Захистіть Україну: потрібно значно більше, і то негайно

143
Роздрукувати
Захистіть Україну: потрібно значно більше, і то негайно

Філіп Сендс

Рішення президента Росії Путіна розпочати вторгнення в Україну кидає найбільший виклик світовому порядку, встановленому 1945 року, заснованому на ідеї верховенства права, принципі самовизначення для всіх народів та забороні застосування сили.

Росія не вперше виявляє військовий інтерес до території, яку тепер намагається окупувати: у вересні 1914 року вона вже окупувала Львів і змусила відтак десятки тисяч людей, серед яких був і мій десятирічний дідусь, тікати на Захід.

На кілька років радянська влада повернулася до Львова у вересні 1939-го, а згодом – улітку 1944-го, і протривала до здобуття Україною незалежності 1991-го.

Так вийшло, що тут люди добре знають, що таке російська армія, на противагу тим європейцям, які за три покоління жодного разу не відчули на собі військової сили такого масштабу й тому були шоковані подіями останнього тижня.

Історія нікуди не зникає, і пам’ять легко розбурхати знову. Але сьогодні дещо змінилося: тепер існують правила, вироблені для захисту від такого роду дій і відображені в Хартії ООН, найближчому відповіднику міжнародної конституції. Саме її найважливіші положення знехтував Путін. Його телевізійна промова містить ряд надуманих причин для вторгнення: "велич Росії", "Україна, якої не існує", "нацистська Україна", "геноцид проти етнічних росіян" і т. д.

Знайомі аргументи: так само й нацисти виправдовували мюнхенський сценарій 1938 року, і Слободан Мілошевич підживлював свої мрії про велич Сербії.

Путін веде свою гру в надії на слабкість Заходу. Той уже зробив ряд помилок, серед яких – провальна, незаконна іракська війна, нещодавній колапс політичної волі в Афганістані, залежність від олігархічних грошей та російського газу; Путін сподівається, що Захід знову повторить їх і не наважиться чинити опір його діям. Можливо, він і має рацію, проте його ставка породжує надто велику загрозу, яку – і ми всі це знаємо – неможливо усунути лише фінансовими заходами й санкціями.

Потрібно значно більше, і то негайно.

Перед лицем такого кричущого порушення правил цілком законно вдатися до спільних дій для захисту України та основоположних прав її народу: постачати озброєння та військову техніку, не давати змоги Росії застосовувати авіацію і головне – відрядити сухопутний контингент для оборони її території, окресливши в такий спосіб лінії, які Росії в жодному разі не можна дозволити переступати.

Крім того, є ще питання кримінальної відповідальності, хоч я і не в захваті від подібних формулювань.

Застосування Путіним військової сили – це злочин агресії, розв’язання незаконної війни і все те, що в ході Нюрнберзького процесу сформувалося в поняття "злочинів проти миру".

Жахливі кадри прицільних обстрілів цивільного населення – це воєнний злочин і, ймовірно, ще злочин проти людяності (корені цієї правової концепції, так само як терміну "геноцид", сягають того-таки Львова).

Міжнародний кримінальний суд, дітище Нюрнберзького трибуналу, володіє юрисдикцією щодо деяких із цих злочинів (воєнних злочинів, злочинів проти людяності, але не злочинів проти миру), здійснених на території України.

Росіяни підпорядковуються юрисдикції цього суду, і те, що Путін – президент, не означає його недоторканності.

Прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан уповноважений відкрити офіційне провадження і, за наявності вагомих доказів та дозволу суддів, перейти до обвинувального вироку та притягнення до відповідальності.

Одначе в юрисдикції Міжнародного кримінального суду існує прогалина, оскільки вона не поширюється на злочин агресії, також здійснений на території України.

То чому б не створити спеціальний міжнародний трибунал, щоб розслідувати причетність Путіна та його прислужників до цього злочину?

Свого часу радянський юрист Арон Трайнін проробив колосальну роботу, щоб у міжнародному праві з’явилося поняття "злочинів проти миру" у стосунку до військової агресії. Як зазначає Франсін Гірш у своїй праці "Радянський вирок на Нюрнберзькому трибуналі" (Soviet Judgment at Nuremberg), саме думка Трайніна великою мірою переконала американців і британців ввести поняття "злочинів проти миру" в Нюрнберзький статут і в обвинувальні акти проти підсудних німців.

Про Нюрнберзький процес Владімір Путін знає все: його рідний старший брат загинув дворічним під час Ленінградської блокади, тож він мав би бути поборником знаменитого вироку 1946 року. Три роки тому він засудив Європарламент за перегляд висновків Нюрнберзького трибуналу щодо того, що саме "мюнхенська зрада" 1938 року спричинила весь подальший жах і допустила анексію чеських територій у марній надії вмиротворити Гітлера.

Путіна вмиротворювати неможливо. Спершу Чечня, потім Грузія, Крим, а тепер – уся Україна. І на цьому він не зупиниться. Хай пожне, що посіяв, і спадок Нюрнберга нехай теж окошиться на ньому. Шукайте доказів його особистої причетності до цих найстрашніших злочинів.

Сендс Філіп
2 березня 2022
143
Теги: #Війна
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: