Ув'язнені голоси Криму

Марія Семенченко

Як Російська Федерація не лише переслідує та позбавляє свободи кримських татар, а й намагається змусити їх мовчати. Історії громадянських журналістів і правозахисників.

Уперше до кримського правозахисника Еміра-Усеїна Куку російські силовики прийшли з обшуком у квітні 2015 року. "Коли весь дім перевернули, а на Еміра одягли наручники, мій дев’ятирічний син запитав: "Це ж вони так само приходили до дідуся 1944 року, так? Тільки зараз до нас прийшли ФСБ, а тоді НКВС…" – розповідає Мер'єм Куку, дружина Еміра-Усеїна. – Навіть дітям усе було зрозуміло. Історія зробила новий виток: 1944 року на кримських татар вішали ярлик "зрадники", а тепер – "екстремісти" і "терористи". Так само, як і тоді, нас оббрехали і обмовили. Не знаю, чим ми так заважаємо Росії. Просто бажанням жити на своїй землі?".

Після анексії півострова Росією 2014 року в Криму почали переслідувати тих, хто мав інакшу позицію, ніж офіційна позиція Російської Федерації. Репресій зазнали, передусім, громадські активісти, незалежні журналісти та всі, хто не боявся говорити і публічно засуджувати діяльність окупаційної влади в Криму.

Сьогодні у списках українських правозахисних організацій – 92 особи, яких вважають політичними в’язнями. Це українські громадяни, які перебувають в ув’язненні на території Російської Федерації та окупованого Криму. Проти частини з них були сфабриковані справи через їхню журналістську та правозахисну діяльність, а також через їхні релігійні переконання.

"З цих 92 людей 88 – це кримчани або люди, заарештовані у Криму. Серед них 70 – це кримські татари, звинувачені в "тероризмі" й причетності до руху "Хізб ут-Тахрір", який вважається в Росії терористичною організацією, а в Україні діє легально, – розповідає Тетяна Печончик, правозахисниця, голова правління ГО "Центр інформації про права людини". – Чому ми виокремлюємо справи громадянських журналістів, активістів і правозахисників? Частина цих людей, на наше переконання, була ув’язнена лише тому, що сильно дратувала окупаційну владу, фіксуючи порушення прав людини та переслідування кримськотатарської спільноти, висвітлюючи політично вмотивовані судові процеси, обшуки й арешти. І хоча їх звинувачують у нібито терористичній діяльності, але справжньою причиною є їхня активна громадянська позиція. Ми вважаємо, що їх невипадково вибрали серед багатьох інших кримських мусульман – щоб чинити тиск і щоб інформація, яку вони фіксували, не була розповсюджена".

Не боятися і не мовчати: громадянська журналістика в Криму

Тетяна Печончик розповідає, що Центр інформації про права людини зафіксував понад 300 випадків переслідувань журналістів у Криму за 6 років окупації.

"Так професійна незалежна журналістика у Криму фактично зникла як явище. Окремі редакції і журналісти були змушені виїхати на материк. Ми порахували, що близько 10 видань цілими редакціями покинули окупований Крим і працюють в екзилі. Інші професійні журналісти, які залишилися на півострові, просто пішли з професії, бо не змогли працювати в умовах тиску і цензури, – пояснює правозахисниця. – Але є й ті, які щиро привітала "русскую весну" і окупацію Криму: вони працюють як пропагандисти і не дають об’єктивної картини того, що там відбувається".

Російська влада обмежила в’їзд і українським журналістам до Криму, декому, як Тарасу Ібрагімову, – на кілька десятків років.

"Крим фактично перетворився на інформаційне гетто, де робота професійних журналістів і професійних медіа є дуже ускладненою і небезпечною. Але попит на інформацію все одно є, і хтось має розповідати про репресії, переслідування і тиск", – пояснює Тетяна Печончик.

&

Після анексії Криму на кримських татар навісили ярлики "екстремістів" і "терористів", хоча справжня причина масових арештів – громадянська позиція і релігійні переконання затриманих

&

Так в умовах окупації виникла громадянська журналістика. Люди, які ніколи не мали жодного стосунку до мас-медіа, взяли телефони, планшети, фотоапарати і почали знімати і ділитися в інтернеті тим, що відбувається на півострові. Дуже швидко вони стали практично єдиним джерелом правдивої інформації з окупованого Криму.

Тетяна Печончик розповідає, що передусім громадянські журналісти у Криму ризикують своєю безпекою, життям і свободою. "Десять громадянських журналістів зараз ув’язненні в Російській Федерації й окупаному нею Криму. Окупаційна влада звинуватила їх у тероризмі та екстремізмі. Це особливо стосується кримськотатарських громадянських журналістів з ініціативи "Кримська солідарність", – говорить правозахисниця. – Ми вважаємо, що причиною переслідування саме цих людей була їхня активна інформаційна діяльність і те, що вони намагалися через майданчики "Кримської солідарності" і власні пабліки у соціальних мережах висвітлювати переслідування кримських татар".

Хоча у міжнародній практиці сьогодні не існує єдиного чіткого визначення громадянської журналістики, правозахисники та медіаексперти окреслюють основні риси цього явища.

"Громадянські журналісти – це люди без професійного журналістського досвіду, які використовують сучасні інструменти та інтернет-технології, щоб створювати та розповсюджувати інформацію. Вони також можуть перевіряти достовірність інформації, яка поширюється традиційними ЗМІ, – говорить Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова організації "Центр громадянських свобод". – Як правило, вони виступають від першої особи, що підкреслює суб’єктивний характер їхніх публікацій. Ці люди можуть взагалі не знати про існування журналістських стандартів чи принципів журналістської етики. Але за певних умов саме громадянська журналістика стає більш ефективною за професійні медіа. І окупований Крим – яскравий тому приклад".

Дехто порівнює діяльність громадянських журналістів з блогерством, але це не тотожні речі. Правозахисники і медіаексперти пояснюють: блогерство передбачає висловлення власної думки, коментування тих чи інших подій, водночас громадянська журналістика включає в себе репортерство, коли людина просто фіксує і передає те, за чим спостерігає. Бути громадянським журналістом, як і громадським активістом чи правозахисником у Криму – небезпечно. У тебе можуть відібрати або зламати техніку, тебе можуть побити, затримати, ув’язнити на довгий термін за сфабрикованими звинуваченнями або ж ти можеш просто зникнути.

"Окупаційна влада переслідує будь-яке інакодумство і будь-які спроби підважити офіційний наратив про "щасливих усміхнених людей" у Криму. Саме громадянські журналісти, правозахисники і громадські активісти, а також будь-які активні люди у Криму, які публічно висловлюють свою позицію або захищають права і свободи людини, та навіть ті, хто просто допомагають іншим (приходять під будинки, коли йдуть обшуки, передають передачі в СІЗО або збирають кошти для родин, що залишилися без годувальника), опиняються під ударом репресивної машини, – пояснює Олександра Матвійчук. – І громадянські журналісти виконують там надзвичайно важливу функцію – служіння суспільству. Вони взялися за цю справу саме тому, що хтось мав взяти на себе ці функції і цю відповідальність".

Історія Нарімана Мемедемінова

"Коли рано-вранці приходять до твого друга, знайомого, сусіда, вибивають двері, одягають на нього наручники, звинувачують у страшних речах, які є неправдою, – як можна бути осторонь? Певне, є люди, які в такій ситуацію можуть лише мовчки спостерігати, але це точно не Наріман, – говорить Лемара Мемедемінова, дружина ув’язненого громадянського журналіста Нарімана Мемедемінова. – Коли він приходив і стояв під час обшуків у знайомих і сусідів, то розумів, що це бачимо лише ми, бо незалежних журналістів тут уже не було. Тоді він просто взяв телефон і почав усе це знімати і викладати в інтернет".

