Війна між "маленькими" та "хорошими". Зі щоденника Олени Стяжкіної

185
Роздрукувати
Стяжкіна Олена
Стяжкіна Олена
Письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії
Війна між "маленькими" та "хорошими". Зі щоденника Олени Стяжкіної

Київ 23 березня 2022

"Маленька людина" – це альфа та омега "великої руської культури".

Маленька, жалюгідна, боягузлива, терпляча, сіра, безголоса. Де б та ким вона не була, здатність на вчинок – відсутня.

Могутній німий Герасим покірно топить єдину душу, яка його любить. Заглядає в очі своєму собаці, накидає йому камінь на шию… Зраджує і вбиває.

Він міг би кудись його занести, продати, подарувати. Прив’язати у лісі й навідувати щодня, годувати, любити.

Але – ні. Герасим – маленька людина. Йому не сила протистояти обставинам. Але сила – вбивати.

"Тварь дрожащая" Раскольніков перевіряє свій масштаб та зріст вбивством. Вбивством із цікавості. Він – маленька людина, яка вірить, що стати великим – це знищити іншого.

Маленька людина – це невідомий солдат, безіменний герой, пропалий безвісти воїн. Їм немає числа. В них немає імені: вони злиті в єдине тіло машини, яка або жере, або вбиває.

"Велика руська культура" десятиліттями пропонувала світові захлинутися сльозами над долею тих, хто здригається від страху, від невпевненості та безсилля й через все це йде на злочин, оскільки не може йому протистояти.

Коли почалась війна власники квартири, яку винаймають мої старші, зателефонували й сказали: "Знаєте, ну раз таке в нас вийшло, платіть, якщо зможете, тільки комуналку. А за оренду не треба. Ми ж – хороші люди".

До війни я б не взялася назвати їх хорошими. Вони – мати та дочка – були "напівватними". Таких у Києві тоді було повно. Їх погляд на те, що було скоєно московією у 2014 , вкладався у схему "не все так однозначно", "ми ж все таки братські народи", "ми ні на що не впливаємо".

Я не знаю, чи змінились їх погляди тепер, коли "братський народ" – з цікавості та безсилля – знімає з живих шкіру. Вірю, що так.

Однак навіть, якщо ні. Вони зателефонували, щоб визначитися з тим, які вони люди. І між "маленькими" (які нічого не вирішують) й хорошими (які здатні на вчинок), вони обрали останнє.

Всю війну замість снодійного я використовую серіали кримінального штибу: про спецзагони, поліцейські відділки, приватних детективів тощо. Вони заколисують та запевняють мене у тому, що добро таки перемагає зло. І саме в них я зачепилась за те, що найгірші маніяки відкладають зброю, найбрудніші покидьки йдуть на співпрацю зі слідством, найкорумпованіші поліцейські зізнаються у зраді та часто прикривають своїх від кулі, щоб залишитися, принаймні хоч трошечки, хорошою людиною.

Це питання – ключове питання – яке раз у раз звучить у переговорах зі злочинцями: "Чи ти хороша людина?" формує зовсім інше дзеркало, в яке дивиться цивілізація. Не безіменний солдат, а рядовий Райан, який має бути врятованим, оскільки він – останній син у матері.

"Чи я хороша людина?" – це питання задають з екрану підлітки та старші люди, багаті та бідні, чоловіки та жінки. Ба більше: навіть зомбі з апокаліптичних стрічок воліють сказати про себе "Я хороша людина", щоб потім відмовитися від того, щоб вкусити дитину.

Відмінність саме у цьому.

Війна між "маленькими" та "хорошими". Безжалісними, жорстокими,безмозкими, безсовісними, брудними маленькими і – хорошими.

Якщо цивілізація, побудована на питанні "Чи я хороша людина?" програє, Герасим буде системно топити собак, а Раскольніков методично вбивати старих.

Нова Z-свастика, освячена "великою руською культурою", не залишить жодного шансу нічому людському. Ніде. І Білий Клик ніколи не знайде свого Віддона Скотта, а рядовий Райан буде невпізнаним заритий у братській могилі.

24 березня 2022
185
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: