Люба-Параскевія Стринадюк: "Я шукала у Харкові гори"

Поки ми збираємо заявки від майбутніх учасників та учасниць третього сезону #ЛітРезиденція, Банди Шолтес збирає спогади наших перших резидентів та резиденток. Перша розмова – з Любою-Параскевією Стринадюк.

Банди Шолтес – а от скажи чесно, Любо, – як тобі вдалося стати першою резиденткою такої крутої резиденції? Я ж думаю, коли журі вперше мало це вирішити, то зробити вибір і надати комусь перевагу було нелегко, адже проект тільки починався. То ж як перший поцілунок, від нього багато залежить.

Люба-Параскевія Стринадюк – на резиденцію я подавалася з Гуцульським театром Гната Хоткевича. Сам Хоткевич – з Харкова, з Холодної гори. У його театрі колись у Красноїллі (це на Гуцульщині) грав мій гуцульський родич. Коли подруга вкотре надіслала мені в месенджер посилання на Харківську літературну резиденцію, я змушена була його відкрити й прочитати. І відписати їй: це аж до Харкова, ні. Далеко. Задалеко. Дякую.
Але моя допитливість й цікавість, і Хоткевич з його Гуцульським театром спонукали мене таки податися. Хоткевич зі своїм Гуцульським театром, Харків – рідне місто Гната Хоткевича, Харківський Літмузей, де були матеріали про Хоткевича, про його літературну діяльність, про гуцульський театр – що ще треба для першого поцілунку. Все є. Навіть мене не треба.

Банди Шолтес – признаюся, що я теж подавав заявку на першу резиденцію, але не пройшов. На щастя, подавався тоді ж на ще один проект, і там все вдалося, і це мене втішило. Але я собі прикидував – якщо пройду і поїду у Харків на місяць, то як воно все буде? Адже найчастіше ми уявляємо щось нове ось так, а воно насправді виходить трохи інакше. Які у тебе були очікування?

Люба-Параскевія Стринадюк – до того східніше Києва я ніде не була. Нічого не уявляла. Просто їхала. То була вже друга половина листопада. Ближче до зими. Переживала за вітри степові – чи, наприклад, не здують мене, не загублять у холодних безлісих рівнинних просторах. Скажу, що на другий тиждень я все ж пішла шукати гір у степу: на Холодну гору, звідки родом Хоткевич. Приходила туди двічі. Змерзла, обвітрена, доходила аж до Полтавського Шляху, в надії таки знайти ту чарівну гористу місцевість в степу.

Банди Шолтес – Розкажи, будь ласка, де ти жила, куди ходила, з ким пила каву і як проходив день.

Люба-Параскевія Стринадюк – жила в "Мирі" – готелі в Харкові. За умовами резиденції я повинна була також відвідувати літературні події, цікавитися мистецьким життям міста. Ходила на читання, які проводилися в Харкові – на презентацію книги Юрія Шевельова "Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади". У той самий час до Харкова приїздив Василь Карп’юк, письменник, видавець, презентував проєкт "Віртуальний музей-архів Тараса Мельничука". Відкрила для себе також "Арабески" – театр у Харкові.

Харківський ЛітМузей був місцем, куди я приходила в архіви, там я шукала матеріали по Хоткевичу, по його Гуцульському театру, дізнавалася для себе й відкривала цю тему.
Працювала за ноутбуком у кав’ярні "Централь" – і пізно ввечері поверталася до "Миру", щоби зранку знову податися в місто.

Банди Шолтес – мені як письменнику дуже цікаво почути про процес робити. Як ти писала, як Харків і вся ситуація вплинула на твою оптику бачення свого завдання, на ідеї та працездатність і прокрастинацію?

Люба-Параскевія Стринадюк – почала я з пошукової роботи – з матеріалів про Гната Хоткевича. Перш ніж писати про його гуцульський період, потрібно було почати з біографії. Непростої й багатої біографії. Щоби зрозуміти, як Хоткевич із Харкова дійшов до гуцулів. Щó це за період був у його житті, і який цей стосунок мало його до гуцульських акторів.

Я багато аналізувала, нотувала. З’ясовувала для себе. Щоби змогти виокремити те, що мені потрібно. І, звісно, Харків додав мені момент – факт самих гуцулів у Харкові: у 1913 році Хоткевич заснував на Холодній горі майстерню гуцульських виробів, паралельно проводилися Гуцульські вечори в Харкові. І Хоткевич майже зреалізував був свою давню й велику мрію – перевезти весь свій Гуцульський театр до Харкова й гастролювати з ним по цілій Україні. Однак Перша світова війна руйнує плани.

Скажу ще трохи про книжку. Вона матиме назву "Історія однієї гуцульської родини. Помітки для пам’яті". В ній також буде про Гуцульський театр Гната Хоткевича. Про його заснування, життя, гастролі. Про мого гуцульського родича-актора театру. Так, у книжці згадується Харків. Авжеж, є Хоткевич – як режисер театру, друг гуцулів. Це – не роман. Це буде невелике видання. Я довго шукала форму, стиль, мову, як би могла зазвучати ця книжка, яким голосом. Як би мені подати, написати те, про що хотіла б сказати. Це буде в стилі поміток – невеликих чітких позначок, згадок, описів. Зафіксувати те, що є. Не розгубити. Не забути. Все дуже лаконічно. Розділи невеликі. На сторінку. Радше – про брак пам’яті, згадок, ніж їх надмірність; про потребу, однак, зафіксувати те, що є. Не знехтувати, не розгубити. Можливо, за рік чи більше це видання буде таким, як я його бачу, і зможу поділитися ним з читачами.

Банди Шолтес – а не було часом у Харкові самотньо?

Люба-Параскевія Стринадюк – самотність моя чарівна! Мені бракувало дня і Сонця. Темніло вже о третій, і Сонце не таке, як у горах!

Банди Шолтес – пройшло вже немало часу, але якщо ти і зараз зможеш назвати три речі, які найбільше запам’яталися, – то вони реально тобі запали в душу і мозок...

Люба-Параскевія Стринадюк – цілоденна прогулянка Харковом із Завеном Баблояном, його найцікавішими місцями. Його розповіді, історії про місто. Спілкування з людьми з Літмузею, які там працюють. Поїздка до села Високого з кураторкою Тетяною, де останні роки жив Гнат Хоткевич зі своєю родиною. Музика і спів (голоси) акторів у класичній комедії "Ромео. Джульєтта" театру "Арабески", особливо Міська Барбари.

Банди Шолтес – ну і ще таке, може трохи банальне, але, думаю, твоя відповідь стане у пригоді тим, хто стануть резидентами цього року. Що б ти їм порадила, а чого б, навпаки, не радила?

Люба-Параскевія Стринадюк – нічого не радитиму, ані не радитиму. Успіху усім сердечно бажа