Людина, яка несла в собі світло. Пам’яті журналіста й військового Олександра Махова

Олександр Махов — журналіст, воєнний кореспондент, ветеран АТО, якому ми присвятили шостий портретний нарис нашої серії текстів про загиблих медійників. Двічі в житті він змінював перо на зброю: у 2015 та у 2022 роках, у лавах ЗСУ Махов служив кулеметником. 4 травня 2022 року під час бою у селі Довгеньке біля Ізюма Олександр отримав осколкове поранення, несумісне з життям. Ціною його життя вдалося зупинити ворожу БМП із п’ятьма загарбниками. Багато років він працював воєнкором — на телеканалах "Україна", "Україна 24" та "Дом", міг відтермінувати службу після початку вторгнення, проте вже 24 лютого долучився до лав Збройних Сил. Разом із Сашею до ТЦК прийшла його наречена Анастасія Блищик, це був останній раз, коли вони бачились.

Ти можеш сісти на потяг і поїхати додому, а в мене ні квитка, ні потяга

Стрічками спогадів у мережі друзі та колеги вшановували пам’ять Олександра. Всі як один не могли повірити в те, що сталося, і кожен намагався поділитись спогадом про загиблого. Спогади, як і сам Саша, світлі. "Невиправний українолюб", "людина, яка несла в собі світло", — люди з різних сфер життя Махова писали про його відданість Батьківщині та сильний дух.

Для Саші війна — це особиста історія, він народився в Луганську, з якого мусив поїхати, оскільки не хотів жити під владою росіян. Родина залишилася в окупації, не підтримувала його проукраїнську позицію, а вітчим воював на боці армії ворога.

Саша був одним із тих журналістів, які не залишили тему війни, коли ситуація на Сході відносно стабілізувалася. Він не зупинявся і висвітлював тему життя на тимчасово окупованих територіях. Деякі колеги не розуміли його відданості рідному місту. Чоловік розповідав своїй нареченій Насті, як йому радили "забути і жити далі". З її слів, багатьом людям було дуже важко зрозуміти, як це, коли в тебе більше немає рідної домівки. Її місто на лівобережжі Херсонщини зараз теж перебуває під російською окупацією.

"Нерозуміючим" Олександр казав: ти можеш узяти квиток і поїхати додому, а в мене ні квитка, ні потяга.

***

Колега Саші, Ксенія, розповіла, що її завжди вражав його максималізм. Раннього ранку, коли люди щойно прокидалися, у його соцмережах уже були відео з пробіжки чи зі зйомок.

"Максималістом він був і в роботі. Я допомагала йому в закордонних відрядженнях: із героями, місцями, дозволами на зйомки. У нього був великий проєкт до роковин падіння Берлінського муру, всі зйомки відбувалися в різних регіонах Німеччини. І часто виходило, що герої погоджувалися на інтерв’ю в один і той самий день. Кажу йому: "Ти фізично не встигнеш зняти обидвох на різних локаціях", — але він був категоричний і завжди виконував те, що собі запланував. Це була напрочуд комфортна і приємна співпраця, я не можу згадати жодного негативного моменту чи непорозуміння. У Берліні його героєм був чоловік, який зі Східного втік у Західний, сховавшись у великій валізі. Він не лише розповів цю історію Саші, а й показав. Пригадую, яким враженим був Саша, коли цей уже немолодий чоловік ліз у ту валізу… Ще пам’ятаю, в нього було цікаве відрядження у Конго, куди їм з оператором довелось подолати дуже складний шлях. Він потім кепкував з мене, що проконсультує мене в усіх питаннях, якщо я захочу повторити цей "квест" і поїхати туди. Взагалі у Саші було неймовірне почуття гумору.

А ще неодмінна риса його образу — брови. Його густі чорні брови. І коли він був у кадрі, вони постійно артистично рухалися. На телеканалі, де ми працювали, ми переглядали випуски новин на великому екрані. Саме був сюжет Олександра Махова: на стендапі він знову порухав бровами, і це було дуже ефектно. Всі почали сміятись, і тут прийшов Саша і, так би мовити, "на біс" ще раз зробив це для нас. Усі зайшлися сміхом — цей радісний тоді момент тепер постійно викликає в мене сльози".

Наші романтичні вечори були про війну

Саша і Настя не були знайомі до того, як почали працювати разом. Він їздив у відрядження на Донбас, знімав сюжети про війну. Саша одразу зацікавив Настю, проте вони говорили тільки про роботу.

"Узагалі, перша зустріч дивна була, ми йшли кожне у своїх справах, зупинились, подивилися одне на одного і просто пішли далі. Знаєте, я така розгублена поряд з ним завжди була, постійно казала щось не те. Але все змінилося на День Незалежності у 2020 році. Крім офіційних подій, мав бути марш, організований ветеранами АТО, про який я знімала сюжет. І ось стою я в ефірі, у новій сукні, бачу краєм ока: Саша! Підбігає до мене, вітає, цілує у щоку і біжить далі. Я аж розгубилася… Написав мені того вечора: давно хотів тебе поцілувати".

Олександр сам розповідав Насті, як чотирнадцять місяців на сході України вплинули на нього, загартували характер та зробили більш брутальним.

Настя й сама це зрозуміла, щойно вони почали спілкуватись ближче. На перше побачення він покликав її до себе у відрядження, на схід. Діалоги за кавою завжди були про серйозне: про плани на майбутнє, про життя і про війну. Настя згадує, що довгі вечори були наповнені розмовами про минуле. Воно наздогнало навесні 2021 року, коли Саша почав говорити про те, що скоро почнеться велика війна. Він готував до цього і себе, і Настю, розповідав дівчині про воєнний побут, про те, як себе поводити, як підготуватись та як реагувати на те, до чого неможливо підготуватися. Сумка, з якою він прийшов з фронту, стояла напоготові з 2016 року, а сам Сашко казав Насті: піду не "якщо", а "коли" почнеться.

Він знав, що вона теж піде. Вона не знала, що піде після його загибелі.

Людина, яка несла в собі світло

Від початку повномасштабного вторгнення Олександр Махов служив кулеметником, як і у 2015-2016 роках. Настя розповіла, що ті 70 днів, які він провів на фронті, були, без перебільшення, пекельними.

"Без їжі, без дронів, без відпочинку — вони змогли втримати оборону в таких умовах. Проблема була в тому, що логістика не могла працювати під час постійних обстрілів. А росіяни "навалювали" безперестанку, нашим не було чим відповісти, ні про які ротації українських воїнів не йшлося — без сну, без пауз, вони майже цілодобово були на ногах. Якби не Саша з побратимами, то російські війська змогли б прорватися на трасу Ізюм-Словʼянськ. Завдяки їм Словʼянськ досі український".

Для Насті дні проходили за роботою, закриттям потреб Саші у зброї й амуніції та за молитвою. Щодня вона з редакції їхала до церкви, де просто молилася і, стоячи на колінах, просила в Бога не забирати Сашка. Променем надії для неї став відеозапис, зроблений Олександром на війні, де він зробив їй пропозицію… кільцем від гранати.

На сімдесятий день повномасштабної війни їй подзвонили і сказали, що сержант-кулеметник Олександр Махов загинув у бою за Україну.

Побратим Саші, Сергій Костенко, розповів про журналіста на фронті. Познайомились вони у Долині, а служили разом у селах Черкаське та Довгеньке. Сергій каже, що Саша спершу нічим не виділявся, та невдовзі розкрився. Крім гарного гумору і легкого на підйом характеру, Сашко показав себе відповідальним та надійним побратимом.

"З часом стало зрозуміло, що все, за що Саня береться, він зробить відповідально і професійно. Ще на початку повномасштабної війни він говорив про коптери, казав, що за ними майбутнє. За будь-якої можливості він знімав сюжети про те, як проходять військові будні, як гартується нація. Хотів зняти фільм про жахи й будні війни. Саша був дуже простим, завжди допомагав. Для нього не було різниці: копати окопи, носити бойовий комплект, піднести воду чи їжу. Та й на бойову роботу з ним було іти не страшно: завжди прикривав, без сну і без відпочинку чатував на ворога.

На жаль, на війні трапляється те, чого очікуєш найменше. Підступний постріл з танка забрав життя. Життя, яке бурлило, яке було сповнене ідей та мрій…

Сашко завжди казав, що добро має перемогти зло. І що жити після війни треба так, щоб більше її не допустити, Україна має процвітати".

***

Анастасії Блищик 24, два роки тому її життя завмерло, коли зупинилось серце її коханого. Зараз вона служить пресофіцеркою, займається перейменуванням вулиць на честь її загиблого нареченого, допомагає батькам після виїзду з окупації та працює над документальним фільмом про Олександра, матеріал для якого чоловік почав знімати на свій телефон. У мирному житті Саша і Настя ходили в гори, він навчив її складати рюкзак у похід і казав, що збиратися треба майже так само, як на війну.

Настя завжди знала, що прийде час, і на війну збиратиметься вже вона. Щоправда, не вірила, що ні провести її, ні зустріти там Олександр не зможе.

***

Матеріали

• Ексклюзив: Нові деталі обстрілу під Гранітним
• Як проходить день українця?
• ОБСЕРВАЦІЯ, 2 ДЕНЬ: Кореспондент "Сьогодні" показав умови, в яких живуть евакуйовані з Китаю
• Обсервація, день 3: що потрібно людям?
• Олександр з епіцентру подій: НЕ ДОВІРЯЮ ЗАЯВАМ ПОЛІТИКІВ ПРО КОРОНАВІРУС, ВІРЮ МЕДИКАМ
• "Воєнкор" — подкаст про війну на Донбасі

За допомогу у створенні тексту дякуємо Анастасії Блищик, Оксані Шнайдер та Сергію Костенку

Редактор — Іван Андрусяк