надщерблена чаша Ґрааля, з якої ніхто не п’є.

Мені страшно залити тебе слізьми,

і тому все тріщить і розпадається.

Тихо,

непомітно для інших

скрапують дні.

Та щоночі підходить вода аж під горло,

і я стаю дибки,

обертаюся на загату,

стримую своїми непоказними грудьми

буйну повінь мулького страху,

аби врешті не розплескати,

не поділитися ним із тобою.

Вранці після бурі

на моєму ліжку можна знайти

мертву рибу,

сирий пісок,

уламки планів на майбутнє.

Але потім ти пишеш:

"Привіт! Я вже п’ю каву. А ти?"

І я ставлю турку тремкими пальцями,

зрівнюючи реальності.