#PEN_TEN: Інтерв’ю з Борисом Херсонським

У рубриці #PEN_TEN поет Борис Херсонський розповідає про найбільшу відповідальність автора в наш час, правду і вигадку в літературі, а також письменницьку ідентифікацію.

1. Як змінилася роль письменника у ХХІ столітті?

На жаль, вона зменшилася навіть у порівнянні з 90-ми. Популярність літератури поступово падає, навичка читання в молоді зустрічається нечасто. Моя онука відверто каже, що нічого не читає, і не соромиться цього. Спроби цитувати художні твори на лекціях із психології, які я читаю в Києві та Одесі, рідко коли мають відгук і ефект впізнавання. Тут нічого не вдієш – це глобальний тренд. Навіть найпопулярніші письменники роблять кроки до синкретичного мистецтва – намагаються поєднати літературу з музикою (про класику не йдеться!) чи перформансом.

2. У чому, на вашу думку, полягає найбільша відповідальність письменника у наш час?

Як завжди – бути відвертим і щирим, не служити ані політикам, ані магнатам, не продавати свій талант (навіть рукопис продати вже майже неможливо). Не жахатися.

3. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Може, якщо він сидить у вежі зі слонової кістки. На щастя, більшість із нас – викладачі та журналісти, тому ми можемо використовувати ці професійні галузі для ефективнішого впливу на свого читача. До речі, така ж ситуація у США та інших країнах Заходу.

4.Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Слово політика під час офіційних перемовин – так. Слово літератора, мабуть, – ні. Але тексти письменників іноді дають нашим військовим натхнення, мотивацію, яка необхідна на фронті не менше, ніж їжа й одяг.

5. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Залежить від жанру. Але навіть у вигадці є правда. Приміром, казка – це вигадка, але вона натякає на щось важливе, дає певний урок.

6. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Натхнення приходить до мене вночі та рано-вранці – до того, як починається робочий день. Творчість – це найкращий відпочинок та ліки від депресії.

7. Що найбільше вас захоплює в роботі письменника?

Відчуття необхідності праці, примусу, який іде з несвідомого чи з неба – хто знає точно? Незважаючи на те, що книжки викидають до альтфатерів (контейнерів для сміття. – Ред.) і здають на макулатуру, відчувати цей поклик, який сильніший, ніж здоровий глузд, – безцінно.

8. Які найбільші виклики в професії письменника сьогодні?

Вони дуже схожі на виклики, які були в цій професії у радянські часи, – не служити владі, не ганятися за ґрантами, іти за покликом і сумлінням – навіть тоді, коли можеш втратити друзів і відчуваєш небезпеку.

9. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як "письменницька ідентифікація"?

Мій досвід доводить, що є. Але ж я народився в Чернівцях, а живу майже весь час в Одесі. Тобто маю подвійну ідентифікацію. Та в Чернівцях і Одесі є багато спільного – багатонаціональний склад населення, вплив їдишистської культури, багата літературна історія і жваве актуальне літературне життя. На жаль, мій вік, ретельна праця й риси характеру тримають мене на віддалі від літературних тусівок. Втішаю себе, що моя продуктивність від цього не страждає.

12. Як знайти слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни?

Спілкуватися з ними, розуміти їхні культурні і мовні потреби (і проблеми). Більше слухати, ніж говорити. І найголовніше – мати відчуття реальності, якого нам усім бракує.

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, в рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідатимуть на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай