"Болем кричатиме навіть чуже мовчання": добірка віршів Оксани Куценко

471
Роздрукувати
Куценко (Poзумна) Оксана
Куценко (Poзумна) Оксана
Поетка, авторка книжок для дітей, філософиня
"Болем кричатиме навіть чуже мовчання": добірка віршів Оксани Куценко
Фото: Мирослава Хорошун

Туга за рідною землею, спогади про те, якою вона була у мирні часи, і роздуми про те, що в нас відібрала розвʼязана Росією війна – і те, що вона ніколи відібрати не зможе. Український ПЕН публікує добірку нових віршів поетки Оксани Куценко.

***

у нічному таксі нас запитали якою мовою ми говоримо
і ми заспівали Стефанію
розстебнувши сорочку нашого смутку –
тільки комір але дихати одразу стало вільніше –
в цій країні нам давно бракувало самих себе
хоча їй нас ніколи не бракувало
ні у садах у передгір’ях ні біля халуп на пагорбах
відколи вдома почалася війна
усі її дива розчинилися
тропічні птахи і дерева кудись відлетіли
залишилися тільки континентальні
запнуті чорним вельоном новин
з втягнутою у плечі головою від почутого у небі літака

наче так далеко до тих жінок що вкладають дітей
спати на підлозі у передпокої
вивчивши правило двох стін

відколи вдома почалася війна
все що у нас було завмерло сталактитами спогадів
замерзло на вітрі нашої уяви

бачиш який сьогодні рожевий місяць
чуєш – скоро світанок для когось останній

та коли ми співаємо українською
наше горло печалі повільно одужує
хоча краще б нас запитали
якою мовою ми плачемо

***

чи перегорить колись ненависть як – казали – перегорає любов?
чи розчиниться її голос чи смак забудеться?
біль увійшов по руків’я щоб лишитися в грудях
ми – поранені люди ми – зруйновані вулиці
іменами загиблих названі всі до одної
чи триватиме ненависть вічно чи зсядеться згорнеться?
поки ми по шматку відтинаємо в себе найм’якше –
впізнаємо смерть у надривному – не одне покоління – кашлі
і у промені золотому і у зізнанні горлиці
а у згарищах і руїнах – тривке наше щастя
якщо раптом не встигнемо – нам ніхто нічого не винен
значить наша ненависть недостатньо зла і голодна
на годиннику людства вмирають останні хвилини
але нам не можна з ними
не можна сьогодні –
просто серце летить наче м’яч до трави чи безодні

***

ПЕРШИЙ ВІРШ ПРО ВІЙНУ

ці розмови ми відкладемо на потім
може колись від них не гірчитиме в роті
може колись не горітиме небо над нами
зараз не можна про те що роз’ятрює рани
ми відкладемо все що просило тиші
ночі розніжені вишні розтрачену ніжність
передчуття чудес на весняних вулицях
відкладуться на потім а може забудуться
ми відкладемо смуток і ностальгію
поки пульсує біль вимучує біль
крик про загибель радості
крик що не буде нової
не відкладемо зі зброєю чи без зброї
поки з нами наші любов і сором
ми наповнені болем і ним говоримо
поки своїх не оплачемо всіх до останнього
болем кричатимуть наші бузки і каштани
болем кричатиме навіть чуже мовчання

***

ДОРОГОЮ НА МОРЯЦЬКУ ГОРУ

дихай коли на Матрусберг розквітають алое
простягають коралові кетяги звуть за собою
чого під цим небом більше: горя чи радості?
дихай поки дорога під гору не зупиняйся
дихай коли сухий листок зимового фікуса
лягає на груди одного з червоних дахів
наче листи до тих кого не повернеш ніколи
дихай Преторія цілком безпечна у полудень
це її завчена розповідь про красу і про втрати
все чого їй бракує – правда про інші міста
стерті з лиця землі поглинуті попелом
дихай цей сяючий день розтане як і не було
затишок надто примарний надто оманливі назви
хай вони всі починаються з літери М цього разу
мама море Марія місто моряк моряцький
десь українських морпіхів поглинає земля
дихай тимчасом квіти алое уздовж Матрусберг
стають усе більше схожими на язики вогню
дороговкази до місця де видно далеко згори
а на вершині візьмися за серце й завмри

***

Заплющую очі щоб згадати як вдома пахне полуниця
Побачити квіти на сукнях які носили того року як я поїхала
Перелічити горобців на шовковиці дитинства
Дочитати історію якою воно починалося
Встигнути перебігти на червоне вулицю у центрі Чернігова
Стрибнути у калюжу
Скрикнути в арці
Почути як кусає шкіру шкільна уніформа середини вісімдесятих
Привід роздратуватися на саму себе
Майже себе зненавидіти
Облизати губи від сліз яких насправді давно не було –
Десь усередині зупинився час
Десь усередині зачаїлася смерть
Тепер я знаю що в мене вкрала війна –
Те що залишається під повіками
Тепер знаю чого не вкраде ніколи –
Вміння їх опускати

***

КРАЇНА

десь моя країна де тепер ніхто не боятиметься старості
починаючи з весни дві тисячі двадцять другого
десь існує насправді побачене на рентгенівських знімках вулиць
десь воно дихає – те що на плівці виглядає
наче обійми скелетів – свідків минулого щастя
десь де кожен тепер повірить у життя після життя
як у вранішнє світло
що проявлює рештки битого війною посуду
завмерлу в польоті віконну раму
видраний зуб батареї
відвертість минулої ночі
схожої на перекинутий сміттєвий бак

десь мої сестри й брати
яким залишається щось іще окрім страху і надії
щось іще окрім пам’яті

десь мій дім віддзеркалений у блискучих лезах ножів
у свіжо помитих келихах
десь шикуються на полицях книжки
оживає на сушці посуд
зростаються стіни
звідки захриплим голосом гіда
транслюється екскурсія до минулої радості
там на тумбочці біля ліжка
колись давно тримала крем від перших зморшок
не витримую і кричу уві сні
як я хочу до тебе повернутися

***

Буває так – книгу жалоби відкрито тижнями місяцями
Cлова завжди однакові хоча імена загиблих щоразу інші
Безпомічні знаки пунктуації намагаються розібратися
У місиві розбитих сердець втрачених кінцівок
Кладовищ на колись дитячих майданчиках
Ангел смерті втомлюється нести на крилах ще одну звістку
Запитуючи очима: коли усе це закінчиться?
Буває так – слова на папері стискаються черствіють
Помирають власною смертю тоді
Коли людей вбивають ґвалтують знищують нелюди
Буває світ стає холодною білою кімнатою
Зі стерильною посмішкою висловлених співчуттів
Буває барви гуснуть як кров і їх вистачає
Лише на одну війну лише на одну країну
Чиє горе таке глибоке
Що в нього провалюється радість цілого світу

21 серпня 2022
471
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: