#PEN_TEN: Інтерв’ю з Наталкою Бельченко
У рубриці #PEN_TEN перекладачка та поетка Наталка Бельченко розповідає про те, де у творчості межа між натхненням і присвоєнням, чи існує "письменницька самоіндифікація", а також про те, що її найбільше захоплює у професії.
1. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?
Можливо, зокрема в тому, аби не "спокушати", особливо якщо письменник має вплив на читачів. "Властитель умов" Бродський не міг не знати про свій вплив – як кумир кількох поколінь, тому, опублікувавши вірш на незалежність України, розділяє, на мій погляд, відповідальність за те, що сталося останніми роками між Росією та Україною.
2. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?
Власну лірику пишу здебільшого у хвилини натхнення. А от за що люблю переклад, так це, крім усього іншого, за можливість увійти у творчий стан, так би мовити, за руку з кимось.
3. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника/перекладача?
Загострення відчуттів і свідомості, шлях від приблизності до точності, пошук слів і залежність від них, діалог, уявний і справжній. Писання власних віршів – це також повернення до себе більш чутливої, у чомусь беззахисної, адже з роками навчаєшся певної невразливості. Тобто стається віднайдення свого єства. А якщо пощастить – то й родової пам’яті.
4. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як "письменницька ідентифікація"?
Певний час як киянка я віддавала данину урбаністиці, робила спроби зафіксувати зникаючий дух міста. Потім почала вслухатися у свої селянські корені, адже я – киянка у першому поколінні: бабуся з моїм маленьким батьком переїжджала по лісництвах, де їй випадало працювати як меліоратору, аж поки осіла на київській Татарці. А дідова хатинка на Переяславщині і зараз промовляє до мене, коли потрапляю туди – в заплаву Супою та на його високий берег. Тобто я такий наддніпрянський автор, і подеколи чую від західноукраїнських колег пропозиції щодо більш локальної, а не загальнолітературної лексики в перекладах.
5. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?
Ніколи не хотілося вигукнути: "Чому це не я написала!" Не відчувала потреби висловитися саме так, як певний автор. Здебільшого впадала у щось на зразок діалогу з близьким мені твором чи поетом. Коли потрапляю в ауру спільної з кимось інспірації, завжди тягне віднайти особисті образи, йти непрямим шляхом, іноді шляхом ускладнення. Тобто пошук і варіативність завжди цікавіші за наслідування і присвоєння. У перекладі подеколи навіть заграєшся – треба вчасно зупинитися. Вдалі власні знахідки завжди перевіряю в ґуґлі – чи не поцупила несвідомо в когось.
6. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?
Найважче, коли не пишеться :-) А що стосується перекладу, польський поет Болеслав Лесьмян – один із найскладніших: він вирізняється і вишуканою образністю, і словотворчістю, і вигадливими римами. От перекладаючи його й "заграєшся", бо є спокуса "перелесьмянити Лесьмяна". Так у мене ледь не сталося з віршем "Сріблень", та вчасно повернулася до оригіналу. Нелегко також, коли відчитуєш в автора гру слів, яка зав’язана, наприклад, на імені. Так було з віршем польського поета Януша Шубера: у нього діти глузували із закоханих ліричного героя та дівчинки Ліки, коли бачили їх разом, – вигукуючи "Li-ka-on", тобто українською "Лі-ка-він". Аж раптом виявилося, що існує давньогрецький персонаж Лікаон. Ні тема, ні інші образи вірша жодним чином з ним і його історією не співвідносилися (вірш взагалі має назву "Трава мате"), можливо, автор і не мав його на увазі, але чи може перекладач спати спокійно, якщо він натрапив на такий імовірний хід думки? І який аналог знайти йому в перекладі?
7. Чому ви навчилися, пишучи/перекладаючи книжки?
Виробила смак. І намагаюся не зраджувати йому.
8. Ваша улюблена книгарня або бібліотека.
Найчастіше буваю в книгарні "Є", зокрема, на різноманітних публічних заходах. А в юності переважно сиділа в теперішній Парламентській бібліотеці: її читальна зала в напівтемряві, з окремими запаленими лампами, здавалася мені таємничою, наче відбувалась якась посвята. Зараз іноді буваю у бібліотеці Вернадського.
Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?
Мені подобається краєзнавство, археологія, спостереження за птахами, тож, мабуть, якось міцніше пов’язала би ці захоплення з літературою, якби зайнялася мандрівками та бьордвотчингом раніше.
10. Три книги, які вас сформували, мали на вас найбільший вплив
Борис Пастернак – "Вірші", Хуліо Кортасар – "Гра в класики", Микола Зеров – "Антологія римської поезії", "Камена", "Сонети і елегії".
PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, у рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.
Читайте також:
Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.
Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.