Пам’яті майстра. Андрій Пучков про Мирона Петровського

Опубліковано: 16.11.2020,  Переглядів: 52

14 листопада відійшов у вічність письменник, літературознавець та член Українського ПЕН Мирон Петровський (8.05.1932, Одеса — 14.11.2020, Київ). Публікуємо текст архітектурознавця, історика, культуролога та мистецтвознавця Андрія Пучкова, присвячений пам’яті Мирона Петровського.   

“На 89 році спочив Мирон Семенович Петровський — високий професіонал, автор книг і статей — нашого дитинства, наших юності і зрілості, — уважний читач, витончений співрозмовник і чудовий письменник.

На його книгах упродовж десятиліть зростала когорта вдячних читачів і міцний загін літературознавців, словесників і культурологів, не лише українських.

Він гідно ніс нелегкий тягар літераторства, постаючи водночас і майстром компаративного методу, і майстром красного письменства.

У книзі про Чуковського Петровський писав, що “мова пульсує і клекоче, всихає в одному місці, фонтанує в іншому, захоплює нові сфери, залишаючи старі, і чи то завдяки зусиллям рятувальників, чи то всупереч їм — живе і розвивається”. Це уможливилося насамперед його власним піклуванням про слово.

Персони, які ставали персонажами текстів Мирона Семеновича, набували міфічних рис і водночас звільнялися від них, залишаючись у культурному просторі у всій властивій їм складності і роз’ятреній одержимості творчістю.

Петровський прекрасно володів історико-культурними контекстами, до яких звертався його вічно неспокійний розум дослідника.

ПамВін довіряв спостереженням, які підтверджуються переконливою інтерпретацією фактів, а здатність зазирнути до робочої кімнати тих, про кого складався текст, необхідно визнати унікальним явищем сучасного культурознавства і літературознавства.

Праці Петровського життєствердно вбудовані в ряд найкращих гуманітарних творів ХХ століття.

Чутий від нього не раз афоризм про самообслуговування оптимізмом був неспростовною гарантією, що лише в примноженні наукового знання про культуру та літературу людство здатне зберегти культурну пам’ять і власну подобу”.

***

Мирон Петровський народився 8 травня 1932 року в Одесі. Український літературознавець і письменник.

У ранньому віці переїхав з батьками до Києва. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в радянському тилу (зокрема, в Барнаулі), до Києва повернувся 1948 року.

1957 року закінчив відділення російської мови та літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Наприкінці 1950-х років помешкання Мирона Петровського на площі Льва Толстого в Києві було одним із осередків молодіжної неформальної субкультури. Серед учасників зібрань були філологи Андрій Білецький і Тетяна Чернишова, письменник Юрій Щербак, біолог Юрій Некрутенко, перекладач Юрій Педан, художник Вілен Барський та ін. У 1959–1960 роках у декого з них КДБ провело обшуки, їх викликали на допити, піддавали обструкції у пресі, частина учасників зазнала репресій (так звана справа про “Літературну забігайлівку”).

1960 року через переслідування республіканського КДБ переїхав до Москви, де певний час перебував нелегально разом із Йосипом Бродським, пізніше працював літературним секретарем Корнія Чуковського, творчості якого було присвячено його університетську дипломну роботу. Петровський видав її в доопрацьованому вигляді у формі книжки (“Корней Чуковский”, 1960).

У 1968–1987 роках був позбавлений можливості повноцінно друкуватися, за цей час написавши десяток книжок (про культурні контексти Маяковського, радянську наукову фантастику, поетику цирку тощо), що їх видавництва з ідеологічних мотивів відхиляли або розсипали в наборі.

Видана 1986 року книга нарисів про радянську дитячу літературу 1920–1930-х років “Книги нашего детства” стала літературознавчим бестселером: 75-тисячний тираж було розпродано в лічені дні. У 1990-ті й 2000-ні роки, отримавши право виїжджати за кордон, Мирон Петровський виступав з лекціями в університетах Великої Британії та США. З 1995 редагує літературний альманах “Єгупець”.

Публікації:

“Корней Чуковский” (Москва, 1960; 2-ге вид., Москва, 1962).
“Книга о Корнее Чуковском” (Москва, 1966).
“Музика екрана” (Київ, 1967).
“Книги нашого детства” (Москва, 1986; 2-ге вид., Санкт-Петербург, 2006).
“Городу и миру: Киевские очерки” (Київ, 1990; 2-ге вид., Київ, 2008).
“Мастер и Город. Киевские контексты Михаила Булгакова” (Київ, 2001; 2-ге вид., Київ, 2008; у перекладі польською мовою — Познань, 2004).

Мирона Петровського не стало 14 листопада 2020 року.

Фото Віктора Горбоноса, 2004 рік

Без категорії