#PEN_TEN: Інтерв’ю з Олегом Коцаревим

Опубліковано: 12.02.2020,  Переглядів: 72

У рубриці #PEN_TEN письменик Олег Коцарев розповідає про те, чого навчився будучи письменником, який текст йому було писати найважче та як шукати слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни.

1. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

У тому й штука, що книжки не “лише” пишуться. Література, навіть найбільш герметична, незаанґажована, абстрагована від соціальної реальності насправді на цю реальність впливає, модифікує її, бо впливає на розум і настрій читачів. Зацікавлює якимись темами, акцентує ті чи інші якості. Але: література окремо, літератор окремо. Тому логічно й розумно з боку письменника буде долучатися до якихось ініціатив чи створювати їх, щоб відстоювати свої соціальні, політичні переконання. Що ж до правозахисту – це взагалі свята справа для літераторів, бо письменники належать до тих, хто часто опиняються в контрах із будь-якими політичними режимами та з суспільством як таким.

2. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

Я проводжу багато часу в громадському транспорті – як в Україні, так і в деяких інших європейських країнах. Проводжу його там сьогодні, тобто саме в оцей “час нових інформаційних технологій”. І часто бачу в метро, трамваях, автобусах, тролейбусах, маршрутках і поїздах людей, які читають художню літературу в книжках чи на електронних носіях. Так, у прискорених і спрощених комунікаціях, звісно, зростає роль візуальної образності, література в такий момент менш затребувана. Але не думаю, що вона втратить значення, принаймні, допоки людство користується мовою.

3. Чого ви навчилися, пишучи книжки?

На перший погляд може видатися, що бути письменником – це лише “вивантажувати” назовні свої відчуття, думки, словом, внутрішній світ. Але насправді, працюючи хоч над віршем, хоч над романом, хоч над будь-яким іншим літературним текстом, ти постійно продовжуєш самоосвіту. Практично в кожному творі, часто в найнесподіваніший момент, тобі раптом виявляється потрібно розширити знання в певній сфері. Уточнити назву птаха; прочитати про Балатонську операцію в ході Другої світової війни; з’ясувати, якими саме камінцями вкривають алеї в парках; виправити алюзію на грецький міфічний сюжет. Можна сказати, всього, що я навчився після закінчення формальної освіти, я навчився, пишучи книжки.

4. Який текст вам було найважче писати і чому?

Мабуть, роман “Люди в гніздах”. У ньому використано чимало історичного матеріалу, найбільше з ХХ століття – і, хоч я пишу не в реалістичній манері, звичайно, мені треба було багато попрацювати з джерелами. Але найважче не те – в “Людях в гніздах” я використав чимало родинних історичних легенд, із різних родин, але найбільше зі своєї родини. Звісно, я їх радикально переробив, один із головних сенсів роману це фрагментування, розпад, деконструкція таких легенд. Але все одно це дуже емоційна, дуже чутлива матерія, тож навіть у найіронічніших епізодах залишається добрячий сентиментальний дух. Та й, наприклад, не просто почитати щоденник бабусі часів нацистської окупації, а використати його (хай і зі змінами) в своїй книжці, позберігати майже без змін імена реальних прототипів своїх героїв – не дуже просте рішення.

5. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

Моя основна ідентифікація – “український письменник”. Але рідне місто, Харків, є надзвичайно важливим топосом і для мене, й для моєї творчості. Попри те навіть, що нині я більше часу проводжу в Києві та під Києвом, харківська культурна традиція (або її заперечення) залишається базовою, харківські ландшафти постійно виникають у моїх творах, я постійно цікавлюсь історією міста. Це не значить, що я постійно пишу про Харків. Але Харків повсякчас зі мною.

6. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Я найчастіше пишу тоді, коли мені це дозволяє 3-річна дочка. Наскільки розумію, в моєї дружини, теж письменниці, все так само. Якщо ж узяти ситуацію ідеально, то найкраще мені пишеться, мабуть, вранці. Хоча без натхнення нічого доброго не вийде ні в якій годині, за жодної погоди.

7. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника?

У кожному новому творі виникає новий самодостатній світ. Це справжні чари, до яких ніколи не звикнеш, яким не втомишся дивуватись.

8. Ваша улюблена бібліотека?

Одна з улюблених. Хай яким парадоксальним це може видатися – Бібліотека імені Вернадського в Києві. Мене дуже надихає злегка безумний інтер’єр її основного корпусу на Деміївці, знаменитий пандус, гігантські вазони. А системи каталогів змушують згадати творчість Умберто Еко. Люблю й корпус на Володимирській – тут зовсім інша справа: дух літературної старовини.

9. Як знайти слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни?

Мені здається – бути собою, бути органічним. Штучно не підлаштовуватися під абстрактну, умовну “формулу згоди”. Україна вкрай різноманітна об’єктивно, тому бути несхожим на земляків з іншої частини країни нормально. Та й зауважте, що часто добре “йдуть” читачам у різних регіонах саме ті автори, які зовсім не цураються локальних нюансів, згадаймо хоч Сергія Жадана, хоч Софію Андрухович. Це, звісно, не скасовує вимоги до письменників бути людяними, поважати інших (але й не зобов’язує бути такими персонажів).

10. 3 книги, які ви прочитали останнім часом і хотіли б обов’язково порадити іншим.

“Яблуко добрих вістей” – вибрані твори чудового, самобутнього поета Василя Голобородька. У цій книжці – і вершинні вірші, й сюжет еволюції автора. “Бандера Distortion” Олега Шинкаренка – художньо яскравий і дотепний роман-деконструкція і позитивних, і негативних стереотипів, пов’язаних із українським націоналізмом. “Сатурнін” чеського письменника ХХ століття Зденєка Їротки – книжка, сповнена стриманого, делікатного гумору, трохи в традиціях Джерома К. Джерома.

PEN_TEN – це нова рубрика Українського ПЕН, в рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідатимуть на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай