#PEN_TEN: Інтерв’ю з Наталкою Бельченко

Опубліковано: 01.04.2020,  Переглядів: 55

У рубриці #PEN_TEN перекладачка та поетка Наталка Бельченко розповідає про те, де у творчості межа між натхненням і присвоєнням, чи існує “письменницька самоіндифікація”, а також про те, що її найбільше захоплює у професії.

1. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?

Можливо, зокрема в тому, аби не “спокушати”, особливо якщо письменник має вплив на читачів. “Властитель умов” Бродський не міг не знати про свій вплив – як кумир кількох поколінь, тому, опублікувавши вірш на незалежність України, розділяє, на мій погляд, відповідальність за те, що сталося останніми роками між Росією та Україною.

2. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Власну лірику пишу здебільшого у хвилини натхнення. А от за що люблю переклад, так це, крім усього іншого, за можливість увійти у творчий стан, так би мовити, за руку з кимось.

3. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника/перекладача?

Загострення відчуттів і свідомості, шлях від приблизності до точності, пошук слів і залежність від них, діалог, уявний і справжній. Писання власних віршів – це також повернення до себе більш чутливої, у чомусь беззахисної, адже з роками навчаєшся певної невразливості. Тобто стається віднайдення свого єства. А якщо пощастить – то й родової пам’яті.

4. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

Певний час як киянка я віддавала данину урбаністиці, робила спроби зафіксувати зникаючий дух міста. Потім почала вслухатися у свої селянські корені, адже я – киянка у першому поколінні: бабуся з моїм маленьким батьком переїжджала по лісництвах, де їй випадало працювати як меліоратору, аж поки осіла на київській Татарці. А дідова хатинка на Переяславщині і зараз промовляє до мене, коли потрапляю туди – в заплаву Супою та на його високий берег. Тобто я такий наддніпрянський автор, і подеколи чую від західноукраїнських колег пропозиції щодо більш локальної, а не загальнолітературної лексики в перекладах.

5. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?

Ніколи не хотілося вигукнути: “Чому це не я написала!” Не відчувала потреби висловитися саме так, як певний автор. Здебільшого впадала у щось на зразок діалогу з близьким мені твором чи поетом. Коли потрапляю в ауру спільної з кимось інспірації, завжди тягне віднайти особисті образи, йти непрямим шляхом, іноді шляхом ускладнення. Тобто пошук і варіативність завжди цікавіші за наслідування і присвоєння. У перекладі подеколи навіть заграєшся – треба вчасно зупинитися. Вдалі власні знахідки завжди перевіряю в ґуґлі – чи не поцупила несвідомо в когось.

6. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Найважче, коли не пишеться 🙂 А що стосується перекладу, польський поет Болеслав Лесьмян – один із найскладніших: він вирізняється і вишуканою образністю, і словотворчістю, і вигадливими римами. От перекладаючи його й “заграєшся”, бо є спокуса “перелесьмянити Лесьмяна”. Так у мене ледь не сталося з віршем “Сріблень”, та вчасно повернулася до оригіналу. Нелегко також, коли відчитуєш в автора гру слів, яка зав’язана, наприклад, на імені. Так було з віршем польського поета Януша Шубера: у нього діти глузували із закоханих ліричного героя та дівчинки Ліки, коли бачили їх разом, – вигукуючи „Li-ka-on”, тобто українською “Лі-ка-він”. Аж раптом виявилося, що існує давньогрецький персонаж Лікаон. Ні тема, ні інші образи вірша жодним чином з ним і його історією не співвідносилися (вірш взагалі має назву “Трава мате”), можливо, автор і не мав його на увазі, але чи може перекладач спати спокійно, якщо він натрапив на такий імовірний хід думки? І який аналог знайти йому в перекладі?

7. Чому ви навчилися, пишучи/перекладаючи книжки?

Виробила смак. І намагаюся не зраджувати йому.

8. Ваша улюблена книгарня або бібліотека.

Найчастіше буваю в книгарні “Є”, зокрема, на різноманітних публічних заходах. А в юності переважно сиділа в теперішній Парламентській бібліотеці: її читальна зала в напівтемряві, з окремими запаленими лампами, здавалася мені таємничою, наче відбувалась якась посвята. Зараз іноді буваю у бібліотеці Вернадського.

Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Мені подобається краєзнавство, археологія, спостереження за птахами, тож, мабуть, якось міцніше пов’язала би ці захоплення з літературою, якби зайнялася мандрівками та бьордвотчингом раніше.

10. Три книги, які вас сформували, мали на вас найбільший вплив

Борис Пастернак – “Вірші”, Хуліо Кортасар – “Гра в класики”, Микола Зеров – “Антологія римської поезії”, “Камена”, “Сонети і елегії”.

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, у рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай