#PEN_TEN: Інтерв’ю з Марією Галіною

У рубриці #PEN_TEN письменниця та перекладачка Марія Галіна розповідає про те, чи може слово змінити щось в умовах війни, як трансформувалася роль письменника у ХХІ столітті, а також про те, чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки.

1. Як змінилася роль письменника/перекладача у ХХІ столітті?

Ще десять років тому я би казала, що зараз письменник не є володарем думок. Але в умовах національної розбудови та зовнішньої загрози, яку ми бачимо сьогодні в Україні, роль письменника (ширше – поета, перекладача, людини Слова), як на мене, стала помітною і важливою. Я гадаю, тут справа не в часі як такому, а у стані нації, бо, на моє переконання, культура, книжки – це і є ті "цеглини", з яких будується нація.

2. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?

Говорити, ніби присягаючись на Біблії, – тільки правду і лише саме правду. Річ у тому, що правду, якщо ти письменник, можна висловлювати у будь-якій художній формі. Фантастика чи химерна проза – це теж правда.

3. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Може, авжеж, хто йому заважатиме? Але тоді, як на мене, його слово не буде таким вагомим.

4. Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Воно може змінити ментальність людей, а ще привернути увагу світової спільноти – це вже немало.

5. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Як на мене, література – це взагалі вигадка, якщо це не репортаж з місця подій. Ба більше – репортаж з місця подій – це теж певною мірою вигадка, бо він належить людині з певними преференціями, має певного адресата тощо...

6. Які найбільші виклики у професії письменника/перекладача сьогодні?

Взагалі не знаю. Для мене – те, що все-все важливе, що я хотіла б сказати, хтось уже встиг сказати до мене, тому я тільки бажала б висловити те ж саме, але інакше.

7. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як "письменницька ідентифікація"?

Для мене це дуже важке питання. У мого прадіда по матері Рудницького був невеликий маєток на Полтавщині, але він сидів у "Крестах" і був засланий до Сибіру, бо відвідував якийсь марксистський гурток, в якому було багато вродливих курсисток... Моя прабабця була грузинкою Челідзе, у нас дотепер у Тбілісі живуть родичі. Мій дід – гінеколог Гринфельд – жив у Харкові, був заарештований як "лікар-убивця", його швидко після смерті Сталіна випустили, але він незабаром помер. Ще один мій дід, нерідний, був у Києві заступником директора Інституту переливання крові, а потім пішов з посади і переїхав із бабцею до Москви. Так трапилося, що я теж поїхала туди з ними. Родина у мене російськомовна, але, оскільки я жила в Україні, то авжеж я пасивна білінгва, як і більшість міських жителів.

Тож я завжди заздрила тим, хто може впевнено казати – я належу до тих-то і тих-то... У цьому сенсі я не належу ані до кого. Я вважаю себе єврейкою та українкою, але мешкаю у Москві і пишу російською – сьогодні не найбільш вигідна позиція, скажімо так... Але я мушу щось робити з такою непевною ідентичністю, використовуючи її як певну оптику та інструмент. Останні шість років я працюю над тим, щоб принаймні вільно виславляти свої думки українською.

8. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?

Я гадаю, такої межі взагалі не існує, бо коли ти щось пишеш, воно твоє, навіть якщо ти переписуєш Дон Кіхота, як в одній з новел Борхеса. Але я сама дуже напружено ставлюся до того, чи не написала я часом чогось, що вже сказав хоть інший. У цьому сенсі найкращі ліки – перекладацька діяльність, бо все, що ти робиш, водночас і твоє, і не твоє. Це така легітимація привласнення. Може, саме тому я так люблю перекладати, позаяк ця справа збільшує власні професійні можливості?

9. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Кожен новий текст, над яким я працюю саме зараз, для мене найважчий. Як не дивно, мені було легко й азартно перекладати російською вірші Юрія Андруховича, Катерини Бабкіної та Василя Махна. Це було залюбки, радість і творча гра.

10. Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Морським біологом. Я й була біологом, тепер трохи шкодую, що покинула цей фах. Приємно, що в нас є поети Павло Гольдін та Михайло Сон, які цього не зробили. А ще є Олександр Заклецький, мій колега, який час від часу рахує дельфінів, але нещодавно переклав Дарелла.

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, у рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.