Мойсей Фішбейн. In Memoriam

Помер поет, перекладач, громадський діяч Мойсей Фішбейн. Збігли 73 роки насиченого, творчого, пристрасного життя.

Мойсей Фішбейн – один із найбільш яскравих представників того надзвичайно потужного та естетично викристалізованого покоління українських поетів, яке дебютувало в 1970-х роках. Він умів зводити вишукані фонетично й асоціативно наснажені словесні конструкції, натхненні мотивами високого модернізму, взагалі блискуче працюючи з мовою –

(...) На чорній кручі крук
осліплий кряче,
І попелом заметено сліди,
Сиди і кряч, заблуканий, сиди
І кряч, і кряч, осліплений,
неначе
Ти можеш воскресити їх,
жебраче, -
Згорілі житла, спалені сади.
Вмів і гратися з текстами на рівні віршованого дотепу:
– Онде шпроти, онде кілька.
Скільки хочеш? – Кільки? Кілька!
– Онде кілька, онде шпроти.
Шпроти хочеш? Хочеш? – Проти!

Безумовно, Фішбейн належав і до тих, хто зберіг у своїй творчості "фотографії" радянської доби –

(...) Нудота карантинна,
У місті скарлатина,
Ковтати щось гірке,
Лахмітники, склярі,
"Гострю ножі", хворіти,
Напливи "Ріоріти"
В якомусь попурі,
В якоїсь там рідні
Поштівка з Палестини,
Безвихідні гостини,
Пропащі вихідні,
Вже ради не даси,
"Закусочна", "Сифонна",
В коробці патефона
Згасають голоси...

Поміж визначних рис Мойсея Фішбейна було те, що він успадкував розмаїті культурні традиції. Це – щонайменш – і багатюща єврейська традиція, і українська культура (не забуваймо, що молодого поета "ввів" до літератури Микола Бажан), і російська, і особливий буковинський мультикультурний коктейль, і загальний європейський модернізм. Такий контекст зробив із Фішбейна естета, а не вельми легкі обставини для реалізації цього естетства в СРСР на еміграції та в незалежній Україні лише загартували. Цей контекст надихнув і на громадську активність – причетність до одразу двох обмежуваних і зневажуваних у ХХ столітті культур, української та єврейської, не могла не виховати в людини особливого чуття несправедливості. А вже це чуття виведе і до дисидентів-шістдесятників, і на Майдан...

Так сталося, що буквально пару тижнів тому я писав для "Дня" про книжку українсько-американського історика Йоханана Петровського-Штерна "Анти-імперський вибір" про поетів, які поєднали в своїй творчості та ідентичності українське і єврейське, і останній розділ цього дослідження було присвячено саме Мойсеєві Фішбейну. "Фішбейн шукає не раптового враження – похмурого чи радісного, а космологічний, вищий і неминущий сенс. У той час як його сучасники обговорюють планетарні відголоси людського досвіду, Фішбейн спостерігає цей досвід із метафізичної відстані. Те, що його сучасники поміщають у просторі, він інтеґрує в час. Те, що вони розглядають на тлі космічної універсальности, він споглядає на тлі універсальної вічности", – пише про нього Петровський-Штерн. І характеризує таким собі єврейським Месією в українській поезії. Що, з огляду на складну історію взаємин двох народів, звісно, надзвичайно важливо.

Пам’ятаймо поета Мойсея Фішбейна!

Мойсей Фішбейн
Богданові Бойчукові

...І вже вуста
судомою звело,
І прийняла душа
неопалима
Розпечені горби
Єрусалима
І Києва обпалене зело.

О крапелько,
промінчику,
бджоло,
Перлинко, доле,
о напівнезрима, –

Мого буття
недоторканна
рима, –
Солодке і
розвогнене жало, –

Благослови,
хай лишаться мені
Юга понад
скорботною Стіною
Й понад Рікою
схили весняні.

Благослови, хай
лишаться зі мною,
Допоки йти
дорогою земною,
Допоки є ще
спогади земні.

5 - 6 лютого 1989 р., Мюнхен