&

Наріман Мемедемінов – один із кримських громадянських журналістів, які фіксували те, що відбувається в Криму після анексії

&

Наріман Мемедемінов – економіст, громадянський журналіст ініціативи "Кримська солідарність". З 2014-го знімав на телефон і поширював онлайн переслідування кримських татар. Кілька разів у нього вдома відбувалися обшуки. Російські силовики затримали Нарімана у березні 2018 року. Його звинуватили у "публічних закликах до здійснення терористичної діяльності, вчинених з використанням мережі інтернет". Приводом для арешту став відеоблог на YouTube, який Мемедемінов вів з 2013-го до 2015 року. У ньому – кілька десятків відеороликів з коментарями політичних подій та закликами дотримуватися норм ісламу, сюжети про культуру та історію кримських татар. Російська прокуратура просила для Нарімана 6 років ув’язнення. 2 жовтня 2019 року російський суд оголосив вирок: до 2 років і 6 місяців колонії-поселення. Наріман своєї провини не визнав.

"Насправді я не маю жодних ілюзій. Найголовніше, що я переконаний, що я правий, я переконаний у тому, що кримські татари – не терористи і не екстремісти. Переслідування є політично вмотивованим лише тому, що я говорив і показував, що відбувається в Криму", – сказав у суді Наріман Мемедемінов і закликав журналістів і надалі розповідати про те, що відбувається на півострові.

Уперше російські силовики прийшли в будинок Нарімана і Лемари Мемедемінових у лютому 2016 року. Тоді, згадує Лемара, обшук проходив більш-менш спокійно – ніхто не виламував двері, не вривався у дім, не кидав нікого на підлогу. Хоча була спроба підкинути їм літературу, якої в них удома ніколи не було. Це був обшук-попередження, перший дзвіночок для родини Мемедемінових, що вони потрапили в поле зору російських силовиків.

"Ми розуміли, що вже під наглядом і що будь-яка наша дія може призвести до арешту. Родичі запитували нас, що ми будемо робити, якщо щось станеться? Але у нас навіть не виникла думка покинути Крим. Тут наш дім. Чому ми маємо покидати його, якщо ми не зробили нічого поганого? – говорить Лемара. – І Наріман не зміг би поїхати, щоб захистити лише свою родину. Він не такий. Такі люди не покинуть свій народ у складні часи".

Лемара Мемедемінова розповідає, що переважно обшуки в оселях кримських татар відбувалися по четвергах. "Прокидаючись вранці й готуючись до молитви, перше, що робив кожен із нас, – це дивився у вікно. Відразу. Машинально, – згадує вона. – Чи не прийшли сьогодні до нас? А до сусіда? А потім уже бралися переглядати стрічку у фейсбуці – доки ти спиш, у твоїх друзів може йти обшук".

&

У Криму на Нарімана чекають дружина і троє дітей

&

Удруге співробітники ФСБ з’явилися на порозі дому Мемедемінових через 2 роки – у березні 2018-го. І цей візит був уже інакшим. "Це просто прийшли звірі – інакше їх не назвеш, – відтворює хронологію подій Лемара. – Був ранок. Ми прокинулися від того, що ломом вибивають наші двері. Вони увірвалися і повалили Нарімана на підлогу, навалилися зверху на нього. Я не уявляю, з якої причини і з якими думками можна так чинити. Знаючи, що в домі є маленькі діти… Я була перелякана і втратила свідомість".

Нарімана Мемедемінова арештували. Поки він перебував у сімферопольському СІЗО, не мав побачень із дружиною. Вперше Лемара поїхала до нього вже у Ростов-на-Дону, куди Нарімана етапували з Криму. Їздить до чоловіка на побачення раз на місяць.

"Бачилася з чоловіком 10 лютого, він тоді перебував у СІЗО в місті Шахти. У березні вже не поїхала, бо карантин, – розповідає Лемара. – Виглядає він нормально. Але проблеми зі здоров’ям у нього є. Його почали непокоїти суглоби, болять поперек і коліна. Ми постійно передаємо йому знеболювальні препарати, мазі".

Нині Наріман знову перебуває в СІЗО в Ростові-на-Дону. 14 травня цього року військовий апеляційний суд міста Власіха Московської області залишив чинним рішення суду про 2,5 роки позбавлення волі в колонії-поселенні. Він також підтвердив заборону Наріману протягом двох років адмініструвати інтернет-сторінки. Адвокат політв’язня Едем Семедляєв говорить, що нині вони готують матеріали для подання в Європейський суд з прав людини.

Наріману Мемедемінову залишилося чотири місяці ув’язнення.

Історії Османа Аріфмеметова, Рустема Шейхалієва, Ремзі Бекірова і Руслана Сулейманова

27 березня 2019 року російські силовики в окупованому Криму провели масові обшуки у 26 будинках кримських татар. Того дня було затримано і оголошено підозру в тероризмі 20 кримським татарам, серед них – Рустем Шейхалієв і Руслан Сулейманов. Наступного дня у Ростові-на-Дону затримали ще 3 кримських татар, зокрема Османа Аріфмеметова і Ремзі Бекірова, які регулярно їздили в Росію, щоб висвітлювати судові процеси над кримськими татарами і відвозити їм передачі від рідних.

Сьогодні "друга сімферопольська група Хізб ут-Тахрір" є наймасовішою за кількістю людей, які одночасно проходять в одній кримінальній справі у Криму. Правозахисники вважають, що це – переслідування за релігійною ознакою. А у випадку з Османом Аріфмеметовим, Рустемом Шейхалієвим, Ремзі Бекіровим і Русланом Сулеймановим – ще й наступ на свободу слова. Усі четверо – громадянські журналісти "Кримської солідарності".

"Не рухатися!" – почув я крик. Підняв голову й побачив людей у чорному, в чорних масках, які вишикувалися клином. Перша думка була, що це якась постановочна сценка. Вирячені очі першого у клині і спрямований на нас у витягнутих руках пістолет внесли ясність, що цей крик був адресований мені. Наступна думка – це якийсь пранк. Відеокамери в "Макдональдс", вишикувані клином при вході бойовики й ми, що сидять за столиком у кінці залу.

(…) Відвели в мікроавтобус. Розмістили грубо між рядами сидінь колінами й чолом у підлогу. Поки кудись їхали, били кийками по спині, ходили по наших спинах, копирсалися в кишенях і в моїй барсетці. Дістали звідти дорожній килимок для молитви. Розкрили його, показують один одному: "Дивись, прапор якийсь. Що це? Прапор?" – запитали мене грубо й різко. Я відповів, що це дорожній килимок. Зняли годинник з руки. Усе це супроводжувалося матом і знущальними виразами".

Це уривок із документального оповідання "Моя депортація", яке Осман Аріфмеметов написав у СІЗО і восени 2019 року через адвоката передав на літературний конкурс "Кримський інжир". В оповіданні Осман описує, як його разом з іншими кримськими татарами затримували в Ростові-на-Дону, як їх жорстоко били, а потім вивезли в ліс і продовжили катувати.

&

Осману Аріфмеметову загрожує 20 років ув'язнення через причетність до релігійної партії "Хізб ут-Тахрір", забороненої в Росії, але легальної на території України. Фото: Тарас Ібрагімов

&

Осман Аріфмеметов – викладач математики й інформатики, батько 2 дітей. Коли в Криму почалися переслідування і арешти кримських татар, він фіксував усе це на відео і викладав в інтернет. Зараз його звинувачують у причетності до забороненої в Росії та не забороненої в Україні релігійної партії "Хізб ут-Тахрір". Йому загрожує до 20 років ув’язнення.

Громадянському журналісту "Кримської солідарності" та Кримської контактної групи з прав людини, батькові 3 дітей Рустему Шейхалієву так само загрожує 20 років ув’язнення.

А Ремзі Бекірову – довічне. Його окупаційна влада звинувачує у так званій "організації діяльності терористичної організації".

"По Ремзі Бекірову досі триває попереднє слідство. Вже понад рік він перебуває у слідчому ізоляторі в нелюдських умовах. У Криму є лише один слідчий ізолятор – у Сімферополі. Він був побудований за часів Катерини ІІ, там дуже довго не робився капітальний ремонт. Це стіни, що руйнуються, це пліснява, це старі ліжка, від яких у багатьох починають боліти спини, це нестача сонячного світла, яка викликає проблеми зі шкірою і зубами. Там утримується значно більше людей, ніж мало би. Харчування не відповідає жодним нормам – ані релігійним, ані просто людським. Медичне обслуговування практично відсутнє. В таких умовах перебувають усі наші хлопці", – розповідає адвокат Едем Семедляєв.

Довічне ув’язнення загрожує і Руслану Сулейманову. Він – фізик за освітою, до моменту арешту давав приватні уроки, займався репетиторством.

"Із Русланом ми познайомилися набагато раніше, ніж почалося його кримінальне переслідування. Ми дуже часто зустрічалися під час судів, які він знімав на телефон. Я представляла його інтереси ще з початку його активізму – Руслана неодноразово затримували правоохоронці, зокрема, коли він виходив з одиночними пікетами з плакатом "Кримські татари – не терористи", – розповідає кримська адвокатка Ліля Гемеджі, яка захищає Руслана Сулейманова в суді. – Він завжди був дуже активним, завжди переживав за долю народу і тих, кого переслідують за політичними мотивами".

Ліля Гемеджі згадує, як 27 березня 2019 року вранці їй подзвонила дружина Руслана і сказала, що в них удома обшук. Сулейманова затримали і за кілька днів разом з іншими фігурантами справи етапували в Ростов-на-Дону. 26 березня цього року його перевели назад до Криму і лише тепер розпочали щодо нього слідчі дії.

&

Руслан Сулейманов до арешту був учителем фізики. Після анексії він брав активну участь в акціях протесту і виходив на одиночні пікети з плакатом "Кримські татари – не терористи"

&

"Руслан – дуже сильний, він заряджає позитивом, він не зломлений. На пропозицію слідчого відмовитися від перекладача в обмін на можливість побачитися з дружиною, Руслан не пристав. Він сказав: "Я цим не торгуюсь, я буду доводити свою невинуватість і йти тим шляхом, який вважаю правильним". Хоча він понад рік він не бачився з дружиною і дітьми, не має можливості з ними зідзвонюватися, а листи не завжди до нього доходять", – розповідає Ліля Гемеджі.

Після того, як Руслан прибув у слідчий ізолятор Сімферополя, він кілька днів перебував у карантинній камері, розповідає адвокатка. Це камера з куполоподібною стелею, де в повний зріст можна стояти лише по центру приміщення. "Я його відвідувала в сімферопольському слідчому ізоляторі двічі. Умови, в яких він перебуває, не відповідають санітарним нормам. Також це вже був період карантину, але на спілкування зі мною і на суд його виводили без засобів індивідуального захисту", – говорить Гемеджі.

Історії Еміра-Усеїна Куку і Сервера Мустафаєва

11 лютого 2016 в будинку кримського правозахисника, члена Кримської контактної групи з прав людини Еміра-Усеїна Куку відбувся обшук. Його арештували і відкрили проти нього кримінальну справу за фактом "терористичної діяльності".

"Того дня ми прокинулися від жахливого тупоту. Я кажу: "Еміре, це вони?" А він: "Так, прийшли". За 2 хвилини нам вибили двері, виламали частину стіни. Увірвались, поклали Еміра на підлогу, одягли наручники. Читаючи постанову про обшук, вони вже, по суті, оголошували вирок. Тому що весь цей суд, усе це слідство – велика формальність, цих людей уже назначили терористами, – згадує Мер'єм Куку, дружина Еміра-Усеїна. – У постанові вони зачитували, що шукають вибухові речовини, зброю, боєприпаси, наркотичні речовини та все, що може бути пов’язане з тероризмом. Але нічого, крім книжок, не знайшли".

Майже через 4 роки після арешту – 12 листопада 2019 року – суд оголосив вирок Еміру-Усеїну Куку: 12 років позбавлення волі.

&

Мер'єм Куку: "Чим ми так заважаємо Росії? Просто бажанням жити на своїй землі?"

&

"Нічого погано ті, кого посадили, не робили. Засудили тих, кого всі знають як людей добропорядних. Справжніх лідерів, довкола яких збирався народ, які робили щось хороше у своїй громаді. Ніхто з нас ніколи не повірить у жоден тероризм серед кримських татар", – говорить Мер'єм Куку.

Два роки тому – 21 травня 2018 року – затримали ще одного кримського правозахисника, координатора "Кримської солідарності" Сервера Мустафаєва. Його так само, як і інших, звинувачують у тероризмі.

"Провели в той день обшук в його домі – і він уже свободи не бачив. Жодної забороненої літератури, зброї, заборонених речовин під час обшуку вилучено в нього не було. Протягом цього часу було завершено слідство, тепер справу розглядає Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону. Сервер перебуває там у слідчому ізоляторі", – розповідає адвокатка Ліля Гемеджі, яка захищає в суді Сервера Мустафаєва.

Одне із судових засідань призначили на 18 травня 2020 року. "Я бачу невипадкову прив’язку до дати, – зауважує Гемеджі. – У траурний для всіх кримських татар день відбуваються судові засідання щодо найкращих їхніх представників".

Говорити

Ліля Гемеджі вважає, що жорсткі обшуки та арешти є нічим іншим, як залякуванням. "І відбувається залякування не однієї конкретної людини, а цілого народу, – говорить вона. – Щоб не було тих, хто після арешту одного правозахисника чи журналіста, вийшов би на його місце і продовжив його діяльність. Потрібна сіра маса, яка буде підкорятися загальному вектору в Криму. Протягом багатьох років кримськотатарський народ провадить свою мирну і ненасильницьку боротьбу. Спочатку це було право за повернення на Батьківщину, згодом відстоювання майнових прав, а тепер це відбувається в іншому контексті, але ніколи кримськотатарський народ не брав до рук зброї і не переходив межу. Це народ-дисидент, народ, який мирно доводить свої ідеї".

До 2014 року ніхто і ніколи не говорив про кримських татар у контексті тероризму чи екстремізму. Правозахисники пов’язують нинішні кримінальні справи з тим, що кримські татари у своїй більшості не погодилися з тим, що сталося з Кримом 2014 року.

"Я думаю, що це своєрідна помста з боку Росії. Коли Меджліс кримськотатарського народу обрав жорстку позицію – його просто визнали екстремістською організацією, – зазначає адвокат Едем Семедляєв. – Сьогодні "кримські терористи" – це люди, у яких знайшли кілька книжок релігійного спрямування. Про жодні бомби, зброю, вибухівку, які передбачає тероризм, взагалі не йдеться. Це політично вмотивовані справи. І, звичайно, ми говоримо, що це переслідування за релігійною ознакою. А громадянських журналістів переслідують за те, що вони просто висвітлюють події в Криму".

&

Син Сервера Мустафаєва Юнус біля фотографії свого батька в Бахчисараї. Йому загрожує до 20 років ув’язнення

&

Важливо наголошувати, що серед ув’язнених і засуджених кримських татар є громадянські журналісти і правозахисники. Це надає справам зовсім іншого відтінку, говорять правозахисники.

"Привернення уваги до них як до журналістів, до їхньої діяльності, яку вони провадили до моменту свого арешту, ламає картину про те, що ці люди є терористами, що вони здатні на вбивства або захоплення влади, – наголошує Ліля Гемеджі. – А ще це впливає на ставлення до них співробітників СІЗО. Вони побоюються, що матимуть проблеми, якщо раптом будуть якісь негативні наслідки для цих людей, і через це не допускається фізичне насильство".

Правозахисники наголошують, що потрібно привертати увагу до судових процесів над політичними в’язнями і по можливості – відвідувати їх. "Так ми показуємо, що не покинемо цих людей у жодному випадку. А ще, коли у таких справах є резонанс, то суди бояться відкрито застосовувати якісь неправові рішення, а якщо й застосовують, то все це фіксується і є підставою для реакції міжнародної спільноти", – зазначає Гемеджі.

"Коли ти говориш, хоча б крихта, але змінюється. Коли ти мовчиш, не відбувається нічого, – підсумовує Лемара Мемедемінова. – Тож тільки якщо ми будемо говорити, світ дізнається, що насправді відбувається в Криму з кримськими татарами".

Перше фото – Стас Юрченко, Ґрати

У матеріалі також використані світлини Крим. Реалії та Кримської солідарності