Від таких воєн залежить доля світу

93
Роздрукувати
Грицак Ярослав
Грицак Ярослав
Історик, науковець, публіцист.
Від таких воєн залежить доля світу
Фото: Facebook

Українська перемога дасть старт не лише новій Україні, а й новій Європі. Не тій, що зараз — комфортній, але сонній. А тій найкращій Європі, якою вже є Україна

Віталій Портников порівняв нинішню війну Росії з Україною з радянсько-фінською війною 1939 р. І мав рацію: попри різниці, маємо схожу ситуацію по суті — успішного спротиву малої країни проти набагато більшого ворога.

Але є ще одне, глибше порівняння — з війною, яка була матір'ю усіх воєн, схожих на радянсько-фінську. Це грецько-перська війна V ст. до Р.Х. Тоді невелике плем’я греків розбило перську армію, котра у декілька разів перевищувала їх за розміром та, як здавалося, силою.

Греки перемогли, бо були вільними громадянами — перси програли, бо були царськими підданими. З того часу маємо правило: вільні та свідомі люди б’ються краще за рабів і варварів. Хіба що останні мають технологічні переваги. В античні та середньовічні часи перевагою була кількість коней на душу населення. Кінь був потужним воєнним інструментом, особливо коли війни велися на великих теренах і покривали великі відстані. У часи вікінгів таким еквівалентом були їхні човни і кораблі. Вони дозволяли їм захоплювати і контролювати прибережні землі або ж міста на великих ріках. Але загальне правило античності і середньовіччя: у сутичках між осілими і кочовими народами вигравали переважно перші. Тут приклад греко-перських воєн, де вільні громадяни перемагали варварів, не діяв. Зрештою, скільки було вільних громадян у середньовічній Європі?

Переваги кочових народів були зведені нанівець від середини XVI ст., після т.зв. воєнної революції, пов’язаної передусім із винайденням вогнепальної зброї. Ця революція сталася на Заході і дозволила йому протягом наступних трьох століть опанувати усю земну кулю.

Зрозуміло, що мали значення не лише технологічні переваги, але й нові, більш ефективні способи організації та управління суспільством. Зокрема, поява ліберальних демократій у ХІХ ст. Є теорія, що ліберальні демократії не вміють чи не хочуть воювати. Вона не витримує перевірки фактами. Зараз складено велику статистичну базу всіх воєн, які велися у ХІХ-ХХ ст. Вона показує, що ліберальні демократії воюють так само часто, як і неліберальні режими — і, що важливо, частіше перемагають.

Ліберальні демократії мають три переваги. Перша: вони багатші. Багатство не завжди веде до ліберальної демократії, але ліберальна демократія майже завжди веде до багатства. А чим багатша країна, тим кращими є їхні воєнні технології, тим вищий шанс на перемогу. Друга: ліберальні демократії не воюють зі своїми власними народами. Вони поводяться з людським фактором набагато вправніше, і рівень воєнних втрат у них набагато нижчий. І третя: вони не воюють між собою. Але зате об'єднуються проти того, хто несе загрозу їхньому способу життя.

Справжньою проблемою ліберальних демократій є їхня коротка пам’ять. Вистачає трьох поколінь, щоб суспільства забули, чим насправді є війна. Виникає ілюзія, що війна є не нормою, а винятком у світовій історії. У свідомості західного обивателя війни якщо десь і є, то вони далеко від нашого дому, і до наших воріт вони ніколи не підступлять. До того ж комфорт останніх 60 років — починаючи з 1960-х — розніжив людей, а фільмова індустрія і комп’ютерні ігри створили привабливий образ війни, в якій ти завжди перемагаєш.

А тепер перейдемо до нинішньої війни. Путін розраховував на швидку перемогу, бо вважав, що ліберальний Захід слабкий, а Україна є нічим іншим як західною креатурою. Коментувати стратегічні прорахунки Путіна зараз може кожний. Тут не треба бути експертом.

Експерти ж звертають увагу на вік полонених і вбитих російських солдатів. Більшість з них є молодими людьми 18−20 років. Вони навряд чи добре володіють воєнними технологіями. Поєднання молодого віку солдатів із високими технологіями є фактором, який різко послаблює боєздатність армії. Іншими словами, фактор"варвара на коні" — чи, говорячи сучасною мовою, російського солдата на танку — не діє. Найкращою ілюстрацією є фотографії покинутих російських танків та інших видів воєнної техніки, котрі застрягли в українських болотах на півночі.

Залишається великою загадкою, чому досі не задіяно російську авіацію. Росія, як казали експерти перед початком війни, має велику перевагу у повітрі. Правдоподібною причиною, чому російська авіація досі не в небі, називають страх перед великими втратами. Українці воюють добре, їхня система ПВО справна, і вони дістали досить нової техніки, щоб збивати літаки з землі.

Але є інша причина. Російській армії ставлять не реальні цілі, а цілі ідеологічні. Правила воєнної тактики вимагають, щоб польові офіцери віддавали прості накази: "Стрелять от меня до следующего ближайшего дуба". Тут же дають наказ одночасно і визволяти, і вбивати тих самих людей, котрих ідеш визволяти. Якщо ж задіяти авіацію, втрати серед мирного населення будуть величезними. Але це означає, що війна тоді втрачає свій ідеологічний характер.

Очевидно, що кожне історичне порівняння кульгає. І порівнювати сучасну війну треба не так з радянсько-фінською а тим більше з греко-перською, як з недавніми російськими воєнними операціями у Сирії. Головна різниця між минулими і сучасними війнами — гібридний характер останніх. А однією з характерних рис гібридних воєн є ситуація повного хаосу. Про що, до речі, писав недавно один з головних ідеологів Кремля Владислав Сурков. Завданням Росії, зізнавався він, є експортувати хаос поза свої теперішні кордони, щоб швидше відновити те, що він вважає історичними кордонами Росії — тобто кордонами до 1917 р.

Тільки що хаос є зброєю двосічною. Він може діяти проти того, хто його вживає. Хаос при воєнних операціях погано співіснує з сильною вертикаллю влади. Виграє та армія, де оперативні рішення може приймати кожний, хто має лідерські здатності, аж до рядового солдата. Це добре показує катастрофа Червоної Армії літом 1941 р. Позбавлені можливості проявити ініціативу у бою і чекаючи на накази зверху, радянські військові частини зазнавали однієї поразки за іншою.

В умовах кризи горизонтальні зв’язки набагато сильніші і витриваліші за вертикальні структури авторитарної влади. Просто кажучи, горизонталь перемагає вертикаль.

Пишу це для того, щоб сказати: можлива (хоча не до кінця вияснена) технологічна перевага російського війська начисто нівелюється характером сучасної Росії. А раз так, то вступає у силу старий закон з часів греко-перських воєн: вільні люди воюють краще за підданих — особливо, коли захищають рідну землю.

Є ще одна паралель між греко-перською і сучасною війною: від таких воєн залежить доля світу. Уявіть собі, що було би, якби виграли перси?! А перемогли таки греки. Їхня перемога була перемогою свободи над деспотією. І з цієї перемоги народилася сучасна Європа.

Так само зараз, з української перемоги може постати не лише нова Україна — постане і нова Європа. Не та, котра є зараз — комфортна, але сонна, демократична, але понад міру забюрократизована. А та, набагато краща Європа, об'єднана європейськими цінностями та ефективнішими структурами, і яку зараз найкраще представляє собою Україна.

Теги: #Війна
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: