#PEN_TEN: Інтерв’ю з Ією Ківою

472
Роздрукувати
Ківа Ія
Ківа Ія
Українська поетка, перекладачка та журналістка
#PEN_TEN: Інтерв’ю з Ією Ківою

У рубриці #PEN_TEN – збільшена інтелектуальна насолода: поетка та перекладачка Ія Ківа відповідає на 11 запитань про силу слова, правду та вигадку в літературі, свободу в письменництві та літературу в добу інформаційних технологій.

1. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Письменництво і громадянська активність – різні речі. Завдання письменника – створювати нові світи, вслухатися в zeitgeist – дух часу, шукати неочевидні зв’язки між речами, оприявнювати їх, працювати з майбутнім, увесь час, як на картинах Шагала, зазираючи в минуле і тримаючи в голові теперішнє. Завдання ж людини, яка водночас може бути й письменником, – залишатися людиною, за будь-яких обставин.

Не всі мають громадянський темперамент, риторичні здібності й необхідні експертні компетенції, аби публічно коментувати ті чи інші речі. Скажімо, той факт, що в багатьох дискусіях про мову взагалі відсутні лінгвісти, багато говорить про рівень таких дискусій. Висловлюватися з якогось питання, мати думку, тобто вміти її аргументовано викласти й захистити перед опонентами, та бути експертом – також різні речі.

Мовчання як важкість або невміння говорити й звичайний конформізм вкрай важко розрізняти. Як і, умовно кажучи, піар на гострих темах і віру в те, що слова (часто дуже емоційні та необдумані) щось можуть змінити. Але про те, що свобода слова не є даністю, точно не варто забувати. Тому сама можливість солідарності, зокрема в правозахисних акціях і підтримці соціальних проєктів, видається мені вкрай важливою і цінною, в тому числі і як інструмент формування здорового суспільства. Особливо в країні, яка ще не зовсім розібралася зі своїм тоталітарним минулим і посттоталітарним теперішнім. Я, наприклад, намагаюся долучатися до різних форм солідарності, тому що це дає віру в те, що ти і твій голос важливі, адже література також почасти про те ж саме.

2. Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Словами можна назвати російсько-українську війну на ім’я. Недарма ж існує стільки способів її означення: АТО, українська криза, українська війна, конфлікт на Донбасі, війна на сході України тощо. За кожним формулюванням стоїть певна інтерпретація одних і тих самих подій. Словами ж можна зробити російсько-українську війну видимою для тих, хто не бере в ній участі безпосередньо або взагалі нічого про неї не знає. Словами можна російсько-українську війну пояснити самим собі й поділитися цими рефлексіями з іншими. Слова можна використовувати для пропаганди і маніпуляцій, а можна – для незаангажованого висвітлення різних точок зору. Я хочу сказати, що мова – досить складна система виборів, і за кожним із них стоять різні сценарії подальшого розвитку оповіді й, відповідно, різні наслідки та майбутнє – як і в житті. Пам’ятаєте, як у казках: ліворуч підеш – коня втратиш, праворуч підеш – смерть свою знайдеш? Можна, звісно, вважати, що наші вибори (мовні, вчинкові, людські) ні на що не впливають, але я сподіваюся, що кожен має приклади з власного досвіду, які можуть це заперечити. Ба більше – в умовах війни слова набувають такої сили й важливості, які принципово неможливі за відносного миру, бо полю білого аркуша фактично протиставляється поле бою, а словам – зброя.

3. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Я не втомлююся покликатися на Аристотеля, який у "Поетиці" писав, що художнє висловлювання не має бути правдивим – воно має бути подібним до правди. Тобто література має бути переконливою: вражати уяву, справляти сугестивний ефект, приголомшувати розум, викликати емпатію, обурювати, перевертати картину світу догори дригом… Але цій правді художнього висловлювання протистоїть зовсім не вигадка, а саме життя, яке завжди приголомшуватиме й збиватиме з ніг сильніше за будь-яку фантазію.

4. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника/перекладача?

Свобода.

5. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?

І мови, і культури треба вчитися, адже люди не народжуються з цими знаннями. На цю тему мені дуже подобається вислів Дмитра Шостаковича: "Поціновувачами й знавцями музики не народжуються, а стають... Для того щоб полюбити музику, треба перш за все її слухати". І коли вже ти набудешся, говорячи словами Тараса Прохаська, мови інших, не так просто виокремити, де в твоєму тексті вплив прочитаного, побачено чи почутого, а де власне твої думки, спостереження та формулювання. А поштовхом стає не так конкретний текст, принаймні в поезії, як сама енергія творів інших людей, причому не обов’язково літературних. Як на мене, це не про присвоєння, а про той дух, який дихає, де йому заманеться, і який час від часу зачіпає крилом тих, хто має відкрите серце дитини.

6. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Складність буває різною. Часом просто важко витягнути себе з оніміння як реакції на внутрішні й зовнішні кризи чи травми та почати говорити. Часом абсолютно не виходить синхронізуватися з тією думкою чи емоцією, яка має потенціал важливого висловлювання. Це коли ти розумієш, що намацала щось важливе, але, ніби під анестезією, не відчуваєш цього. Часом, якщо йдеться про переклад, абсолютно зрозумілий і простий на позір текст доводиться довго носити всередині й проживати, щоб уточнити важливий відтінок значення, який, можливо, крім тебе, взагалі ніхто не зауважить.

7. Чому ви навчилися, пишучи/перекладаючи книжки?

Письмо для мене – єдиний можливий спосіб бути собою. Тому, пишучи, дізнаюся, хто є я, тобто фактично дивлюся в люстерко (у прямому повсякденному сенсі, до речі, я майже цього не роблю). Переклад почасти є продовженням цієї ж роботи і трохи підгляданням за тим, як інші дають собі раду з дослідженням і прийняттям себе. А в прикладному сенсі письмо і переклад – це постійна робота зі словником, тобто відкриття, уточнення чи переосмислення різноманітних реалій, понять, їхніх значень і зв’язків.

8. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

"Не всі ми помремо, але всі перемінемося"... Це питання нагадує відому фразу із "Собору Паризької Богоматері" Гюго "це вб’є те": йшлося про те, що винайдення верстата Ґутенберга і розповсюдження книгодрукарства суттєво вплинуть на місце й значення собору в житті людини. Так і сталося, але релігії досі існують, хоч стосунки людей з Богом і приписами священних книг сьогодні інакші, ніж тисячу років тому.

Інформаційна революція й глобалізація, звісно, впливають на наше життя, але це лише додає художній літературі роботи. Старий світ руйнується просто у нас на очах, ми зазнаємо принципово нових досвідів і викликів і, здається, вже готові визнати це не апокаліпсисом, а новою картиною світу. І для життя в ньому нам доведеться змінюватися – незалежно від того, хочемо ми того чи ні. А це означає, що література муситиме шукати нову мову, аби пояснити всі ці зміни (як минуле, теперішнє і майбутнє). Власне, це вже відбувається.

9. Ваша улюблена книгарня або бібліотека?

Одна з моїх улюблених бібліотек – книжки, які збирали кілька поколінь моєї родини і які залишилися в Донецьку. Тільки опинившись без усіх тих словників, в які так зручно заглядати для справи чи просто гортати перед сном, без усіх тих томів, запах яких давно вже став частиною мого власного повітря, без усіх тих стосів книжок, що складають значну частину простору мого дому, розумієш, яким затишним був той довоєнний світ, у якому я колись жила.

Ще одна важлива бібліотека – ті книжки, які з’явилися в мене у Києві. У багатьох із них геть інакші історії, часто дуже приватні й важливі, адже вони були подаровані людьми, чиї письменницькі або перекладацькі голоси я дуже ціную. Неважко здогадатися, що велике місце в ній посідають саме збірки поезії різними мовами.

А взагалі я страшенно люблю домашні бібліотеки інших людей. Якщо випадає прийти до когось у гості, я завжди роздивляюся книжки, бо вони багато говорять про їхніх власників, навіть якщо є випадковими або нечитаними.

10. Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Садом – наприклад, яблуневим чи розарієм. Або бузковим кущем. Або лісом, але обов’язково із хвойними деревами.

11. Три книги, які вас сформували, мали на вас найбільший вплив?

На запитання такого штибу неможливо відповісти, бо хочеться в умовний ковчег взяти все, нікого й нічого не забути, щоб у твоїй пам’яті "не згорів жоден рукопис", а я, на жаль, не Бог і не пам’ятаю все створене людством на ім’я. У дитинстві, наприклад, на мене надзвичайне враження справляла наукова фантастика. "451 градус за Фаренгейтом" Бредбері, "Пасинки неба" Гайнлайна, твори братів Стругацьких і Станіслава Лема. Але, сподіваюся, те, що я читаю сьогодні, продовжує на мене впливати й змінювати. А інакше нащо читати?

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, у рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай

Ківа Ія
Автор - Ківа Ія
8 квітня 2020
472
Теги: #PEN_TEN
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: