Читаємо жінок: члени ПЕН радять книжки, написані письменницями

Члени Українського ПЕН приєднуються до медіакампанії Міжнародного ПЕН #ReadWomenPEN, присвяченій Міжнародному жіночому дню. У рамках медіакампанії автори рекомендують три книги, написані українськими та закордонними письменницями.

Тамара Гундорова рекомендує:

1. Оксана Забужко "Польові дослідження з українського сексу".

Перший постколоніальний роман в українській літературі, в основі якого – колоніальна травма, зображена на тлі національної історії, радянської дійсності і любовної драми двох українських інтелектуалів. Похідними є теми жіночої сексуальності, гендерного насильства, кризи маскулінності.

2. Тоні Моррісон "Улюблена".

В романі йдеться про травму рабства і її тяглість через покоління, а також про тягар материнства і те, як не переборена травма породжує монструозність і вбиває життя.

3. Євгенія Кононенко "Слово свого роду".

Книга есеїв, в якій відверто проговорюються складні стосунки матері і доньки, сімейний російсько-український спадок, історія роду, явні і приховані образи сучасної української жінки.

Галина Вдовиченко рекомендує:

1. Ольга Токарчук. "Книги Якова" (переклад з польської Остапа Сливинського).

Амбітний задум у подиву гідному втіленні. Від того – й амбітне читання. Не для широкого кола, а (у доброму сенсі слова) для обраних, хто шукає в читанні глибину, хто сприймає книжку ще й як окремий історичний персонаж і героя роману. У певному сенсі "Книги Якова" – це розвинена в іншому напрямку тема роману Ольги Токарчук "Мандрівка людей книги".

2. Ганна Улюра "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві". З ілюстраціями Крістіни Золотарьової.

Книжка есеїв, які можна читати у довільному порядку – від улюблених імен до малознаних, або навпаки (хоча авторка їх скомпонувала за певною логікою). Дивуватися збігам у сприйнятті і відмінностям, дізнаватися нове навіть про добре знайомих письменниць.

3. Анастасія Левкова "Спільна мова. Як народжуються і живуть слова". Ілюстрації Олени Старанчук.

Універсальна книжка для читача будь-якого віку, але перш за все – для юного. Цікаво і переконливо про життя слів, про те, як вони складаються в сенси, чому при невмілому користуванні стають причиною непорозумінь, а за певних обставин виявляють свою потужну об’єднувальну силу.

Наталка Сняданко рекомендує:

1. Софія Андрухович "Амадока".

Не буду оригінальною з цією книгою, але нагадування не бувають зайвими. Це велика подія у нашій літературі, важливий, виписаний роман, який треба читати, перечитувати, рекомендувати іншим.

2. Марлен Гаусгофер "Стіна".

Ця книга нарешті вийшла українською у чудовому перекладі Наталки Іваничук. Це незвична і непроста проза, доля якої склалася не менш химерно. Роман про ізольоване життя у лісі, про ідилію, яка виникає з катастрофи, видали в оригіналі ще у 1963, але книга не мала особливого успіху. Аж у 2012 її екранізували, і вона отримала інтернаціональну популярність. У нас нечасто перекладають австрійську літературу, а тим більше написану жінками.

3. Каті Зарнеґін "Хая".

Каті Зарнеґін – ще одна авторка, яку би дуже хотілося бачити в українському перекладі. Її автобіографічний роман "Хая" – зрілий і вишуканий дебют. Психоаналітикиня за основним фахом, Каті Зарнеґін досліджує історію дорослішання дівчинки, яка з традиційної іранської родини раптом потрапляє до Швайцарії у юному, ще шкільному віці. Причому сама, без дорослих. Пошуки свого "я", своєї мови, загубленої поміж досконало вивченою мовою юності і самостійного життя і напівзабутої дитячої мови, яку слід було би вважати рідною.

Зоя Казанжи рекомендує:

1. Тетяна де Росне. "Ключ Сари".

Роман французької письменниці (Elle s'appelait Sarah) вийшов із друку у вересні 2006 року. Має два паралельні сюжети. Перший – історія 10-річної Сари Старжинськи, єврейської дівчинки, парижанки. Її, разом з батьками, заарештовують на початку окупації Франції німецькими військами. Перш аніж піти, вона замикає в шафі свого чотирирічного брата. Бо думає, що сім'я повернеться вже за кілька годин… Другий сюжет – це історія американської журналістки Джулії Джармонд, яка мешкає в Парижі і отримує завдання написати статтю про облаву в Парижі, яка сталась 60 років тому.

На мій погляд, це найстрашніша книжка про Другу світову війну. Це книжка, яку варто читати попри те, що зупиняється серце.

2. Джоді Піколт "Малі великі справи".

Рут Джефферсон, медсестра в лікарні Коннектикуту. Досвічена і професійна. Вона темношкіра. В пологовому будинку, де вона працює, породілля і її чоловік вимагають не торкатися їхньої білої дитини. А потім сталася біда. І Рут звинуватили у серйозному злочині. Їй на допомогу приходить Кеннеді Маккуаррі, біла жінка – державний адвокат. Жінка, якій Рут має навчитися довіряти. І Кеннеді має навчитися тому ж самому. А потім виявиться, що все, з чим вони жили і чому навчалися, не таке вже й правильне…

Цей роман однієї із моїх улюблених американських письменниць я прочитала до загибелі від рук поліцейського темношкірого чоловіка Джорджа Флойда і до початку протестів в США. І до роману я точно знала, що я не расистка. Більш того, я була точно в цьому впевнена. Точно так, як була впевнена і Кеннеді Маккуарі, одна із героїнь роману. Книжка якраз спонукає думати. І допомагає розібратися у собі. В розумінні того, про що я навіть не замислювалась. У мужності зізнатися, що я не краща за інших, а точно так же нафарширована стереотипами і упередженнями.

Якби була моя воля, я б цей текст включила в обов’язкові для вивчення на журналістському і юридичному факультетах.

3. Нора Робертс "Одержимість".

Дівчинка, Наомі Боуз, однієї ночі вирішила прослідкувати за своїм батьком. І пішла за ним в ліс. Виявилось, що її батько тримає в полоні дівчину, у підземному сховищу… Наомі викрила батька, виросла, стала успішною фотографинею і пробує жити далі.

Ця книжка – про вибір сумління і совісті, про те, як навчитися жити, переживши страшні потрясіння і як зуміти стати щасливою, попри все.

Роман досить актуальний для нас як для суспільства, яке намагається вирватися з тенет упередженості, старих догм і жорстокості. Він про довіру і про те, що вибір є завжди.

Оксана Розумна рекомендує:

1. Патрисія Шонштейн (Patricia Schonstein) "The Master's Ruse".

Відома південноафриканська романістка, поетка і кураторка численних антологій розмірковує про покликання, совість і внутрішні сумніви письменника в контексті воєн, політичних режимів і екологічного лиха. Події роману відбуваються під час смерті океану і нищення культури, розповідаючи, як від цього потерпають письменники, бібліотекарі, вчені – кожен, пов'язаний із письмом і книжкою.

2. Фіона Снайкерс (Fiona Snyckers) "Lacuna".

Це пропозиція переглянути "Безчестя" Кутзее, у якому, на думку авторки, не чути голосу головної героїні. Водночас це роман - відповідь на твір нобелівського лауреата. Якщо головна героїня Кутзее – мовчазна і пасивна істота, то її тезка у романі Фіони Снайкерс заявляє про себе на повен голос і говорить на теми, що оминаються "Безчестям". У першу чергу, на тему жіночої тілесності, практично табуйовану південноафриканським суспільством через харасмент, з яким стикалися і стикаються у цій країні жінки.

3. Нділека Мандела (Ndileka Mandela) "I am Ndileka: More Than My Surname".

Цю ж проблему порушує у своїй автобіографії громадська активістка, борчиня за права жінок, старша онука Нельсона Мандели, Нділека Мандела (Ndileka Mandela) "I am Ndileka: More Than My Surname". Сподіваюся, одного дня ця та інші книги південноафриканських авторок будуть перекладені українською, і наші читачки і читачі зможуть дізнатися, чим живуть жінки цієї країни і як вони виборюють власне місце під сонцем.

Оксана Форостина рекомендує:

1. Софія Андрухович "Амадока".

Усі відгуки про цю книжку, які мені досі траплялися, були дуже обережними до головної її інтриги, так би мовити, уникали "спойлерів", оминаючи фінал. Разом з тим повноцінна розмова неможлива без цієї розв'язки буквально на останніх сторінках величезного за обсягом роману. Тому розмова ще попереду, і ця книжка нас всіх так просто не відпустить.

2. Діана Клочко "65 українських шедеврів. Визнані й неявні".

Згадуючи брак традиції мистецтвознавчих есеїв в Україні Діана Клочко пише у передмові до цієї збірки есеїв, що інколи зависала "ніби у невагомості". У такому разі ця невагомість виявилася сприятливою обставиною, дозволивши розгортати, ніби заархівовані файли, захопливі, інколи до свисту у вухах, сюжети із численними "лінками". Відтворення контексту є не тільки "головним принципом написання цих есеїв", але й суперсилою, якої хочеться навчитися у авторки.

3. Славенка Дракуліч "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися".

Хорватська письменниця Славенка Дракуліч писала ці есеї, прагнучи пояснити західним аудиторіям життя жінок у соцтаборі. Відтоді минуло тридцять років, у країнах колишнього соцтабору виросли нові покоління, для яких цей досвід почасти екзотичний, як і для західних читачок і читачів Славенки, а почасти знайомий до болю. І їм ця книжка потрібна.

Юрій Матевощук рекомендує:

1. Оксана Забужко "Планета Полин".

Оксану Стефанівну я вважаю просто блискучою авторкою, особливо за мову її текстів. "Планета Полин" є вибраним з її найважливіших есеїв, проте, хто не читав її раніше, то мастрід починати саме з цієї книжки.

2. Софія Андрухович "Амадока".

"Амадока" для мене стала справжнім відкриттям минулого року, читав її захлинаючись просто щовечора. Люблю книжки, які самі водять читача за носа. Це дуже круто!

3. Марина Гримич "Клавка".

Мені подобається, якою багатогранною авторкою є Марина Гримич. Якщо говорити про "Клавку", то авторці вдалося, вибравши легкий жанр, проговорити важливі речі про часи української літератури в радянський період.

Ірина Славінська рекомендує:

1. Лариса Денисенко "Нова стара баба".

Це роман про прекрасну жіночу дружбу, яка може поєднати жінок у будь-якому віці. Ця книжка є чудовою протидією і сексизму, і стереотипам щодо жінок і чоловіків різного віку, зокрема старшого віку.

2. Марта Богачевська-Хом’як "Білим по білому".

Це книга про становлення жіночих національних рухів в Україні на межі 19-20 століття. Слово "фемінізм" тоді не використовували в українському середовищі і навіть не асоціювали з гендерним рухом, оскільки деякі жіночі рухи виникали, скажімо, в колі священників греко-католицької церкви. Це неймовірно корисна книга.

3. Астрід Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха".

Класична книга, яку люблять усі дівчатка, бо Пеппі не боїться бути собою, а нерідко й хуліганити. Мені здається, що важливо мати таку свою внутрішню Пеппі, яка говорить, сперечається або робить так, як вважає за потрібне. Оце, напевно, найкраща рольова модель, яку можна собі уявити всім жінкам світу, не тільки в Україні.

Мирослава Барчук рекомендує:

1. Софія Андрухович "Амадока".

Епічний твір, кілька романів в одному. Як на мене, найсильніший твір цілого покоління. Головне питання "Амадоки" – "хто я"? Це роман про амнезію, стерту пам'ять (особисту і колективну) і її підміну. Про спротив цій підміні, муки віднайдення пам’яті з фрагментів, уламків, шрамів, болю і травм.

2. Оксана Забужко "І знов я влізаю в танк…".

Збірка інтерв’ю, блискучих статей та есеїв 2012-2016 років. Про гібридну війну і світ пост правди, про час, коли, за словами Оксани Забужко, агресору вже не потрібно килимових бомбардувань. Про нові форми інформаційних воєн, "химери поневоленого розуму" та боротьбу з забуттям і байдужістю.

3. Таня Малярчук "Забуття".

Тонка і , як завжди у Тані, чутлива історія про долю, шлях, життєвий вибір, стосунки з коханою жінкою українського історика і політика польського походження В’ячеслава Липинського. Блискучого вченого, інтелектуала і прихильника Павла Скоропадського, людини, що випередила своє покоління і свій час. Про сучасну жінку, яка шукає і пізнає себе, повертаючи з забуття його історію.

Катерина Міхаліцина рекомендує:

1. Ірина Шувалова "каміньсадліс".

Танець слів, при якому добре і важко. Багато знайомого і відчутого вперше. Можливість переписати щось у собі, бо " загублені предмети /живуть у іншій країні".

2. Анастасія Леухіна "Зовсім не страшна книга про життя і смерть, і все, що поміж ним".

Анастасія Леухіна – людина руху. Вона активно рухає і роз-рухує суспільство у різних сферах (освіта, медицина, лідерство тощо) в бік людиноцентричності. І ця книжка наразі унікальна, бо написана на українському матеріалі й з урахуванням наших реалій. Вона про те, як допомогти паліативному хворому залишатися насамперед людиною, а не діагнозом. Як пережити втрату і впоратися зі своїм станом, як підтримати того, хто переживає втрату.

3. Юмі Стайнз та Мелісса Кан "Поговорима про місячні".

Такої доброзичливої, чесної, кумедної книжки про цілком природні речі, які в нас досі глибоко заховані у мовчанні, я ще не читала. Так, вона дуже пізнавальна (від процесів, які відбуваються в тілі до типів прокладок і міфів про місячні). Так, вона знімає багато запитань і полегшує роботу батькам. Але найбільше вона - про нормальність. Жіночого тіла і всього, що в ньому відбувається. До неї ще хочеться згадати дуже класні книжки на інтимну тему, які написала Юлія Смаль "Я і він. Про хлопчаче без секретів" та "Віточка-квіточка та її дівочі справи" ("Моя книжкова полиця")

Андрій Курков рекомендує:

1. Марія Матіос "Букова земля".

Це книжка-всесвіт, яка не одразу впускає читача до себе, але потім не випускає.

2. Франческа Меландрі "Ева спить".

Роман 3-D про любов, про Велику і Малу батьківщину, про біль, про політику, про Італію.

3. Катерина Петровська "Мабуть, Естер".

Роман, що яскраво показує дивовижні і драматичні переплетіння родинної історії з політичною світовою історією.

Лариса Денисенко рекомендує:

1. Мар’яна Савка "12 Неймовірних жінок про цінності, які творять людину".

Мені видається, що ця книга 12 цікавих розмов Мар’яни з жінками – чудовий подарунок для тих, хто не відходить від традицій дарування в день боротьби за жіночі права, але не хоче, щоб це були тюльпани чи шоколадки. Особливо, коли дистанційність спілкування стало звичкою нашого життя – розмова з подругами у форматі книги дуже підсилююча практика.

2. Елена Ферранте "Моя неймовірна подруга".

Є книжки, що вони перебігом життя героїнь, абсолютно захоплюють. Ти миттю переносишся в ті часи, ту атмосферу, ті почуття. Згадуєш або моделюєш, якими б були твої вчинки, реакція, слова, якби в тебе була сама така подруга, або ти сама була такою подругою. Прогнозовано, що з цього тексту зробили серіал, що він так само захоплює. Легке, психологічне чтиво, що змушує подивитися на роль жінки в 20 сторіччі, на сімейні традиції Сицилії, на те, що змінилося, а що залишилося незмінним. І на дружбу між людьми: що її насичує, що колисає, що розвиває, а що руйнує.

3. Наталка Малетич та Марія Фрайя "Леся. Мандрівний клубочок".

Якщо вам страшно навіть вимовляти слово фемінізм, ви вважаєте себе консерваторкою, можливо, час поговорити про це з Лесею? Класикинею, людиною, без якої українська культура неможлива, котра своїми творами сприяла культурницькому безвізу України з іншим європейським світом. Можливо, це нагода поговорити про Лесю, українських жінок та дівчат зі своїми доньками?

Ія Ківа рекомендує:

1. Юля Цімафеева "ROT".

Ця поетична збірка білоруської поетки Юлі Цімафєєвої – спроба примирити доіндустріальну ідентичність з постіндустріальною, поетичний ландшафт з ландшафтом географічним, білоруську мову з мовою поетичного письма. Спроба дослідити їх, знайти їхнє коріння, посадити в землю власного рота, виростити з них сад і зібрати в цьому саду всі яблука метафор. А потім почати вирощувати щось інше – можливо, нову книжку.

2. Тетяна Терен "RECвізити. Антологія письменницьких голосів".

Цей багатотомний проєкт не лише свідоцтво і документ доби, а й спроба зробити велику поліфонічну мапу української літератури. Сподіваюся, що колись він стане справжньої енциклопедією, до якої увійдуть і молодші покоління вітчизняної літератури. Однак у видання є і інший бік: для журналістів воно може стати справжнім підручником з того, як записувати інтерв’ю, адже письменники і перекладачі – люди непрості.

3. Дебора Фоґель "Фігури днів. Манекени".

Думаючи про збірки поезій "Фігури днів" і "Манекени" Дебори Фоґель, об’єднані під палітуркою цієї книжки, важко знайти мову, адекватну її письму. Ці поезії хочеться порівнювати з картинами Малевича або з львівським функціоналізмом чи конструктивізмом. А загалом – читати, читати, читати.