Камінь і ключ

Ми святкуємо нині ювілей Сковороди. І коли я думаю, що значить він для сучасності, спадає на думку, що не певна, чи ми розуміємо його. А чи хотіли б ми його наслідувати – а це значить втікати від спокус світу і містично переживати таїнство смерті як народження внутрішнього "я"? Сковорода наполегливо застерігав не виходити на легкому кораблику у відкриту гавань, закликав утриматися у саду божественних пісень і втікати від спокус міста, спокус плоті, багатства та слави. Зрештою, його загалом важко назвати людиною модерного часу. То що ж він промовляє сьогодні до нас?

Думаю, однак, що все ж таки існує та іпостась Сковороди, чи той канон Сковороди, який робить його нашим сучасником. Цей канон – насамперед шлях трансформацій і перетворень. Хтось побачить у його тео-філо-софії містичний шлях до Бога, хтось дорогу до внутрішнього "я", а хтось – заклик до екологічно чутливого життя.

І те, що Сковорода вислизає від наших визначень і нашого логічного по суті запиту-діалогу з ним, також знаменно. Він весь протеїчний, як протеїчна і його думка.

Саме завдяки такому вислизанню від однозначності Сковорода запрограмував циклічність української культурної свідомості. Він став центром культурного канону, і вся модерна українська література вийшла зі Сковороди. Тонка особистісна лірика, пейзажна лірика, духовні пісні і медитації, символізм і метаморфізм заховані в його "Саду божественних пісень", де містичне таїнство життя пояснюється тим, як пташка звила високо своє гніздечко, а "козля цапом стало" за літо. Саме звідти, з саду пісень, розходилися силові лінії стилів і жанрів української поезії. Зрештою, Сковорода породив Шевченка, який зізнавався, як у саморобну "маленьку книжечку" малим хлопцем "списував Сковороду". Хто тоді насправді писав – Шевченко чи Сковорода? Сковорода породив Тичину з його "Сонячними кларнетами", де переплелися містика і музика, та дав поштовх до поеми-симфонії "Сковорода", що насправді виявилася символічною автобіографією поета-лауреата. Зрештою, сковородинівський сад пісень пустив пагони в ліриці багатьох минулих і сучасних українських поетів.

Колись, на початку двадцятого століття, чути було голоси, що українська література могла бути інакшою, якби вона починалася не Котляревським з його бурлеском, а зі Сковороди та його високої книжної мови. Однак і Котляревському Сковорода передав свій код, позичивши йому "Всякому городу нрав і права". Сковорода – містик, проповідник і філософ, сибарит і аскет, культурний герой і міф – і став фактично тим каменем, на якому стоїть вся українська література.