#PEN_TEN: Інтерв’ю з Наталкою Сняданко

Опубліковано: 11.03.2020,  Переглядів: 85

У рубриці #PEN_TEN письменниця і перекладачка Наталка Сняданко розповідає про те, чи може письменник у наш час не висловлюювати свою позицію з актуальних питань, чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки, а також про формати, яких бракує сучасній українській літературі.

1. Як змінилася роль письменника/перекладача у ХХІ столітті?

Що мені найбільше подобається в літературі – це її незалежність від часу. На мою думку, письменники/-ці роблять у ХХІ столітті точнісінько те саме, що робили завжди, – спостерігають за світом і описують свої враження від нього. Літературний текст в усі часи і на всіх носіях відрізнявся і відрізняється від усіх інших текстів тим, що крім самої оповіді, інформації, теми, проблематики, він має ще один, “магічний”, шар. Літературний текст повинен насамперед бути сугестивним, втягувати читача у свою атмосферу, приваблювати або, навпаки, відштовхувати, але не залишати байдужим. Ми читаємо художні книги не для того, щоб почерпнути з них корисну інформацію: вони вчать нас користуватися своєю уявою, розвивати її і отримувати задоволення від процесу.

2. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

В усі часи були письменники\-ці активні у громадському та політичному житті й були – зосереджені лише на своїй творчості. Я не бачу підстав вирізняти у цьому сенсі письменників\-ць серед представників інших професій. Громадська та політична активність, а також висловлювання своєї позиції – це добровільна паралельна діяльність, доступна всім і кожному. Я поважаю людей, яким небайдуже і які активно висловлюються із цього приводу, але не вважаю, що письменники\-ці мають тут більше зобов’язань, ніж, скажімо, священники, співаки, вчителі чи бізнесмени.

3. Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Слово завжди і всюди впливає на людей. Як слово мудре, так і не надто. А в умовах війни, коли емоції оголені й загострені, необережне слово може бути дуже небезпечним, а вчасно сказане – може врятувати чиєсь життя. Послуговуючись мовою агресії, ми провокуємо, тож не варто дивуватися, коли наслідки не змушують себе довго чекати. Намагаючись уникати агресії і ретельно добираючи слова, ми спонукаємо замислитися, переглянути свої погляди – як себе, так і тих, хто до нас прислухається. Відповідальність за сказане і написане – це те, що дається людям найважче. “Це ж тільки слова”, – ця фраза часто стає виправданням за необдумані обра́зи і несправедливості. А слова іноді ранять болючіше, ніж кулаки.

4. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Мені здається, що для літератури взагалі байдуже – правда це чи вигадка. В літературі важлива переконливість. Якщо читачі асоціюють себе з героєм, то яка різниця, чи у нього є прототип і хто саме цей прототип. Правду кажучи, нічого вигаданого у літературі взагалі немає, адже навіть найсміливіші вигадки так чи інакше базуються на реальному досвіді, бодай частково. Вигадки завжди складаються з реальності, просто ця реальність може бути розбитою на такі дрібні мікрочастинки, що стає невпізнаваною.

5. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Творчим процесом складно керувати. Звичайно, можна виробити певну дисципліну праці, щодня сідаючи до роботи у визначені години, і навіть можна продукувати тексти різної естетичної вартості. Але натхнення трохи схоже на безсоння – воно зазвичай приходить несподівано і часто недоречно. Найкращі ідеї часто спадають на думку тоді, коли взятися до писання складно, а то й неможливо. Але бувають щасливі винятки. Здебільшого так трапляється на стипендіях, коли на кілька тижнів або й місяців налаштовуєшся на творчу роботу і маєш відносну свободу від рутини. Тоді й віриться, що навіть натхненням і безсонням іноді можна керувати.

6. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника/перекладача?

Свобода. У будь-якій іншій професії, навчившись чогось, ти вдосконалюєшся лише тоді, коли багато працюєш. Навіть через силу. Натомість якість літератури залежить не лише від вправляння (від цього, ясна річ, також). У літературі дуже цінним є вміння не писати, коли не пишеться, не спамити нікого текстами, створеними не за потребою донести щось важливе. Література – це як дитяча гра: вона має захоплювати всіх учасників\-ць процесу. По-іншому вона втрачає сенс. Із віком того, що захоплює, стає все менше, зокрема і в літературі, але тим більше цінуєш те, що залишається.

7. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

На мою думку, література починається там, де вдається вийти за межі власного досвіду і перетворити його на досвід персонажів, з якими можуть себе ідентифікувати інші. Але фактом є те, що повністю змінити цю свою так звану “ідентифікацію” ніколи не вдається. Саме тому найкращими і найпереконливішими зазвичай є тексти з елементами автобіографічності. Середовище, яке сформувало, продовжує впливати протягом усього життя: як не намагайся, але позбутися цього впливу не вдається. Ця локальність, замкнутість у певному досвіді, певному середовищі, певній соціалізації конфліктує в літературі з прагненням універсальності. І саме цей конфлікт робить пригоду писання і читання такою цікавою. Думаю, мої тексти були би геть іншими, якби я виросла і сформувалася як особистість в іншому місці.

8. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

Це питання древнє, як і сама література. Тим більше дивно, що воно досі виникає. Якщо літературі вдалося вижити протягом стількох століть, коли панувала загальна неграмотність, а книги були доступними лише обраним, то чому би вона мала втратити своє значення якраз зараз, коли доступ до інформації і до освіти має фактично кожен? Значення літератури полягає в самому факті її існування – література фіксує о́брази, постаті і сенси, враження і формальні пошуки, допасовує форму до дійсності і шукає найвдаліші способи на цю дійсність реагувати.

У суспільстві нових інформаційних технологій у людей стає все більше часу на рефлексії і все менше можливостей знайти у безкінечному інформаційному потоці щось оригінальне, індивідуальне, несхоже, допасоване до їхніх емоцій, відчуттів і станів, які складно висловити. Усе це – поле діяльності для літератури, тож мені здається, що вона не втратить свого значення, а навпаки, матиме чи не найсприятливіші за весь період свого існування умови.

9. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Текстів, які перекладати легко, практично не існує. Кожен текст складний по-своєму. В одному потрібно ретельно перевіряти факти. В іншому – відтворювати лексику чи реалії, яких не існує у мові, на яку перекладаєш. Іноді складність перекладу полягає у тому, щоб відтворити складний текст, а іноді – у тому, щоб не зіпсувати і адекватно передати легкість та іронічність оригіналу. Важко перекладати те, що не відчуваєш, із чим не погоджуєшся внутрішньо, але і те, що страшенно подобається і що дуже суголосне з твоїми думками, теж перекладати складно: завжди боїшся одного – зіпсувати текст.

10. Яких жанрів/форматів бракує сучасній українській літературі?

Та фактично всіх. Через перерваність традиції у радянську добу величезна кількість тенденцій, стилів, жанрів, які з’явилися у світовій літературі у ХХ столітті, в українській літературі або не представлені зовсім, або лише поодинокими текстами. Ситуація потроху покращується, але досить повільно. За останнє десятиріччя з’явився непоганий вибір дитячої літератури, помітний розвиток і в царині популярних жанрів. Традиційно добре розвивається поезія, щоправда, стає дедалі менш доступною для прочитання, адже поетичні книжки майже не видаються. Трохи більше стало виходити перекладів, і часом серед них з’являються не лише класичні тексти, вперше перекладені українською, а й відносно актуальні сучасні книжки. Але попри цей доволі помітний прогрес, бракує ще дуже багато. У якому би жанрі не з’являлися цікаві книги, це завжди очікувана подія.

PEN_TEN – це рубрика Українського ПЕН, в рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай